Декілька разів сідав за аналітику щодо виборів в Ізраїлі і, знаєте, якось не лежала душа
Здавалося, тут і інтрига, і вибори самі по собі знаменні: у разі програшу Нетаньягу ситуація на Близькому Сході може стабілізуватися.
Але ось що зупиняло — на цю тему стільки всього написано, обсмоктані партії, блоки: Айзенкот, Бібі з його упирями, демократи, інші праві, які ніби й в опозиції до Бібі, але за своїми програмами пропонують приблизно те саме, правда без притаманного Нетаньягу месіанства. Але ж ще не вечір?)
Добре, буквально телеграфним стилем.
За фінальними опитуваннями фаворит перегонів — новостворена партія «Яшар» на чолі з Гаді Айзенкотом.
Узагалі ці вибори доречно називають битвою генералів. Айзенкот пропонує суспільству безпеку без ідеології, Голан — безпеку зі совістю, Нетаньягу — безпеку як особистий бренд.
За три місяці великі партії змінилися на мандат-два; рух відбувся по краях. Головна зміна — арабський виборець. Арабські партії виросли з 10–11 до 14–16 мандатів, сіоністська опозиція втратила 3–6 (частково через малі партії, що не проходять поріг). Уряд без Нетаньягу без них практично неможливий.
Звідси парадокс арабського голосу — він ніколи не був такий потрібний і такий небажаний: Беннет, Ліберман і Айзенкот публічно відмовляються від арабських партій в уряді.
Але відмова від крісел — ще не відмова від голосів: більшість опозиційних виборців готові на уряд меншості, який триматиметься на утриманні Ра’ам.
Скоріш за все, попереду коаліціада з непередбачуваним результатом. Широка коаліція Айзенкота і Бібі — варіант на крайній випадок: серед виборців опозиції її хоче лише кожен десятий.
Для України жоден із ймовірних прем’єрів не є союзником у ціннісному сенсі. Зміниться стиль, не курс. Реалістичний виграш від зміни влади — передбачуваність, а не підтримка.
