Може, вже досить?
Є межа, за якою некомпетентність перетворюється на злочин, а піар — на відверте знущання. І цю межу сьогоднішня система — що центральна, що місцева — перейшла остаточно.
Ми опинилися в ситуації, коли країною керує не уряд з планом дій, а клуб придворних астрологів. Президентська вертикаль та її обслуга остаточно втратили зв’язок з реальністю. Замість того, щоб гарантувати безпеку, вони щодня виходять в ефір, аби віщати про апокаліпсис. Вони не вирішують проблему — вони анонсують катастрофу, заздалегідь перекладаючи відповідальність на тих, кому просто нікуди тікати.
Тим часом, поки звичайним людям радять купувати павербанки і готуватися до виживання в бетонних пастках без води і тепла, частина народних обранців просто розчинилася. Депутати тихо зникли зі столиці на місяць, сховавшись за «важливими відрядженнями», щоб перечекати загрозу подалі від непередбачуваних блекаутів.
Вони бездарно змарнували колосальний кредит довіри і мільярди міжнародної допомоги, які мали піти на інфраструктурний та військовий бетон. Вони проґавили історичні можливості співпраці по розробці та розгортанню власних систем ППО та ПРО. Замість того, щоб будувати національний протиракетний щит, зводити захисні споруди, закуповувати перехоплювачі та дублювати критичні вузли, вони розпилювали бюджети, закатували гроші в асфальт і перетворили стратегічне партнерство на нескінченний публічний шантаж у стилі «нам не дали».
Найбридкіше в цій ситуації — безмежний, цинічний лицемірний розрив між елітою та народом. Їхні власні діти давно вивезені за кордон. Їхні гроші надійно приховані. Їхнє майбутнє забезпечене європейськими віллами, нерухомістю та паспортами, які чекають на них після завершення каденцій. А звідти, з теплого і безпечного комфорту, вони продовжують вливати у вуха звичайним громадянам абсолютну дичину через мільярдний симулякр телемарафону.
Цей жовто-блакитний теленаркоз, який зжирає мільярди гривень платників податків у розпал війни, працює лише для одного — щоб генерувати безперервний потік хуцпи. Нам продають картинку, де влада — героїчна, партнери — винні в усьому, а обов’язок громадянина — мовчки терпіти, платити податки, йти на фронт і самостійно рятувати свою родину від замерзання. Це відвертий плювок в обличчя кожному, хто залишився, хто донатить, хто воює і хто тримає цю країну на своїх плечах.
Не можна роками грабувати країну, провалювати оборонні замовлення, ігнорувати інженерію заради піару, а потім просто вийти на екран і сказати: «Зима буде важкою, купіть генератор». Не можна вимагати від людей віддавати останнє, коли ваші власні родини не несуть жодних ризиків.
Тому сьогодні суспільство має повне право поставити одне жорстке питання тим, хто довів ситуацію до цього абсурду. Точніше, всі знають хто, тому питання як будете відповідати, нешановні?
Ви не захистили інфраструктуру.
Ви змарнували час.
Ви поховали міжнародну допомогу у своїх кишенях і провальних проєктах.
Ви сховали свої сім’ї та капітали.
Ви згодовуєте нам брехню за наші ж гроші.
Може, вже досить? Народе український, як ви вважаєте?
.
Читаю ось це:
РФ намагатиметься ізолювати Київ, Харків, Львів та Одесу від решти України, зокрема через удари по енергетичній інфраструктурі — ЗеленськийЗа словами президента, РФ також може бити по українських АЕС, щоб від’єднати їх від енергосистеми та посилити тиск на Україну.
Ще одна мета Кремля, як зазначає «Financial Times», полягає у провокуванні нової хвилі українських біженців до ЄС.
Видання посилається на дані української розвідки та інформацію українських і європейських чиновників.
Ну ось воно повідомило і що далі?
Ти ж не диктор!
Ти президент України Верховний ГК який зобов’язаний захистити країну!
А ти тільки попереджаєш і на цьому Все, роботу закінчив!
То на куя ти нам такий диктор потрібен?
Бо всі напрямки повітряного захисту Повністю провалені саме тобою!
Бо саме ти призначав Все те що під тобою.
Не має що додати.
Вся провина за дефіцит державного бюджету, який сьогодні намагаються перекласти на місцеві громади та бізнес, лежить на Володимирі Зеленському.
Рішення уряду заморозити фінансування так званих «необов’язкових витрат» викликало широкий резонанс, обурення та неприємне здивування.
Казначейство відмовляється реєструвати платежі, посилаючись на усні вказівки Корецького. Він, схоже, не розуміє специфіки малого та середнього бізнесу, ігнорує потреби регіонів, хоча саме місцеве самоврядування є однією з основ стійкості України.
Це стратегічна безвідповідальність.
Аргументація Корецького проста: зарплати, пенсії та стипендії виплатимо, а решта може почекати, поки уряд розбиратиметься з бюджетною ситуацією.
До «решти витрат»відноситься громадський транспорт, фінансування водоканалів, хімікатів для очищення води, пальне для комунальної техніки, харчування дітей у садочках, обслуговування мереж, аварійні роботи, вивезення сміття та підготовка до опалювального сезону. І всі ці видатки також важливі.
Особливо безвідповідально застосовувати таке заморожування напередодні зими, коли потрібно готувати котельні, мережі, труби й обладнання.
Але наслідки цим не обмежуються.
Заморожування видатків місцевих бюджетів запускає ланцюгову реакцію неплатежів. Громади не розраховуються з комунальними підприємствами та постачальниками, ті не отримують коштів за вже виконані роботи й поставлені товари. У бізнесу вимиваються оборотні кошти, необхідні для закупівель, виплати зарплат, сплати податків і продовження операційної діяльності.
Далі скорочення обсягів роботи, затримки зарплат працівникам, згортання діяльності, а для частини підприємств цілком реальна загроза закриття.
Тобто уряд, намагаючись латати дірку в державному бюджеті, створює нові діри в бюджетах громад і фінансах підприємств. А згодом отримає ще менше податкових надходжень від бізнесу, який сам же позбавив обігових коштів.
По суті, дефіцит державного бюджету просто перекладають на місцеве самоврядування та приватний сектор. Держава економить на платежах, але ціну цієї економії сплачують громади, підприємці та їхні працівники.
І тут ми підходимо до головного питання: чому країна взагалі опинилася в ситуації, коли доводиться зупиняти платежі громадам, створюючи ризики для комунальної інфраструктури, бізнесу та підготовки до зими?
Причини дефіциту державного бюджету не можна зводити до одного рішення чи однієї посадової особи. Але політична відповідальність за державну бюджетну політику лежить на керівництві країни, передусім на президентові Володимиру Зеленському та його уряді.
І глобальна проблема тут не лише в нестачі грошей. Вона в моделі управління державою, за якої президентська вертикаль, тобто Зеленський, прагне зберегти максимальний контроль над інституціями, рішеннями та фінансовими потоками.
Саме небажання Зеленського поступатися повноваженнями, впливом і владою стає політичною перешкодою для реформ, необхідних Україні на шляху до Європейського Союзу. Адже справжні реформи означають не чергову презентацію європейських прагнень, а реальні обмеження президентського впливу, незалежність інституцій, прозорі правила та відповідальність за ухвалені рішення.
Це і є ціна європейської інтеграції для влади: доведеться відмовитися від частини можливостей керувати країною у ручному режимі.
