Космічному апарату Voyager 1, запущеному NASA, знадобилося майже пів століття, щоб віддалитися від Землі на відстань одного світлового дня – так далеко не залітав ще жоден рукотворний посланець людської цивілізації. Попри те, що він уже понад 49 років летить міжзоряним простором, він усе ще підтримує зв’язок із Землею, хоча з кожним днем його сигналу треба буде дедалі більше часу, щоб долетіти до нашої планети.
А за три тижні станеться подія, яка за символізмом та значенням для людства зіставна хіба що з польотом Юрія Гагаріна та з висадкою на Місяць Ніла Армстронга. Зонд Voyager 1 опиниться на відстані одного світлового дня від Землі. У таких подій немає країни і немає національності – вони як індикатор зрілості людства та його величі.
За прогнозами NASA, 18 листопада космічний апарат Voyager 1 перебуватиме приблизно за 25,9 млрд кілометрів від нашої планети. Ця дистанція відповідає одному світловому дню — відстані, яку світло проходить у вакуумі за 24 години.
Зонд вирушив у космос 5 вересня 1977 року й відтоді безперервно віддаляється від Землі зі швидкістю близько 61 100 км/год(приблизно 17 км/с). Він став першим створеним людиною космічним апаратом, який залишив геліосферу та опинився у міжзоряному просторі.
Чому зв’язок із Voyager 1 стає дедалі повільнішим
Досягнення позначки в один світловий день матиме практичні наслідки для керування апаратом. Радіосигнал із Землі долатиме шлях до Voyager 1 приблизно за добу. Щоб отримати відповідь, фахівцям доведеться чекати ще близько 24 годин. Таким чином, повний цикл обміну командами та відповідями триватиме орієнтовно дві доби.
Керівниця проєкту Voyager у Лабораторії реактивного руху NASA Сюзі Додд пояснила це на конкретному прикладі: якщо команда вирушить до зонда о 08:00 понеділка, відповідь від нього можна буде отримати приблизно о 08:00 середи.
Від дослідження планет до міжзоряного простору
Спочатку місію Voyager 1 планували для вивчення Юпітера та Сатурна. Апарат пролетів повз ці планети у 1979 та 1980 роках відповідно, виконавши основні завдання початкової програми. Проте на цьому його подорож не завершилася — зонд продовжив рух за межі Сонячної системи.
Разом із ним працював апарат-близнюк Voyager 2. Обидва зонди передали на Землю унікальні знімки та наукові дані про планети й інші об’єкти Сонячної системи.
Нині Voyager 1 і Voyager 2 залишаються єдиними космічними апаратами, які досліджували середовище за межами геліосфери — величезної області, сформованої сонячним вітром і магнітним полем Сонця. Завдяки їхнім спостереженням науковці отримують інформацію про властивості міжзоряного простору.
Скільки ще пропрацює космічний апарат
Попри виняткову тривалість місії, технічні можливості Voyager 1 поступово обмежуються через зменшення запасу енергії. Електроживлення забезпечує радіоізотопне джерело на основі плутонію, потужність якого з роками знижується.
Щоб продовжити роботу зонда, NASA протягом останнього року послідовно вимикало частину наукового обладнання. Це дозволяє зберегти енергію для найважливіших систем.
Наразі продовжують функціонувати два наукові прилади: магнітометр, який вимірює магнітне поле, та система дослідження плазмових хвиль. Вони й надалі збирають дані про умови в міжзоряному середовищі.
За оцінками NASA, підтримувати зв’язок із Voyager 1 вдасться орієнтовно до початку 2030-х років. Коли потужності джерела живлення стане недостатньо для роботи систем, передавання даних припиниться. Однак сам апарат і після цього продовжить рух крізь космос.
Золоте послання людства для можливих позаземних цивілізацій
На борту Voyager 1 і Voyager 2 розміщені спеціальні позолочені мідні платівки, відомі як Golden Record. Вони містять добірку матеріалів, покликаних розповісти можливим позаземним цивілізаціям про Землю та її мешканців.
На дисках записано вітання більш ніж 50 мовами, звуки природних явищ, зокрема дощу й океану, а також музичні твори. Крім того, платівки містять карту пульсарів, за допомогою якої потенційні знахідники могли б визначити розташування нашої планети.
Згідно з даними NASA Science, космічний апарат «Вояджер-1» досягне внутрішньої межі хмари Оорта приблизно через 300 років. Зовнішня межа хмари Оорта визначає гравітаційний кордон Сонячної системи.
Очікувана відстань від Сонця до зовнішньої межі хмари Оорта становить 50—100 тис. астрономічних одиниць — приблизно світловий рік. Це становить майже чверть відстані до Проксими Центавра — найближчої до Сонця зорі.
Серед записів є й звернення президента США Джиммі Картера, який обіймав цю посаду на момент запуску апаратів. У посланні висловлено сподівання, що інформація зможе зберігатися протягом мільярда років і колись стане свідченням існування людської цивілізації — якщо Voyager знайдуть розумні істоти за межами Землі.
Таким чином, навіть після завершення роботи бортових систем обидва зонди залишаться своєрідними посланцями людства, які продовжуватимуть подорож у міжзоряному просторі.
Коли Voyager наблизиться до іншого світила
Voyager 1 підійде на найближчу відстань до іншої зірки приблизно у 40 272 році (орієнтовно через 38 200 років від сьогодні). Він пролетить у сузір’ї Жирафа повз червоного карлика AC+79 3888 (також відомого як Gliese 445).
Однак апарат не увійде безпосередньо в зоряну систему, а пролетить повз неї на відстані близько 1,6–1,7 світлового року (приблизно 15 трильйонів кілометрів). За космічними мірками це вважається «прольотом неподалік».
На той час Voyager 1 уже десятки тисяч років буде мертвим і не подаватиме жодних сигналів. Зв’язок із ним Земля остаточно втратить орієнтовно до 2036 року через вичерпання ресурсів плутонієвих батарей. Проте він продовжить нести крізь галактику знамениту Золоту платівку із посланням від людства.
Нагадаємо, деякі учені закликають своїх колег не надсилати радіосигналів у глибокий космос. Вони кажуть, що спроби встановити контакт із позаземними цивілізаціями можуть становити небезпеку для людства.
