Йому вже ніхто не вірить

Фієрія міжнародних подій не відволікає мене від ключових викликів.

Війна. Мародерство. Бідність.

Саме вони є дітищем режиму, що гальмує наш поступ до перемоги і свого українського щастя.

Ще з самих початків президентства «нинішнього» я говорив про те, що обрання його і тих, хто з ним, — це згуба для України, її біда. Це було не про особистісний стосунок чи симпатію до його опонента. Це базувалося на фактах, оцінках спроможності та очевидній непридатності персонажу до роботи на конкретній посаді.

До великої війни багатьом в Україні подобалось «велике крадівництво», мовляв — крадуть, і нехай, крали завжди, — але дороги ж з’являються…

Та на національну безпеку і оборону у час АТО ні уваги, ні коштів не з’явилось. Йому не дорікали, бо АТО було десь там, далеко.

Після прямих вказівок на зраду перед широкомасштабним вторгненням і після початку зазвучали наративи сценаристів його господарів: «…не розхитуйте човен… корупції нема — це все вороже ІПСО».

Далі його вінчували: «бо не втік», хоч дехто уточняв — бо не зміг.

Потім привнесли: «бо йому дають гроші…», хоч виявилось, що до війська й до захисту електропідстанцій ці гроші не дійшли…

А те, що гинуть люди, мародерять усі вертикалі чиновників, бідність стає нормою, дезорганізовано управління державою, на посади призначаються лиш не просто мародери, а лиш ті, що з «кінцями» на московії… — бачити не хочеться.

Прагнемо не звертати увагу на бідність більшої половини населення, не бачити всепоглинаюче мародерство зверху донизу. А про відсутність взагалі бачення — що робити на полі бою, окрім роликів про успіхи одного комкора, — говорити годі.

Але останніми місяцями відбулося те, що нищить протермінованого очільника. Він сам говорить, що вже європейські очільники прагнуть його перевиборів. Він ще атрибут на вістрі презентації у геополітиці країни. Але на цій сцені йому вже ніхто не вірить. Йому вже вказують на місце «за дверима», якщо не виконає умов Вільного світу, яких вони щиро прагнуть для сили України.

Те, що вбили у мізки українцям через «є-марафон», телеграм-канали, проплачені статті у міжнародній пресі, — спадає ця облуда вже й у найвідданіших прихильників. Кінець його режиму наближається і прискорюється. Його кінець як політичного суб’єкта — вже на його порозі.

На жаль, цей персонаж насправді залишить після себе руїну. Розбалансовані збройні сили, відсутність системи управління державою, знищена економіка країни, бо два найбільших постачальники валюти в Україну: металургія і аграрний сектор — один знищений, а інший зупинений (продати збіжжя майже неможливо). Про кредити вже ніхто не говорить. Державний борг перевищив ВВП країни.

Тотально знищена міжнародна політика — нею займаються не українські дипломати — він навіть не призначив послів ані у США, ані у Китаї. Йому вдалось посваритися з усіма сусідами — Угорщиною, Болгарією, Польщею, Словаччиною. Тепер він «взявся» за нових партнерів — «здав» інформацію про стосунки з Південною Кореєю.

Питання закінчення його політики — це історія на 3–4 місяці, максимум 5, і злочинця не буде, він сам натякає, що мріє після каденції мирно ходити по Києву…

Тепер перед нами ключове запитання — що має прийти на заміну йому і режиму.

На базар знову привезли «сурогат» від олігархів і «не українських» сил, що рано чи пізно перетворяться на агресора — чи військового, чи економічного, чи етнічного, чи релігійного.

Звертають до українців, що живуть, боронять, вболівають за країну і своє майбутнє в ній, — не ведіть наступне зло своїми руками до своїх домівок. Вам дістають з мішка системи нових «кріликів» і пропонують як нових кумирів.

Сьогодні як український олігархат, так і зовнішні «не українські» сили впихують своїх міфологізованих кумирів, які не те, що не говорять, що відбувається в країні, які біди є, а навіть не натякають, що має змінитись після винесення нинішнього «папередника».

Хтось правда вірить, що неофіти, чи то в погонах, чи то з бидламу зе-кагалу, щось змінять в країні? За кожним з них видні роги українського олігархату і антиукраїнських зовнішніх сил. Ніхто з них не готовий змінювати систему, а навіть не натякають, що вона і є бідою. Складається враження, що до них навіть не доходить, що таке Україна.

І от по соцмережах проплачені чи відманіпульовані читачі пишуть: «пан Х» — наш герой! Що збирається робити їхній уподобанець, чи він знає, чи може — таких питань собі не задають. Чим особливо відрізняється за компетенцією «блазень-95» від міфологізованого чи бігбордного генерала, що ця людина пропонує Україні, крім меню з нових фантазій?

Сьогодні має бути дискусія — не хто замість банкрута?, а яка політика має прийти? Це предмет дискусії зрілих людей про своє майбутнє.

Все решта — це не українська Україна і це не про перемогу.

Режим вдосконалює маніпуляції і чинить підміну своїх уже очевидних брехливих наративів на дутих кумирів.

Будьте стійкими і уважними.