Заместитель официального представителя генерального секретаря ООН Фархан Хак выступил от лица всемирной организации с заявлением о попытке ограничения гражданских свобод в Украине из-за блокировки российских соцсетей и сайтов, передает ТАСС страны оккупанта.
Также секретариат ООН выступил в поддержку свободы слова и свободы и коммуникаций и принципиально отвергает попытки ограничения гражданских свобод.
«Мы в курсе последних сообщений об этих действиях. Наша принципиальная позиция на этот счет, как вы знаете, состоит в том, что мы поддерживаем свободу выражения мнений, и выступаем против любых значительных шагов по ограничению свободы выражения мнений и свободы коммуникаций», — заявил Хак.
Напомним, во вторник, 16 мая, президент Украины Петр Порошенко ввел в действие решение Совета национальной безопасности и обороны Украины от 28 апреля 2017 года, которым предусмотрен запрет «Яндекса», «ВКонтакте» и «Одноклассников». Сам глава государства уже закрыл свои официальные аккаунты в соцсетях.
P.S.
Історія із забороною «руссконета» як на мене досить сумна.
Взагалі-то я дуже не люблю, коли будь-що забороняють «згори», це завжди насторожує людей, які люблять свободу, і з власного досвіду пам’ятають як виглядає реально невільне суспільство. Коли держава щось забороняє, завжди варто бути обережним та шукати «підвох». У більшості дискусій щодо цензури моя позиція —
«заборонено забороняти».
Але по-перше, це історія жодним чином не про цензуру, хоч як нам намагаються «напарити» саме цей формат дискусії. Ніхто не забороняє будь-які висловлювання, навіть дуже антидержавні, тим більше антиурядові. Ніхто не обмежує доступ до жодної доступної раніше інформації. Обмежено винятково те, кому підуть гроші з українського сектору Інету — і все. Будь-які Інет-бажання можна реалізовувати точно так як раніше — просто на інших платформах.
Соррі, але це аж ніяк не цензура і не обмеження свободи, а лише вичищення з ринку бізнесу однієї держави та розчищення цього ринку для продуктів з більш дружніх держав, та може ж таки нарешті для власного продукту, який до того не мав шансу пробитись у монополізований ринок. І сумно, що купа людей цього «в упор» не розуміють.
А ще більш сумно, що в цій ситуації взагалі знайшлось що забороняти. Тобто що за три роки війни купа наших співгромадян самі добровільно не звалили з російських мереж, не припинили юзати російські продукти, що їм не різали око домени «.ру». В будь-який нормальній країні вже роки два як просто не було б чого забороняти і що видаляти з ринку — але ж не у нас, не у Малоросії. Малоросам же дуже незручно буде обходитись без звичних їм сервісів. «Ми ж так звикли!» — обурюються вони. Так, звикли. Але ще ми до того звикли жити у мирі. Ми не звикли, що нас вбивають. А тепер от вже три роки як так сталось. І сотні тисяч хлопців на Сході змушені також жити незвично та незручно — щоб бодай трохи зменшити цю незручність для тих, хто лишився у тилу. І їм там трохи більш незручно, аніж тим хто лишився без музики у Контактах. І навіть більш незручно, аніж тим кому доведеться перевчитись із С1. І сумно, що це досі доводиться пояснювати.