До затримання керівника організації «Офіцерський корпус» Володимира Рубана і повідомлень спеціальних служб про підготовку масштабних терористичних актів в Україні частина громадськості може поставитися із недовірою.
Саме так – із недовірою – свого часу ставилися до можливості ув’язнення опозиційного лідера Юлії Тимошенко, ймовірної відмови адміністрації Віктора Януковича від європейської інтеграції, застосування сили проти протестувальників на Майдані, окупації Криму, початку війни на Донбасі… Людина, як правило, намагається мислити в рамках своєї логіки й своїх правил – тому в умовах авторитаризму та агресії може перемогти той, хто правил не визнає.
Я, щиро кажучи, не здивований повідомленнями про розкриття терористичної мережі. Я давно вже чекаю на терор – тому що намагаюсь виходити не з власної логіки, а з логіки тих, хто дестабілізує Україну.
«Гарячої» війни на Донбасі немає вже давно, є тільки спорадичні зіткнення на лінії бойових дій. І, незважаючи на жертви й продовження окупації, українське суспільство призвичаїлося до такої війни – як звикають до будь-яких конфліктів, що не закінчуються за кілька місяців. Важелів тиску на українське керівництво з метою примусити Київ домовлятися на російських умовах у Москви немає. Санкції проти Росії ніхто скасовувати не збирається. Між тим, із конфлікту потрібно якось виходити – але не так, щоб поступитися репутацією Володимира Путіна і відмовитися від окупації. Тоді як?
Найкращий шлях для такого виходу – тотальна дестабілізація України. Найкращий шлях до дестабілізації – терор. Українці вже знають, як змінює суспільні настрої війна. Але вони зовсім не знають, як змінює суспільні настрої терор.
У мене є такий особистий досвід. Я був свідком терористичних актів у Росії та Ізраїлі. Бачив, як реагували суспільство і ЗМІ. В умовах тотального терору зміцнюється вплив тих, хто вважає за необхідне за будь-яких умов знищити джерело терору і тих, хто вважає за необхідне знищити причини, що приводять до терору.
Логічним є намір знищити президента і політиків із «партії війни»
В російських умовах джерелом терору називали прихильників незалежності Чечні – тому Путін й отримав карт-бланш на війну в бунтівній республіці. Але коли терор прийшов до Москви, стали посилюватися позиції тих, хто пропонував «відпустити» Чечню і зупинити війну на Кавказі – якщо вже війна прийшла на московські вулиці. Під час захоплення заручників у театральному центрі на Дубровці вплив Путіна сильно похитнувся, багато хто вважав, що йому доведеться залишити президентське крісло. Путін врятувався тільки дякуючи нелюдській спецоперації, під час якої загинуло чимало заручників.
В українських умовах роль Чечні відіграє сама Росія – з тією тільки відмінністю, що з ядерною державою ніхто не воюватиме. Отже, якщо терор прийде до Києва, Одеси, Харкова, Дніпра – у суспільстві посиляться позиції тих, хто пропонуватиме домовитися з Москвою – ну якщо ми вже не можемо її перемогти, а війна вже тут. Звісно ж, пропонуватимуть «відпустити» або «федералізувати» Донбас. Вже зараз в Україні багато хто не соромиться говорити, що війна «вигідна владі», а то б вона давно закінчилася, що до «відокремлення» Донбасу і Криму призвів Майдан, а не окупант. Уявіть собі тільки, як посиляться такі настрої в умовах тотального терору!
Також цілком логічним є намір знищити президента країни і політиків із так званої «партії війни» – тобто тих, хто не бажає прогинатися під Москву і давно вже вважається головними ворогами Кремля. А от політиків, що можуть «домовитися», чіпати не будуть – треба дати їм можливість прийти до влади, зупинити терор і створити для Володимира Путіна можливості для виходу з української пастки.
Ніде правди діти – такі політики, навіть і без терору – можуть прийти до влади в Україні вже після президентських і парламентських виборів 2019 року. Українське суспільство виглядає поки що дезорієнтованим і не здатним до боротьби на довгій дистанції – що є необхідною умовою будь-якого успішного державного будівництва. Але навіть таке дезорієнтоване суспільство може не зрозуміти блокування «патріотів»-популістів із силами минулого – «Опозиційним блоком» чи «Українським вибором» одіозного Віктора Медведчука.
А от тотальний терор і боротьба з ним – чудова можливість для створення уряду національної єдності, головним завданням якого буде зупинити терор на вулицях, покласти край війні і домовитися з Москвою. В таких умовах мир і спокій будь-якою ціною може стати такою ж політичною релігією незрілого суспільства, якою стала зараз боротьба з корупцією. Та й справді, що може хвилювати людей більше – тотальна корупція чи тотальний терор?
Тому одним затриманням Рубана (він відкидає звинувачення – ред.) справа не закінчиться. Терор – вже може бути на порозі.
