Проблема в тому, що ми маємо безтолкового президента

Ця стратегія має єдину мету: залізти в мізки своїх опонентів.

Москва буде намагатися наступати до посиніння, а коли вже не зможе, ви й самі раді дати їй зупинку війни, замість контрнаступу на неї ослаблену. Але щоб на переговорах ви її не тикнули носом в пат, Кремль почав переговори уже зараз. Переговори ще не йдуть. Але Кремль вже готує вигідні умови. Виснажує вас, чекає, коли перемовники з тої сторони будуть залежні від виборчого циклу і поставлять свою репутацію на їх результат, щоб вони не хотіли, щоб переговори зірвалися і були готові вже на будь-який результат як перемогу.

А потім уже на реальних переговорах путін буде три доби мотать кишки, розігрувати що росія не відмовиться від наївно-божевільних вимог про «НАТО до 1997», ніколи, нікогда, Never. Буде створювати враження непохитності.

Перемовник з того боку столу буде у відчаї, що перемовини можуть провалилися.

І на 62-й годині перемовин Кремль раптом просигналізує, що готовий, так уж і бить, зняти частину найбожевільніших вимог. В цю мить Трамп, Зеленський чи Макрон оживиться, підстрибне до стелі. Ура, здається є обережний прогрес.

І москва в кінці отримає половину царства. Що буде все ще занадто багато з огляду на провал всєх целєй сво.

—

Тому щойно ви почали обговорювати вимоги «отдать Славянск і рускій єзик вторим государствєнним», ви потрапили на гачок.

Єдина правильна позиція з рашистами: «ми заберемо у вас все», а «ви будете цілувати в нас чобіт, як любили робити в Золотій орді».

Не плутати це з: «ви не отримаєте нічого» (бо це занадто слабка і пасивна позиція у справах з Кремлем).

Ну і постійно нагадувати про репарації, нюрнберг для Путіна, договір 2002 року про українсько-російські кордони і необхідність прибрати першопричини війнви, а саме — вимагати реформ цієї клоаки, які переведуть її з дикого і агресивного стану в цивілізований.

Саме так німці в Першу Світову перемогли російську імперію. Орки постійно фанфароняться, що завжди перемагали Європу. Але ні. Германія розмазала. Ось, лише сто років тому. При цьому сама воюючи на три фронти проти двох інших великих супротивників. А США досягли розвалу совка при Рейгані, коли він не домовлявся із Москвою, а домовлявся про них без них — з саудівцями про низькі ціни на нафту. Це й поклало совок на бік. І про роззброєння вже потім домовлялися з торговцем зброї Бутом, який купляв її в генералів за буси і дзеркала прямо на російських складах.

—

Путін дурить власну челядь, що стратегія терору здатна забезпечити перемогу. Він це згодовує лохам в якості ознаки «просування» до цієї перемоги.

Але стратегія терору дуже рідко забезпечувала перемогу навіть проти давно травоїдних, мирних, досягших ситості суспільств. А проти України, яка є країною звиклою до війн з сильними супротивниками і навіть до масштабних втрат, кошмарення шахедами і балістикою швидше приводить до звикання і адаптації, ніж до широкомасштабної готовності здатися. До готовності домовлятися замість воювати до повної перемоги — окей. Але домовлятися на умовах поразки — зовсім ні.

А воєнно-технічний і фінансовий тил України взагалі недосяжний. Путінська стратегія ізмору терором взагалі не вливає на ЄС і США. Вони таку війну здатні підтримувати 50 років. Сьогодні Трамп дає задню, а завтра Трампа поміняли, і ось США знову дають по 20-30 млрд на ЗСУ. І так по колу десятиліттями доки в рашки не підломляться ноги.

—

Проблема в тому, що ми маємо безтолкового президента.

Він нездатний випрацювати стратегію і донести її в голови союзників. Тому союзники, навіть прихильні до нас, обговорюють путінську дурню.

Президенту України раз сказали: «Вова, попустися, кордонів 1991 року не буде» — і він цю тему перестав згадувати.

