Довгоочікуваний візит, який може стати першим і останнім. Це не стільки про обмеженість маневру Києва у Білому домі, скільки про важливість чіткого бачення на Банковій, що саме потрібно Україні і чим Києву можуть допомогти США і особисто президент Байден.
Погана новина в тому, що навіть на екваторі своєї каденції дипломатія Зеленського продовжує шарахатися в усі сторони, зосереджуючись на формі, а не на змісті, бездумно розкидається давніми партнерами (це і про скандальні публічні заяви, і про відкликання підпису на захист прав уйгурів через шантаж Пекіна). Не маємо сумнівів, що і сьогодні Зеленський не зможе кількома тезами викласти мирну стратегію України. А значить — до зустрічі з Байденом поки не готовий.
Спробуємо допомогти:
1- Навпроти Байдена під час зустрічі має сидіти не “актор мовного жанру”, пронизаний невдоволенням спадком попередників та діями партнерів, а державний діяч зі стратегічним баченням. Боротьба за мир — це боротьба між справжніми лідерами.
2- Байден мав би почути від президента України, що мирний процес на Донбасі заходить в круте піке російської зухвалості та шантажу. Причина цього полягає в електоральній комі, в яку впадають Берлін і Париж, що в рази зменшить їхню активність. Разом із змінами переговорних команд, зазнає ерозії інституційна пам’ять. Це створює можливості для Кремля спробувати перетасувати колоду і зіграти у стару гру про “прямий діалог Києва з Донбасом”. Бачимо це на прикладі ініціативи проросійських маріонеток скликати зустріч у нормандському форматі за їхньої та участі США. Байден має знати, що це російська пастка, на яку Київ не погодиться.
3- Зеленський має переконати президента США у необхідності залучення Вашингтона до мирного процесу. США могли б не лише підставити Києву плече допоки Берлін і Париж пройдуть електоральні цикли, а й спробувати внести нову динаміку в переговори. Якщо Байден і справді прагне відновлення трансатлантичної єдності, зміцнення альянсів під проводом Вашингтону, лідерства США у світі, то все це неможливо без примушення Росії піти з України. Допоки російські війська перебувають на окупованих територіях, у Кремлі не вщухатиме спокуса нових претензій. Після Женеви Байден дав Путіну півроку, але це не означає, що роботу над зміцненням санкцій проти Кремля можна заморозити. Як раз навпаки.
4- Байдена слід було б захопити ідеєю багатонаціональної миротворчої місії під мандатом ООН для Донбасу. Як системний політик, який на відміну від попередника переймається долею ООН та її впливом, він зможе побачити перспективність цього дискурсу з РФ, де всі козирі в наших руках. Перехопити цю тему для Вашингтону, на паралельному до нормандського треку, було б саме на часі. Тим більше, що за результатами виборів у ФРН навряд чи ця тема знов потрапить до коаліційної угоди на кшталт зразка 2016 року. Місія ООН для Донбасу — “загублена ланка мінського ланцюга” з виходом на кордон і без істотних змін домовленостей.
5- Байден міг би відновити епоху американського лобіювання і заступництва по Україні як форпосту демократії проти авторитаризму. Це не лише про ПДЧ, НАТО, ЄС. Це про безпекова угоду, військову допомогу, стратегічне партнерство, підтримку реформ. Зрештою, це про системне витіснення російських впливів з усіх сфер державної діяльності — процес, який розпочався ще у 2014 році. На столі у Байдена Зеленський має залишити і “Великий план” для торговельних та інвестиційних відносин з США. Важливе значення матиме і переконливість очільника України в питанні протидії Північному потоку-2.
Як підсумок: чи вдасться президенту Зеленському повною мірою скористатися шансами візиту до Вашингтону покаже час. Важливо, щоб глава держави зміг зустрітися з ключовими представниками Конгресу, зацементувати двопартійну підтримку, заручитися згодою в питаннях збільшення фінансової допомоги на цілі зміцнення оборонного сектору України та посилення санкційної політики проти агресора, подолати набуту токсичність в інтересах зміцнення стратегічного партнерства між Україною та США.
Костянтин Єлісєєв
P.S. «5 питань» Зеленського тепер стали «5-ма питаннями Блінкена».
Держсекретар США Ентоні Блінкен у відеозверненні до учасників конференції з питань реформ в Україні, яка проходить у Вільнюсі, назвав п’ять реформ, які потрібно провести Україні, і в яких Штати готові допомогти:
1. Прийняти законопроєкт про реформування Вищої ради правосуддя і закон про Вищу кваліфікаційну комісію суддів.
