Зеленський може залишитися в історії як останній президент України. Тригерна фраза, звісно. Але це точно не фігура мови.
Ми/ви ж не вірили, що «путін нападе». Не вірили, що Маріуполь буде знищено. Що чисельність вбитих і закатованих сягатиме десятків тисяч. Що велика частина території миттєво опиниться в окупації.
Сміялись над слабаками — ми ж панікували! Ну яка війна?! Дороги треба будувати. «Вийди звідси, розбійник!» — от як Вова може. «А ваш Порошенко брата вбив», «ліпєцкая фабріка», «бізнес на крові».
Ох, не хочу згадувати. Бо без толку. Бо багато тих, хто обирав «лиш би не Порох», вже мертві.
Але залишаються живі. І всю оцю срань ми бачимо у прямому ефірі.
На розкол всередині країни нинішні витратили стільки сил, енергії, грошей — ресурсів, — що навряд чи хто із колишніх може конкурувати. Вони знищують і зачищають все, що створює хоча б теоретичну небезпеку їм в площі політичній і фінансовій. Бо у країнах транзитної демократії політика і фінанси повʼязані більш, аніж.
Справа тут не в Порошенко. Не лише в Порошенко. Ту абсолютно дикість, яку легалізують державні діячі, позазаконну і антиконституційну, можна кометувати лише матюками.
Зеленський і компанія починали з лайт-версії. Під гикання дурного натовпу співвітчизників. Розпуск ВР. Ламання через коліно держструктур. Незаконні звільнення і призначення кумів-сусідів-одногрупників-однокварталівців на ключові посади в країні.
Потім позбавлення громадянства українських громадян. Позасудово. Поза конституційно. Потім закриття опозиційних телеканалів.
Вони роблять, що хочуть. І вже точно будують тут свою маленьку рашу. Потім будуть з Єрмаком мінятися посадами. Якщо країна виживе.
Ми маємо зрозуміти очевидне: якщо люди з ресурсами, зі спроможністю вище середньої, з високого рівня фахівцями не можуть себе захистити у правовому полі, то про дотримання прав і захист пересічного громадянина від свавілля не варто і говорити.
Каденції Ющенка і Порошенка були найуспішнішими за роки незалежності. Попри справедливі претензії до цих президентів. Обидва косячили. Але обом ми могли, не боячись, висловлювати претензії.
Памʼятаєте того чоловіка, який заявив, що брат Єрмака бере гроші за призначення на посади? І де той бідолага? Відправили швидко на фронт. Швидко він там загинув. Певне, випадковість. Та і кримінальної справи більше немає.
Показовий приклад зі Стерненком. Повістка, ТЦК, фотка з Сирським. Сергій робить важливу справу. І мовчить. То ж можна було Порошенку писати: «щоб ти здох». А нинішнім не можна — бо прилетить миттєво.
Згадалось давнє — «У кожній державі є пара десятків гарячих голів. Їх треба або перекупити, або відрізати». У нас прямо по цій методичці.
Ви ж бачили, як ВСІ медіа написали про «розлучення» Порошенка? А от про те, що вчора Нацбанк України визнав
Порошенка «особою з небездоганною
діловою репутацією» на підставі санкцій,
накладених Зеленським, багато медій промовчали.
І лідери думок мовчать. Я не про тих, хто відкрито підтримує або працює на ту чи іншу політсилу. А про тих, хто все розуміє про репутацію, тому завбачливо мовчить. Тихенько тримаючись фарватера ОП. «Промолчи, попадешь в палачи. Потому как молчание — золото».
Країна знекровлена і знесилена. Мова вже давно не йде про перемогу. Країна втрачає своїх воїнів і громадян. Діти гинуть. Економіка летить в тартари. А Зеленський і «ефективні менеджери» продовжують свої азартні полювання на відьом. НАВІЩО?
Немає сил все оце писати. Тим паче, нічого нового. Ви ж бачите самі, що вся гниль має посади і вплив. Слуги-зрадники благополучно «релокувалися» за кордон і дуже дивним чином — безперешкодно. Парламент представляє Безугла, яку потребує лікування, а не трибуни. Єрмак замість всього МЗС. Боротьба на всіх рівнях зі здоровим глуздом.
Знаєте, що найпечальніше? Те, що велика кількість людей зацікавлена в збережені цієї влади. Особливо ті, хто має кожного дня свої «нацарьовані сто карбованців». Вони вже пристосувалися. Війна дає великі можливості. Особливо якщо ти не на фронті.
