Перемога починається з того, як її формулюють

Ці мрії Кремля ми постійно чуємо, хоча вони недосяжні.

А де ж наші завищені вимоги?

Чому ми нічого не чуємо як Україна не просто щось вимагає (до речі, а що ми вимагаємо? окрім звісно припинення вогню по лінії зіткнення, що де-факто є визнанням нових кордонів?), а вимагає нахабно, багато? Вимагає так, щоб ошелешити опонента?

Це тактика російських переговорів сторіччями: приголомшити опонента абсолютно божевільними вимогами, які він ніколи нездатний виконати. Потім можна послабити хватку, щоб радісний опонент вхопився за «компроміс». І так отримати половину — десь посередині між божевільними вимогами і реальними бажаннями.

Тому успішними історично завжди були ті, хто з цими гоблінами поводився відповідно — давав цілувати сапог.

Ми маємо сформулювати власні вимоги — не лише реалістичні, але й максималістські. Нічого поганого немає в зримій візуалізації образу своєї мети.

Так, орки нам не видадуть путіна в Гаагу по результатам жодних переговорів. Навіть після повного розгрому, якщо завтра в Кремлі президентом сяде якийсь рускій псевдо-демократ. Але вимогу видати Путіна ми маємо мусолити в інфопросторі. Постійно її піднімати, постійно це повторювати. Путін каже, що він йуріст. Ну так треба поважати те, що він у розушуку МКС. Постійно піднімаючи цю тему, ми б підривали статус цього фрукта серед його кліки.

Ця думка озвучена постійно і наполегливо поступово проникала в голови московський еліт. А там — хто зна.

Головний закон всесвіту: спершу було слово.

Те саме по територіям. Вони наполягають, що 4 регіони і Крим вже в їх конституції? Та ваша конституція це туалетний папір. Поміняли раз, поміняєте вдруге. Але ми маємо не просто сміятися і вимагати скасувати прописку наших регіонів в їхній конституції. Крім цього Москва, якщо хоче, щоб ми дали їй мир і право зберегтися як держава, має закріпили право на референдуми в інших незаконно окупованих нею регіонах. А то ну як Кубань, Чечня, Інгушетія чи Татарстан забажають скористатися правом націй на самовизначення. Досить вже цієї порочної практики, що лише «народ бамабаса» і «крима» вищий за інших.

Щодо мовного питання. Це Україна, а не росія має вимагати зупинити утискати рускоязичних. На Росії рускоязичних змушуюють називати «вибух» — «хлопком», а «падіння економіки» — «отріцатєльним ростом». Це ще те катування.

Але питання рускоязичних все ж має іти після питання україномовних.

В росії повно українців. Росія не дозволяє їм розмовляти українською мовою і читати українську літературу, яку на росії спалюють, як робила гітлерівська НСДАП.

В результаті такі, як глава ради федерації Валентина Матвієнко, заступник керівника адміністрації президента рф Дмитро Козак, міністр російської недокультури Мединський (колишній), начальник головного оперативного управління генерального штабу генерал Рудський і багато-багато інших стають шизофрениками з зайвою хромосомою. Народившись у нас в Шепетівці, в с. Бандурове, в Смілі, в Миколаєві вони оголошують себе якимсь прілагатєльним.

Це негативна практика. Україна має вимагати зупинити її і повернути в публічний простір Росії українську мову — корінну мову московитського народу з часів засновника Москви киянина Юрія Довгорукого.

Не РФ має вимагати від України відмовитися від НАТО. А Україна має вимагати від РФ вступити в НАТО. Спершу частково: БНР, КурНР, РостовНР, КубаньНР. А там як піде.

Питання репарацій. Це не обговорюється взагалі.

Але Росія зобов’язана не просто визнати за Україною арештовані в ЄС і США 300 млрд доларів, щоб продемонструвати свою добру волю до миру (і полегшити нам судову тяганину за них). $300 млрд — це лише аванс. Це малесенький гвинтик у тому, що росія зобов’язана виплатити Україні за руйнування, вбивства невинних і компенсацію моральних збитків за свої злочини.

Окрім $300 млрд Україна також претендує на певні газо- і нафто-родовища в якості репарацій.

Ті, що ближче до наших кордонів і уже зв’язані з нами інфраструктурою.

НАПРИКЛАД.

Газові

1. Астраханське газоконденсатне родовище

Регіон: Астраханська область

Ресурси: Більше 2 трлн м³ газу (одне з найбільших у РФ)

Логістика: Має зв’язок через систему магістральних газопроводів із Західною Європою через Україну (через Уренгой – Помари – Ужгород)

2. Волгоградське газоконденсатне родовище

Регіон: Волгоградська область.

Стан: Частково освоєне, ще має запаси.

Логістика: Під’єднане до волгоградського газотранспортного вузла, звідки є зв’язки на південний захід (Ростов — Луганськ)

Нафтові родовища

3. Новокубанське нафтове родовище

Регіон: історичні українські землі.

Стан: Досі експлуатується, середній рівень виснаження

Логістика: Поруч нафтопроводи на Новоросійськ, а звідти — можливість експорту через Чорне море, близько до півдня України.

4. Лукойлівські родовища в Саратовській області (наприклад, Ольховське)

Регіон: Саратовська область

Стан: Частково виснажені, але ще в розробці

Логістика: Саратов — Волгоград — Ростов — Донбас (через нафтопроводи)

Повний обсяг збитків від дій росії значно вищий за 300 млрд дол (~1 трлн доларів). Ми маємо озвучувати це постійно на всіх міжнародних платформах.

Ось саме тому ці родовища мають бути передані в користування України. На 50-100 років. Ми поставимо на них охорону з числа місцевих росіян, яких куруватиме ГУР і СЗР, вкладатимемо частину прибутків у ці регіони, а ці росіяни будуть отримувати 2 тис доларів зарплати. І вони ще самі раді будуть, бо контроль над ресурсами з боку Києва куди вигідніший для них за контроль з боку Москви.

Так що не ми маємо відбивати ті мрії російських фріків, що основою переговорів мають бути Стамбульські хотєлки рашки. Це треба відкинути як давно неактуальне. А маємо висувати свої власні законні, обгрунтовані, а головне доволі адекватні і щедрі пропозиції.

Ми маємо вимагати, що Росія повинна забратися на кордони 1991 року згідно підписаного ж Путіним і ратифікованого Думою російсько-українського договору 2002 року про кордони. Але також — що Росія має усунути першопричини конфлікту: відсталий первісно-общинний лад на своїй території. І немає кращого способу навчити відсталі суспільства цивілізованих норм і рамок ніж змусити їх платити за свої злочини.

І неважливо, якщо хтось скаже: «у вас немає карт», «ви не можете цього досягти».

В світі мають бачити наші вимоги, чути наш сильний голос і відчувати нашу тверду волю перемогти. Не Москва має божевільними вимогами робити «майже нормальним» поступки Кримом, Донбасом і вже окупованими територіями. А ми маємо вибивати козирі з її рук, ще до того як вона дістане краплені карти з рукавів.

«Спершу було слово.»

Перемога починається з того, як її формулюють.