Зараз чалмоносці в Ірані банкуватимуть, якщо хоча б трохи не дурні, оголосять «реформи» і декларативні поліпшення прав людини і пообіцяють не робити ядерну бомбу. І після 19 червня Іран буде партньором — будуть іранці ручкатися з європейцями і американцями, з їх нафти ЄС вслід за США знімуть санкції і чорна жижа Ірану потече на ринок.
І доходи у рашки впадуть остаточно.
І матимемо розвал ерефії.
.
Схоже, саміт G7 складається вдало для України: Трамп навіть погодився залучити США до участі у спільному комюніке, яке передбачає збільшення військових поставок в Україну, а також обіцянку посилення санкцій щодо РФ.
Що сталося із Трампом? Схоже, він знову змінив своє бачення справ у Європі.
Можливо, це пов’язано з тим, що Україна зараз виграє війну, РФ відступає, а після катастрофічної війни Трампа з Іраном йому потрібно відвернути увагу на добрі новини. Цією новиною може стати Україна.
Я також думаю, що йому потрібна допомога Європи у формуванні інформаційного посилу навколо меморандуму щодо взаєморозуміння з Іраном. Будь-якій розсудливій людині цілком ясно, що це повний провал: США домагаються дуже мало поступок, а Іран отримує практично все, що хоче . США отримали лише угоду про відкриття проток, які були відкриті до війни, та підтвердження Іраном своєї відмови від ядерної зброї, яку вони вже взяли на себе ще 2003 року. Угода Обами, безумовно, була краща за угоду Трампа. Краще, тому що вона не була укладена на тлі війни, яка забезпечила Ірану імпульс, ескалацію, домінування та стримування. Тим не менш, Трамп хоче, щоб люди всередині країни вважали цю угоду відмінною, або краще, ніж угода Обами. І Європа може у цьому допомогти. Але натомість Європа отримає підтримку Трампом європейської позиції щодо України. Європа без вагань підтримує меморандум про взаєморозуміння з Іраном, оскільки за нього платить хтось інший, і вони просто хочуть закінчення війни у Перській затоці. І що важливо, якщо війна в Перській затоці закінчиться, ціни на нафту впадуть , що дозволить Заходу знову посилити санкції проти РФ, особливо в той момент, коли РФ виглядає дуже вразливою через спад в економіці.
Уявіть, що навіть за нафтових цін, що наближаються до $100 за барель, російський бюджет перебуває в дефіциті, а економіка — в стані рецесії або близька до неї. Якщо ціна на нафту впаде до $60 за барель або нижче, якщо, як прогнозує IEA, наступного року відбудеться різке збільшення пропозиції, а потім санкції знову запровадять значну знижку на нафту марки Urals, ми можемо побачити ціну на Urals знову на рівні $40 за барель, і російський бюджет може вибухнути, потягнувши.
Думаю, що цього тижня закінчується термін дії винятків із санкцій щодо «Лукойлу» та «Роснафти», і буде цікаво подивитися, чи продовжаться вони. Але якщо ні, то, гадаю, Європа прагнутиме, щоб до наступної дати продовження ці винятки не були продовжені.
Отже, я гадаю, відбувається таке: ми бачимо, як Трамп обмінює меморандум про взаєморозуміння з Іраном на додаткову підтримку України з боку США. І поки що, схоже, Україна виходить переможцем із війни з Іраном, а РФ дедалі більше опиняється у програші.
Тімоті Еш.
Український інтерес щодо завершення американо-ізраїльської війни проти Ірану
Перше. Було б краще, щоб цей конфлікт не починався. Ціни на нафту перед його початком створювали величезний дефіцит російського бюджету. Після початку війни ситуація змінилася: попри результативні українські удари по НПЗ, Росія отримала надприбутки, які повністю інвестувала у війну, а послаблення американських санкцій і активні спроби росіян «продавити» Трампа посилили світову невизначеність та ризики приходу до влади в Європі ультраправих популістів, інтереси яких щодо України збігаються з російськими.
Друге. В наших інтересах, щоб остаточна угода була укладена і ціни на нафту стабілізувалися на мінімальних рівнях. Для цього є підстави — розблокування Ормузької протоки, вихід іранської нафти на ринок і збільшення виробництва еміратської нафти після виходу ОАЕ з ОПЕК. Разом з тим, кожен із цих трьох факторів має свої часові лаги, які варто врахувати.
