Заткнути українця. Аналіз трьох антиукраїнських законів вкупі

Те, що відбувається сьогодні у правовому полі України — це давно не абстрактний наступ на свободу слова. Це цілеспрямований, системний процес юридичного вичавлювання українців із їхньої власної держави.

Чи справді українців виживають у власному домі? Так, абсолютно. І роблять це не за допомогою ворожих танків, а за допомогою асиметричного внутрішнього законодавства. Коли влада воюючої країни покладає на титульну націю 100% обов’язків — гинути в окопах, віддавати останні заощадження у вигляді податків, витримувати блекаути та власним потом утримувати роздутий державний апарат, — але при цьому створює спеціальні закони, міністерства та «спецкоординаторів» для захисту будь-кого, окрім самих українців, це класичний механізм внутрішньої колонізації.

Те, що сьогодні лежить на столах урядовців та в комітетах Верховної Ради — це злагоджена, цинічна і глибоко продумана інфраструктура придушення. Влада відкрито зливає воєдино три юридичні отрути: чинний закон про антисемітизм, нові розмиті поняття «мови ворожнечі» від Кабміну та створення нових каральних відомств. Мета цієї архітектури одна — остаточно закрити рота титульній нації, криміналізувати будь-яку критику корумпованих еліт і побудувати суспільство каст. Суспільство, де одні надійно захищені спецкоординаторами та тюремними термінами для своїх опонентів, а інші — українці — залишаються безправним ресурсом без права на власний ідеологічний та історичний захист.

Ворогів свободи і їхні інструменти треба знати в обличчя. Давайте розкладемо цей симбіоз державної цензури на атоми.

.

Усе почалося не сьогодні. Фундамент нинішньої каральної системи був закладений ухваленням Закону № 2037-IX (створеного на базі скандального законопроєкту № 5110). Його ключові ініціатори — народні депутати від провладної фракції: Максим Бужанський, Данило Гетманцев, Олександр Дубінський, Юрій Мисягін та інші.

Цим законом вони створили вкрай небезпечний прецедент. У країні, де стаття 24 Конституції гарантує абсолютну рівність усіх громадян перед законом, законодавці штучно виокремили одну конкретну національну групу і надали їй ексклюзивний кримінальний захист (аж до 8 років позбавлення волі) у воюючій країні. Жодна інша національна чи релігійна група в Україні не має власного, іменного кримінального закону.

Цей закон розроблявся зовсім не для захисту звичайних громадян єврейського походження, яким в Україні історично та політично нічого не загрожує (країна під час повномасштабної війни свідомо обрала Президентом етнічного єврея). Цей закон від самого початку задумувався як «залізний юридичний купол» для політичних, медійних та олігархічних еліт. Але для ідеально працюючого репресивного механізму йому бракувало гнучкості. Адже довести в суді прямий факт «антисемітизму» іноді буває складно, якщо критика з боку журналістів чи активістів має суто антикорупційний чи політичний характер.

Щоб саджати неугодних за будь-яке гостре слово, владі знадобилися нові, максимально розмиті терміни.

.

Тепер на сцену виходить Кабінет Міністрів. 20 травня Державна служба України з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) оприлюднила урядовий проєкт змін до базового закону про протидію дискримінації. Паралельно у парламенті просувається пов’язаний законопроєкт № 13597, який передбачає реальну адміністративну та кримінальну відповідальність.

Ці документи додають у правове поле три нові концепти, які є ідеальними інструментами тотальної цензури. Вони спрацюють як юридичні «перехідники», що дозволять легко підвести під статтю про антисемітизм абсолютно будь-якого українця:

«Мова ворожнечі» як інструмент захисту олігархату: Тепер, якщо український розслідувач, військовий чи журналіст почне розкривати корупційні схеми умовного Коломойського, Боголюбова чи будь-якого іншого топ-політика або олігарха єврейського походження, системі більше не треба доводити його «антисемітизм». Спецкоординатор просто застосує новий термін, безапеляційно заявивши, що жорстка критика цього діяча — це «мова ворожнечі, яка толерує антисемітизм». Наслідок катастрофічний: корупціонер отримує абсолютну недоторканність, а українець — кримінальну справу.

