Гостра фаза арабо-ізраїльського протистояння триває. Керівництво Ізраїлю відтерміновує, але не скасовує наземну операцію в секторі Гази, проте здійснює окремі невеликі рейди на цю територію. Найімовірніше, масштабного наступу на Газу не буде до звільнення усіх заручників. Водночас знакові події навколо війни в Ізраїлі відбуваються на політичному фронті.
Під час саміту в Брюсселі країни Європи сформували спільну позицію. Йшлося не лише про необхідність організації «гуманітарних пауз», але й про остаточне вирішення проблеми, що існує десятиліттями. Це two-state solution, або рішення, що передбачає існування двох окремих держав – Ізраїлю і Палестини. Фактично це є єдиним способом раз і назавжди покласти край арабо-ізраїльському конфлікту на Близькому Сході. Сьогодні м’яч на полі Ізраїлю, політичного керівництва цієї країни. Таку думку висловив директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
– Тема, яка сьогодні активно обговорюється, – візит представників ХАМАС та Ірану до Москви. Як ви думаєте, у чому полягала мета такого публічного жесту Кремля?
– Тут є декілька аспектів. Передусім публічний, про який вони вже заявили. Про те, що вони ведуть переговори щодо звільнення заручників. Росія в цій історії хоче видаватися красивою, як миротворець, який впливає на ухвалення рішень з боку Ірану та ХАМАС. Вона хоче бути впливовою країною на Близькому Сході й довести, що на її позицію слід вважати. Американці й багато хто ще не мають доступу ані до Ірану, ані до ХАМАСу, а Росія демонструє, що має доступ.
Думаю, симптоматичним є те, що це візит і іранців, і хамасівців. В даному випадку це, можливо, узгодження якихось спільних дій, певної координації зусиль. Тут можуть бути різні інтерпретації.
– Щодо наземної операції, яку Ізраїль планує проводити в секторі Гази, наразі маємо таку інформацію: окремі ізраїльські міністри говорять про кілька можливих варіантів, зокрема не про одну масштабну операцію, а кілька невеликих. 26 жовтня Армія оборони Ізраїлю здійснила рейд на півночі Гази, який можна розглядати як саме таку невелику операцію.
– Так, просунулися на 600 метрів від паркану.
– Водночас Нетаньяху заявив, що час початку наземної операції в Газі вже визначений, а «усі бойовики ХАМАС приречені». Як у цій ситуації визначити ступінь необхідної самооборони? Чи є шанс за таких умов звільнити заручників?
– Я солідарний з позицією тих ізраїльських експертів, які кажуть, що ніякої великої операції до звільнення заручників не буде. Найімовірніше, це схоже на правду. А всі ці слова – це просто ритуал.
– Ми бачимо позиції європейських лідерів. Президент Франції Макрон заявив, що масована наземна операція Ізраїлю в Газі була б помилкою. На його думку, вторгнення не стане запорукою безпеки Ізраїлю в майбутньому. Водночас під час саміту в Брюсселі було узгоджено спільну позицію про необхідність гуманітарних пауз, проте підтвердили право Ізраїлю на самооборону. Окрім того, підтримали ідею вирішення арабо-ізраїльського конфлікту за принципом двох держав, тобто йдеться про створення Палестини. За вашими оцінками, наскільки це реальний варіант розвитку подій?
– Це єдиний можливий варіант, якщо йдеться про припинення конфлікту. Якщо ізраїльтяни хочуть продовжувати конфлікт, то воно так і буде. Зникне ХАМАС – з’явиться щось нове на його місці, і так триватиме далі. Але якщо вони хочуть вирішити конфлікт, то мають поступитися своїми месіанськими ідеями, які поширені серед керівної єврейської коаліції, і погодитися на існування незалежної палестинської держави.
– Ті, хто виступає проти цієї ідею, кажуть так: а з ким домовлятися, з ким сідати за стіл переговорів? З терористами не домовляються, їх знищують.