2. Забезпечити прозорий вибір глав НАБУ і САП.
3. Прийняти закон про прозоре корпоративне управління.
4. Прийняти законодавство, яке демілітаризує і деполітизує СБУ.
5. Притягнути до відповідальності корумпованих чиновників.
—
Судячи з усього, зрушення за цими напрямками стануть умовою зустрічі у Вашингтоні, попередньо заявленої на 28 липня. Плюс певні дії української сторони за ще одним напрямком: повалення Коломойського. І активна допомога США в цьому питанні.
Вчорашній коментар посольства США чітко зазначає: США не надсилатиме Україні документів, на підставі котрих було запроваджено санкції щодо Коломойського. підстава звучить… ну, я би сказав знущально-відверто: «Пан Коломойський — громадянин України, який скоїв більшість своїх корупційних дій в Україні проти української компанії, а в українських правоохоронних органів є всі повноваження розслідувати ці злочини з метою залучення пана Коломойського до відповідальності за будь-які злочини, які він, можливо, зробив».
Це вже майже не «мова дипломатії», а пряме обвинувачення: українська влада точно в курсі (як мінімум, як максимум — залучена) всіх протиправних діянь Коломойського, при тому краще за далеку Америку. Тож не треба вдавати з себе шланга і занепокоєно просити надати дані американської сторони.
Але американська сторона вже не довіряє спроможностям української влади до розуміння навіть прямих натяків (мабуть, після інциденту з «відсутнім попередженням щодо теми антиросійських санкцій»). Тому ще й чітко і однозначно сформулювала очікувані від Зекоманди дії: «У зв’язку з підготовкою візиту президента України Володимира Зеленського до США, Білий дім запитав у української сторони всю можливу інформацію про діяльність Ігоря Коломойського».
Отже, умовами зустрічі у Вашингтоні стають «5 питань Блінкена», надання США компромату на Коломойського і активні дії щодо нього для звільнення Зеленського з-під впливу олігарха.
Логічно: за 2 роки Зеленський довів, що самостійно нічого робити не буде ні в плані реформ, ні в плані боротьби з корупцією. Тобто, потрібен прямий і жорсткий контроль США, щоб тут щось зрушилось. Але одночасно бути підконтрольною і Коломойському, і Держдепу Зекоманда не зможе фізично. Отже, в Білому домі дійшли висновку, що їхній контроль має вповні і одномоментно замінити контроль олігарха.
При тому піти на це українська влада має свідомо (майже) і добровільно (майже). Бо це насправді більше потрібно нам, ніж їм. В конкретних дефініціях: якщо Зеленський хоче мати ресурси для протистояння ультиматумам Путіна, він мусить тісно співпрацювати з Байденом.
Так, судячи з публікацій китайської сторони про «мільярдний кредит», Зеленський спробував пропетляти з підтримкою якось без США. От тільки, по-перше, всі в курсі стандартних вимог Китаю до «кредитних партнерів» (на китайські кредити закуповується в Китаю китайська техніка і китайські технології, винаймаються китайські фахівці і робітники, забезпечується їм житло, галузь застосування кредиту переходить під контроль Китаю, найчастіше і надра переходять під той же контроль, як і зовнішня політика, що вже бачимо в голосуваннях української делегації щодо уйгурів, і багато чого ще…). Коротше, «китайські кредити» — це дуже, дуже дорого, липко як суперклей і надовго. По-друге, Китай Путіна не стримуватиме — йому такі дрібниці не цікаві.
І по-третє, це додає дуже проблемних моментів в діалозі з Байденом: нагадаю, Китай ним публічно зазначено як головну на тепер небезпеку «для збереження миру і рівноваги в світі». А тут ми набиваємось в партнери до головної небезпеки — і одночасно нахабно вимагаємо і НАТО, і фінансової та технічної допомоги від США.
Зеленський явно якось не так інтерпретував примовку про «лагідне телятко» — є всі шанси, що те телятко від обох сторін відгребе.
І, повертаючись до теми можливого візиту до Вашингтону: вже озвучено перспективи щодо нього. Або Білий дім заздалегідь має чітко прописані конкретні теми для розмови (конкретні — це в сенсі «щось вже зроблено і щось далі робиться», а не «добре би поговорити про це»). Або знаходяться приводи «через несподівані обставини відкласти зустріч». Тобто, якщо той же Блінкен не побачить початку виконання вимог США — нічого не буде.