Візит Президента України до Туреччини, на відміну від пляжного відпочинку в Катарі, — вчасний і правильний.
Про це свідчить істерика Росії і вчорашній панічний дзвінок Путіна Ердогану.
Це потрібно напередодні проходження військових кораблів США Босфором у Чорне море і вкрай важливо під час чергового етапу української війни за незалежність.
У нас немає такого рівня взаємодії, як в Туреччини з Азербайджаном.
Але у нас є Крим, який Росія нахабно вкрала в 2014 році.
Анкара не менше за Київ переживає за долю кримських татар.
Україна зажди була найкомфортнішим місцем проживання для усіх націй чи етносів, навіть якщо вони переслідувалися у себе на батьківщині чи в інших державах.
Шкода, що Зеленський не здогадався включити в делегацію керівництво Меджилісу, не зважаючи на їх партійні уподобання, адже мова йде про долю України.
Ердоган — одночасно зі своїм прагматизмом, глибоко релігійна людина.
Переконаний, особиста розповідь кримських татар про безчинства і дискримінацію, які коїть російська окупаційна влада щодо них, як найкращі сини і дочки зникають і їх вбивають, як цькують їх дітей у школах, і як на могилах предків окупанти будують ковзанки — могла б суттєво вплинути на хід переговорів.
Не вірю, що турки залишили би своїх одновірців в біді і відмовили в повномасштабній допомозі Україні.
Особливо, якщо би це супроводжувалося інтерв’ю керівництва Меджилісу і лідера кримськотатарського народу в центральних ЗМІ Туреччини.