– Це абсолютна брехня. Це традиційна риторика Бібі Нетаньяху, який власноруч викохав ХАМАС спеціально для цього. Тому що існує Палестинська автономія, існує ФАТХ, вони мають з Ізраїлем відповідні угоди, вони здійснюють взаємодію з Ізраїлем тощо.
Натомість ми бачимо діяльність єврейських поселенців на окупованих палестинських територіях, яких охороняє ізраїльська армія. А лідери цих поселенців зараз в уряді. Їм вигідна саме така риторика. Але це брехня.
– Яким вирішення питання кордонів мало б бути в ідеалі, суто технічно?
– В ідеалі – є угоди Осло, є переговорний процес, який триває з 1994 року, є напрацьовані варіанти. Для цього треба підняти ці варіанти і спробувати в цих рамках вирішити питання. Ізраїльтянам врешті-решт доведеться визнати: або мир з арабами, або безкінечна війна.
– Ще 2011 року США виступали за повернення до кордонів, що існували до 1967 року. Тоді Ізраїль був проти. Нещодавно подібну пропозицію висловила й Саудівська Аравія. Це означає, що Ізраїль має поступитися частиною територій?
– Це означає, що Ізраїль має ліквідувати свої незаконні поселення на окупованих територіях і відійти в кордони 1967 року. До певної міри це означає, що можливий обмін територіями, якщо йдеться про частину поселень, які вже дуже сильно інтегровані в ізраїльську територію і позбавитися їх просто неможливо.
Такі варіанти вже були напрацьовані. Не треба розпочинати все з нуля. Просто треба повернутися не до риторики Нетаньяху і ультраправих ізраїльтян, а до принципів, які вже узгоджені і які вже прийняті, зокрема Ізраїлем. Тому що вони підписали відповідні угоди.
– Ми розуміємо, що сьогодні йдеться не лише про дві сторони конфлікту, але про низку країн, які тим чи іншим чином залучені до нього. Чи вважаєте ви, що сьогодні певні країни, зокрема США, могли б сприяти остаточному вирішенню цього конфлікту?
– Без сумніву, Сполучені Штати сприяють вирішенню конфлікту. Можна послухати Джо Байдена. Він також говорить про two-state solution, теж говорить про необхідність створення Палестинської держави і про право палестинців на гідність, свободу, незалежність і безпеку. Це право належить і євреям, і арабам, а не комусь одному.
Є країни, яким невигідне вирішення палестинського питання, які хочуть використовувати конфлікт для досягнення своєї мети і посилення своїх позицій. Це Росія і Іран. Але базове питання полягає не в тому, що вони заважають вирішити цей конфлікт. Вони просто використовують його у своїх інтересах.
Є конкретні сили. Тому що сама процедура узгодження позицій передбачає прямий діалог між палестинцями й ізраїльтянами, можливо, під егідою США, арабських країн, Саудівської Аравії, яка хоче нормалізувати відносини з Ізраїлем. Але важливим компонентом цієї нормалізації відносин має бути утворення Палестинської держави.
Якщо ця ідеї врешті-решт знайде розуміння серед ізраїльського політичного класу, то про це можна говорити. Якщо не знайде, то не буде про що говорити. І американці не зможуть натиснути на Ізраїль, це нереально.
– З чим ви пов’язуєте шалений сплеск антисемітизму в Європі і світі?
– Я би сказав, що ми спостерігаємо не лише сплеск антисемітизму, а й сплеск ксенофобії. Зокрема, антиісламських, антиарабських настроїв. Це відбувається через те, що цей конфлікт системний, дуже ідеологізований, одразу викликає хвилю емоцій.
Тому, коли конфлікт не перебуває в активному стані, носії цих поглядів – антисемітських, антиарабських, антиісламських тощо – на маргінезі, вони не впливають на політичні події. Але під час таких загострень вони стають мейнстримом і пропагують ненависть з усіх боків – як до євреїв, так і до арабів. Тому це так відбувається.
