Я довго дивилася на цю композицію в Бабиному Яру і зрозуміла, що вона мені просто неприємна.
Не тому, що я проти пам’яті євреїв, які були розстріляні в Бабиному Яру. Не тому, що я не розумію трагедії Голокосту. І точно не тому, що я хочу применшити цю страшну сторінку історії.
Мені не подобається інше.
Тризуб — Державний Герб України. А тут український державний символ вписаний усередину Зірки Давида — Маген Давида.
І я ловлю себе на дуже простій, майже побутовій думці: а навіщо?
Якби Тризуб і Зірка Давида були поруч — я б це сприймала зовсім інакше. Два символи. Дві історії. Дві пам’яті. Вони можуть стояти поруч, не заперечуючи один одного.
Але коли один символ стає оболонкою для іншого, виникає вже інше візуальне повідомлення. Тризуб опиняється всередині.
І мені від цього некомфортно.
Можна скільки завгодно пояснювати художню концепцію, говорити про спільну історію, про єврейську трагедію в Україні, про пам’ять, єдність і боротьбу зі злом. Я все це розумію.
Але є ще просте людське сприйняття.
Символи — це не тільки те, що хотів сказати художник. Це ще й те, що бачить людина.
І я бачу український державний герб, поміщений у чужу для нього символічну форму.
Можливо, для когось це буде красивою метафорою єдності. Для мене — ні.
І тут я згадую інші символи. Знак може мати одну історію, одне походження, одне первісне значення, але в певному історичному контексті він набуває зовсім іншого прочитання. Саме так сталося, наприклад, зі свастикою: давній солярний символ був привласнений нацистами й отримав страшне для мільйонів людей значення.
Тому я не вважаю аргументом: «це ж просто символ».
Символи ніколи не бувають просто символами.
Особливо коли йдеться про державний герб.
І я не хочу, щоб мені пояснювали, що я «не зрозуміла мистецтва». Я зрозуміла. Просто я бачу це інакше.
Для мене пам’ять про Бабин Яр не потребує того, щоб Тризуб був усередині Зірки Давида.
Їх можна поставити поруч.
І мені здається, що саме поруч вони виглядали б набагато сильніше: єврейська пам’ять — поруч з українською; трагедія — поруч із пам’яттю; минуле — поруч із сучасною Україною.
Але не одне всередині іншого.
Бабин Яр і без того важке місце. Я іноді проїжджаю там, біля метро «Дорогожичі». Поруч кладовище, де похований мій брат, льотчик Валентин Коренчук, який був удостоєний звання Героя України посмертно.
Тому для мене це не абстрактна географічна точка на карті.
І, можливо, саме тому я дозволяю собі сказати дуже просту річ:
я хочу, щоб до наших державних символів ставилися з повагою.
Без образ на адресу когось. Без заперечення чужої трагедії. Без політики.
