Французи в часи Кримської війни, виявляється, дуже чітко уявляли (принаймні, декотрі з них), що назву «Русь» Москва вкрала в України.
Маловідома французька праця про українську поезію, а також історію України і Московії (1860 рік):
“Україна… колись потерпала від ярма варягів і татар.
Її жителів раніше називали русами [Russes], а сьогодні русинами або рутенами [Russiens ou Rutheniens], щоб відрізнити їх від тієї іншої раси, яка є для них цілком чужою, і яка становить справжнє ядро великої імперії, яка відома сьогодні як Російська імперія…
Переглядаючи всі закордонні хроніки, всі старі писання і документи до середини XVIII ст., переглядаючи в архівах листування французьких міністрів з послами, листування королеви Марії-Луізи де Ґонзаґ з найвпливовішими діячами своєї країни, переглядаючи записи мандрівників цього періоду і навіть статистичні роботи, такі як “Опис України” Боплана (французький офіцер на службі в Польщі) [1660 рік видання], ми незмінно знаходимо, що назва Русь [Russie] поширювалась саме на ці провінції віднесені тепер до Польщі… а назва Московія — на всіх… що оселились вздовж Москви. Між першими і другими наявна дуже чітка різниця; існує навіть багатовікова антипатія створена взаємними вторгненнями. Вони відрізняються походженням своїх народів, звичаями, давніми традиціями, модерною і середньовічною історією та релігійними настроями, далеко не такими схожими, як це намагались встановити…
Серед московитів [Moscovites] азійська душа відкидала європейські ідеї, тому з часом сформувалась релігія особливого характеру, а світська влада, вторгнувшись у духовну, поглинула її цілком, анулювала і принизила духовенство.
Боплан, описуючи Україну, характеризує такий стан речей простим створедженням: “Русини мають свого митрополита в Києві, а московити — в Москві”.
Здається, сама природа проводить чіткі межі між двома народами. Дослідження сучасних вчених дозволили спостерігати явища, які ділять їхні території на різні зони. Європа, зі свого боку, довгий час продовжує підтримувати таку традицію розрізнення цих народів і назв, і, не зважаючи на титул “імператора Русі”, який сам взяв собі Петро І, офіційно Людовик XIV ніколи не називав його інакше, як “Sa Majeste moscovite”.
Імперія московитів нібито ніколи і не претендувала в Європі на ім’я Руси, до початку царювання Катерини ІІ. Почавши стверджувати подібне під час її царювання, здійснюючи помітний вплив через європейську дипломатію…
Що стосується великого московитського народу… то він не перешкоджав такій зміні своєї назви і охоче відмовився від свого, щоб догодити цариці.
Катерина була німкою [Allemande], вона ненавиділа і зневажала назву Moscovites. Їй вдалося донести свою неприязнь і презирство до знаті та освіченої частини нації. Вона навіть переконала деяких впертих вчених прийняти її ідеї щодо зміни походження московитів.
Дивне та химерне явище, яке стосується народу, що звик підкорюватись найбільш екстравагантним капризам влади, нехтуючи своїми віруваннями, традиціями, навіть найглибшим, найінтимнішим, найдорожчим. Цей акт сліпого підкорення, слухняності, продемонстрував би, якщо потрібно, азійське походження народу, яке на думку М.de Custin, проникло так глибоко.
Відтоді назву “московит” почали витісняти…
Історичні документи, хроніки, давні традиції, розповіді мандрівників, всі титули тепер були на користь загарбника [мова про те, що вкравши назву Русь — московити претендують на те, щоб вкрасти і все інше, що так само їм не належало]. Нікчемні письменники, навчені дипломатією, навіть підміняли в перекладах назву Moscovites на Russe, щоб в результаті цих маніпуляцій історію народу, яка починається лише з кінця XII ст. на берегах Клязьми і Москви, відтягнути аж у IX ст. і на береги Дніпра. В результаті цієї підміни вийшов химерний історичний парадокс…
Завойовник вміло використав усі матеріали минулого, щоб створити свою нову генеалогію; лише пам’ятники мистецтва уникли цієї долі. Він привласнив їх, правда, вони лишались інертними, мовчали в його руках. Письменники та поети нової імперії не зуміли черпати натхнення з давнього джерела української поезії та втілювати в життя її гармонійні акценти…
Україна сама втекла. Вона врятувала себе в мистецтві і завдяки мистецтву. Уражена іноземним вторгненням, позбавлена найдорожчих традицій, під загрозою знищення своїх історичних витоків, Вона раптом прокинулась від голосів своїх поетів…