Але Путін не перестає повторювати неадекватну дурню через те, що йому хтось заперечив. Він її повторює ще раз. І потім ще 10 раз. І поступово дурня проникає в чужі голови.

А от в нашого стеля компетентності була — шоу: форуми миру. Але зараз навіть форуми миру забуті, а союзники розгублені через відсутність спільної стратегії, яку б мала пропонувати Україна.

Стратегія зараз у нас з союзниками це «не дратувати Трампа» поки він намагається отримати хабаря від Путіна, як колись обложений і розгромлений Петро Перший втюхав османському візиру.

Стратегія в перший рік вторгнення: дайте нам рокети — ми розбомбим 200 км росії.

Стратегія в 2025 і по зараз уже більш адекватна: дайте нам гроші — ми самі побудуємо ці злополучні ракети і розбомбимо 2000 км росії.

Але час на ці метання втрачено. Москва вирвалася на три корпуси вперед, бо путін діяв раніше. Раніше вклався в розгортання балістики, раніше скопіював і масштабував нашу ідею дешевих малих крилатих ракет, раніше купив у союзників і масштабував дешеві дрони для кошмареня сусідів.

Раніше перейшов до стратегії повної перемоги доки інші марили про угоди і 2-3 нєдєлі.

Відповідно, путін не просто звиздить неадекватну фігню, а й утримує ініціативу за допомогою забезпечення достатньої регулярності терористичних актів.

А ми — то скасовували виробництво Сапсанів в 2019, то відновлювали в 2022, а потім дочекалися доки нам їх розбомбили. І лише в останній рік змогли трохи зрівнятися по шахедам і лише в ударах по НПЗ.

Наша ж пропаганда відсутня як така. Воєнну пропаганду України підмінили піаром першої особи. Але ми не завалили світ нашим кіно і серіалами про те, як винахідливі і розумні українці витягнули нашого героя з ампутованими стопами з передової …на дроні. Жанр виживання про персонажа, що потрапив в якусь біду, це клондайк. Книгу-мемуари про таке миттєво викупляє Голівуд і екранізує. Бо за такого героя глядач вболіває всім серцем і не може відірвати погляд.

Але ми не використовуємо навіть те, що лежить під ногами. Бо сценариста жидкова Зеленський забронював, а потім випустив жити у США. І замість відправити сценаристів і режисерів у війська збирати матеріал для найкращого сценарія в світі, Тисячовесну розікрали дружки. Ось де зараз наше кіно. Лежить на їх власних рахунках у банку.

Стратегія Зеленського — фрагментарна: домовлятися про допомогу з тими, хто і так готовий з нами дружити (і платити). Але стратегія: «не плисти проти течії» це втрата часу. Через втрату часу, втрату ініціативи, втрату віри в нашу перемогу кількість готових нам допомагати скорочується. А кількість готових сприймати путінські патякання про покупку «миру» нашими територіями зростає.

Зеленський не пропонує, як розвернути тренд.

Наші війська вже рік як зірвали стратегічну наступальну операцію ворога з захоплення всього Донбасу. Це відбулося не під час Вівальді — Вівальді стали лише контратакою. А зірвали цю операцію ЗСУ, коли знищили накопичене ворогом наступальне угрупування ворога. ЗСУ силою примусили ворога вдовольнитися нікчемними результатами трьох років наступу.

І вже рік ми б мали всім світом обговорювати, що воєнна карта Путіна бита. На фронті пат, який нам вигідний. Що наші удари вглиб Росії почалися і вже не зупиняться. Що їхні еліти втратять все, свої угодья з стрижки овець, якщо не домовляться про кордони 1991 року зараз.

І ціна за збереження Росії поки невелика: трильйон доларів США. Їх ми, так вже й бути, готові взяти нафтовими і газовими родовищами — тими, що уже під’єднані до наших трубопроводів (разом з транзитною інфраструктурою по території рф).

А якщо ні, то далі для Росії буде гірше. Все ставатиме дорожче. А результат ви й самі бачили в 1991.

І повторювати це регулярно.

Вот ваши пункти, вот наши. Сойдьомся по-сєрєдінє.