По Ормузу. Тут ефект буде найшвидшим, технічно все можна зробити за лічені дні.
По іранській нафті. Потенціал реальний, але не миттєвий і не повний. За оцінками галузевих аналітиків, зняття санкцій може дозволити Ірану наростити експорт приблизно до 2 млн барелів на добу — на третину більше, ніж до конфлікту. Водночас варто зауважити, що експортний потенціал дедалі більше визначатиметься не зняттям санкцій, а структурною деградацією: зниженням продуктивності родовищ, відсутністю інвестицій та зношенням обладнання. Іран, ймовірно, залишиться на ринку, але як ослаблений постачальник з великими дисконтами, що поступово втрачає обсяги заради збереження стабільності. До цього додається банківський бар’єр: без чітких ліцензій фінансові установи вагатимуться щодо фінансування торгівлі з Іраном, побоюючись штрафів США. Це очевидний стимул для Тегерана рухатися у бік подальшої деескалації.
По ОАЕ. Вихід ОАЕ з ОПЕК+ набрав чинності з 1 травня, і це знімає квотні обмеження назавжди. Але прямий і швидкий ціновий ефект цього кроку зараз обмежений наслідками конфлікту: близько 2 млн барелів на добу офшорного видобутку ОАЕ наразі заблоковано, і здатність країни нарощувати постачання в 2026 році обмежена незалежно від політичних рішень. Навіть після відновлення транзиту через Ормуз повернення до досанкційного рівня видобутку може зайняти до шести місяців. Тобто вихід з ОПЕК — це структурний, довгостроковий фактор тиску на ціни (горизонт 2027 року і далі, коли ОАЕ планують вийти на 5 млн барелів/добу).
Отже, Ормуз дає миттєвий ефект, іранський експорт — повільний і частковий через інфраструктурну деградацію та банківські бар’єри, а еміратський фактор — це структурна перевага на 2027+ роки. Практично це означає, що мінімальні ціни на нафту (а отже, й найбільший тиск на російський бюджет) стануть досяжними не одразу після підписання угоди, а в міру того, як зніматимуться ці три різношвидкісні обмеження.
Опубликован текст меморандума о взаимопонимании между Ираном и США, который будет подписан в пятницу в Женеве.
..
Меморандум вообще не затрагивает вопрос об иранских баллистических ракетах. Более того, устроив телешоу у трапа самолета перед вылетом из Эвиана в Париж в среду днем, Трамп заявил, что Иран может разрабатывать баллистические ракеты. Если другие страны могут, то было бы нечестно, лишить Иран такого права. То есть, Иран может продолжать наращивать производство баллистических ракет, а также снабжать ими Хезбаллу и йеменских хуситов, да даже и Россию (если такому важному союзнику потребуется «братская помощь»).
Трамп также поблагодарил путина и Си за то, что они, якобы, не вмешивались в войну США с Ираном. На самом деле, об этом со ссылкой на разведку писали все американские газеты, и об этом же говорили со ссылкой на нее же демократические члены Конгресса Россия, и Китай во время боевых действий снабжали Иран разведданными со своих спутников в реальном времени.
Трамп представил меморандум как свою большую победу.
На самом деле из текста меморандума очевидно, что это большое стратегическое поражение США и большая стратегическая победа Ирана.
Наглядне порівння угоди з Іраном Обами і Трампа.
Нагадаю, угоду Обами Трамп скасував в 2018 році.
Що було у 2018 році:
• На момент виходу США з угоди Іран:
дотримувався ліміту у 3,67% збагачення урану.
• Мав близько 124 кг збагаченого урану.
• Не мав запасів урану, збагаченого до 20% чи 60%.
• Працював під значно жорсткішим міжнародним контролем.
До чого дійшов Іран до 2025 року.
За даними МАГАТЕ перед ударами по ядерних об’єктах у 2025 році.
• Загальний запас збагаченого урану перевищив 9 тонн.
Запас урану, збагаченого до 60%, досяг приблизно 440 кг.
• Іран став єдиною державою без офіційної ядерної зброї, яка накопичила такі обсяги 60%-го урану.
Це все, що вам треба знати про Трампа, як «борця з ядерною програмою Ірану» і як «гарного переговорника».