«Дискримінація за асоціацією» як криміналізація зв’язків: Цей термін дозволить карати українців навіть тоді, коли вони взагалі не згадують євреїв чи будь-яку іншу меншину. Наприклад, ви критикуєте українського чиновника за те, що він просуває антиукраїнські рішення чи цинічно розкрадає бюджет. Але якщо цей чиновник публічно асоціює себе з єврейськими організаціями або лобіює створення Спецкоординатора, вашу об’єктивну критику назвуть «дискримінацією за асоціацією». Вас звинуватять у тому, що ви атакуєте його виключно через його зв’язок із захищеною групою.

«Множинна дискримінація» як обтяжувальна обставина: Цей термін використають для того, щоб вимагати для українців максимальних тюремних термінів. Якщо викритий мародер належить до єврейської меншини і, скажімо, є людиною похилого віку, Спецкоординатор вимагатиме судити українця-викривача за статтею з урахуванням «множинної дискримінації», формуючи штучну ієрархію віктимності та роздуваючи вирок до максимуму.

.

Щоб розмиті терміни не залишилися просто текстом на папері, владі потрібен адміністративний таран — постійний орган, який буде системно шукати жертв і генерувати кримінальні справи. І вона його вже підготувала у вигляді урядового законопроєкту № 14228 (та його альтернативи № 14228-1, одним з ключових ініціаторів якої знову виступив той самий Максим Бужанський).

.

Цей документ передбачає створення посади Спеціального координатора з питань запобігання та протидії антисемітизму. І це не якесь громадське навантаження. Це повноцінний центральний орган виконавчої влади, створений і фінансований за ваші податки в умовах тотального дефіциту бюджету.

Роль Спецкоординатора в цій репресивній тріаді є фатальною для вільного українця, і ось чому:

Уявіть, що ви опублікували ґрунтовне антикорупційне розслідування або гостру історичну статтю. Хто вирішує, чи є там «мова ворожнечі»? Звичайний слідчий поліції цього не знає і не вміє. Йому потрібен офіційний висновок. І саме Спецкоординатор стає тим абсолютним державним «експертом», який своїм фірмовим бланком засвідчить: «У тексті цього українського аналітика/журналіста є мова ворожнечі, що стимулює антисемітизм, а також дискримінація за асоціацією». Усе. Спецкоординатор фактично виписує ордер на ваше політичне чи фізичне знищення. Його висновок стає залізобетонною підставою для суду.

Звичайну заяву громадянина поліція може проігнорувати або списати. Але Спецкоординатор — це посадовець рівня міністерства, наділений реальними владними повноваженнями. Коли він офіційно звертається до Нацполіції, ДБР чи СБУ з вимогою відкрити кримінальне провадження щодо «мови ворожнечі», силовики зобов’язані взяти «під козирок». Спецкоординатор виконуватиме роль наглядача, який битиме по руках тих правоохоронців, які спробують закрити сфабриковану проти українця справу.

.

Досі, щоб подати в суд за образу честі чи дискримінацію, корумпований чиновник чи олігарх мав сам писати заяву і ставати публічним ініціатором процесу, приймаючи репутаційні ризики. З появою Спецкоординатора ця потреба відпадає. Тепер недоторкані еліти можуть залишатися в тіні. Спецкоординатор сам (за власною ініціативою через моніторинг) знаходитиме «мову ворожнечі» в постах українців і сам ініціюватиме кримінальні справи. Держава за гроші українських платників податків наймає елітам безкоштовного державного адвоката-карателя.

.

Як це виглядає на практиці:

Ви — українець, який жорстко розкритикував діяльність умовного топ-чиновника єврейського походження за те, що він пиляє оборонні бюджети. Ви жодним словом не згадали його національність. Але вмикається Тріада:

Крок 1: Спецкоординатор моніторить простір і фіксує вашу статтю.

Крок 2: Він складає офіційний висновок, жонглюючи термінами Кабміну. Він пише, що ваша критика — це «мова ворожнечі», яка є «дискримінацією за асоціацією» (бо чиновник асоціює себе з певною меншиною), і направляє безапеляційний наказ силовикам.

Крок 3: До вас приходить СБУ або ДБР з обшуком, інкримінуючи порушення Закону про антисемітизм (до 8 років тюрми).

.

Коли уряд і депутати проштовхують ці закони, вони захищають конкретні меншини. Вони виписують для них іменні кримінальні статті, спеціальні міністерства, координаторів, захист від «асоціацій» і реальні тюремні терміни для їхніх кривдників.

Але де в цій системі українці? Де закон про захист титульної нації? Де кримінальні статті за українофобію, антиукраїнізм та україноненависництво? Де Спецкоординатор, який ловитиме тих, хто системно, роками принижує українців? Їх не існує.

Держава вперто, роками саботує створення симетричного правового захисту для нації, яка сьогодні несе 100% тягаря війни.

Наслідок цієї правової шизофренії жахає:

Якщо ви назвете олігарха, чиновника або політика-мародера «злодієм, який прикривається своїм етнічним походженням», вас миттєво розчавить державна машина через Закон № 2037-IX, нові терміни ДЕСС і заяви Спецкоординатора (законопроєкт №14228).

Але якщо цей самий чиновник, або провладний блогер в ефірі телемарафону публічно скаже, що українська мова — це «мова села», що історія України «штучна і вигадана», що українці — це «нація рабів», а мобілізація — це «відлов бидла», йому не буде абсолютно нічого. Жодної відповідальності.

Чому? Тому що українці не є «вразливою меншиною». Тому що закону про українофобію не ухвалено. Тому що немає жодного координатора, який би зафіксував тут злочин. Проти українців можна вести інформаційну та культурну війну на знищення, можна красти їхні гроші і принижувати їхню гідність — і корумпована система правосуддя назве це просто «свободою слова і політичної дискусії».

.

Українців свідомо перетворюють на юридично вразливу, другосортну спільноту на їхній же землі. Влада вибудувала ідеальну, замкнену екосистему для репресій, яка монолітно тримається на трьох колонах:

Базовий закон (№ 2037-IX), що встановив кримінальну статтю.

Розмиті терміни від ДЕСС, що дозволяють підвести під цю статтю будь-яку критику.

Спецкоординатор (№ 14228), який втілюватиме цей механізм у життя.

Це архітектура тоталітаризму, яка лицемірно маскується під європейську толерантність. Але справжня Європа так не працює. Жодна сильна європейська держава (наприклад, та ж Польща) не дозволяє собі залишити титульну націю, її історію та гідність без залізобетонного кримінального захисту. Спроба протягнути ці закони — це страх влади перед гнівом народу. Вони панічно бояться тих, хто ставить питання про розкрадені оборонні бюджети, провалені закупівлі для лікарень та знищену енергетику. Тому їм життєво необхідно мати інструмент, щоб назвати голос правди «мовою ворожнечі» і безперешкодно кинути людину за ґрати.

Найбільший цинізм цієї спецоперації полягає в тому, ЯК САМЕ влада планує використати тему «захисту євреїв» для придушення українців. Влада вже має Закон про запобігання антисемітизму та готує посаду Спецкоординатора. Але щоб посадити українця за «антисемітизм», треба юридично довести факт прямої ненависті за етнічною ознакою, що в контексті антикорупційних чи політичних розслідувань зробити майже неможливо. Саме тому їм так потрібні ці нові терміни — щоб перетворити антикорупційну боротьбу на етнічний злочин.

Інтерес українського народу в цій ситуації зводиться до двох фундаментальних вимог:

Перше — це збереження безкомпромісної свободи слова. Це наша єдина зброя проти внутрішньої окупації та мародерства еліт під час війни. Нам не потрібні нові закони, що криміналізують думки, емоції чи аналітику. Усі необхідні норми (проти прямих закликів до насильства) вже давно є в Кримінальному кодексі.

Друге — це вимога абсолютної правової симетрії. Якщо держава знаходить ресурс і політичну волю вводити спецстатті та координаторів для захисту меншин, вона зобов’язана негайно ухвалити Закон проти українофобії, антиукраїнізму та україноненависництву, забезпечивши його відповідними жорсткими кримінальними статтями без права на заставу.

Суспільство, яке погоджується обміняти свою свободу слова на уявний «комфорт відсутності ворожнечі» чи ефемерні обіцянки євроінтеграції, у підсумку втрачає і свободу, і державу. Сьогодні ми зобов’язані жорстко, на інституційному рівні, зупинити ці законопроєкти. Інакше завтра українці остаточно опиняться у статусі безправних «гостей» у власній країні, а ключі від їхніх тюрем лежатимуть у кишенях тих, хто цю країну грабує.

Вам досі норм, українці? Чи в нас лишилися тільки покірні «вкраїнчики», а справжніх українців, здатних захистити свої права у власній державі, вже утилізували?