Три визначні битви за участю українських воїнів, що змінили історію

Історія України, якою мені її викладали в школі, — це суцільні страждання, поразки і непозбувна бентега.

Це точно не те, що може зацікавлювати і надихати. А покликання історичної науки саме ж в тому, щоб надати уроки для прийняття правильних рішень в майбутньому.

Коли почав самостійно шукати відповіді на питання, які зацікавили останнім часом, то відкрив, що в нашій історіографії перемогам приділяється менше уваги, а у першоджерелах Європи про Україну (раніше Русь), наших воїнів, славетні сторінки і битви пишуть набагато цікавіше, не просто знали, а висвітлювали досить широко і повно, іноді навіть захоплювались. При чому, часто просто на сторінках газет, які виходять на регулярній основі з початку 17 ст.

Але перед тим як почати викладати цікавинки з європейських першоджерел вказаної доби, я нагадаю про три вирішальні битви, які передували формуванню репутації українських воїнів, а також стали підґрунтям до наступних подій.

ПЕРША БИТВА.

1362 рік.

Синьоводська битва — вирішальний наступ проти Орди, який звільнив землі Русі (включно з Києвом) від залежності та започаткував новий, майже 300-річний етап розвитку України в складі Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського і Польщі.

Спільне русько-литовське військо атакувало очолюване трьома ординськими ханами монгольське, яке більше ста років безроздільно господарювало на українських землях.

Цей наступ склав головний зміст усієї антиординської воєнної кампанії і операційно був реалізований у двох походах русько-литовських військ: першому, спрямованому на південь Дніпровсько-Донського межиріччя аж до гирла Дону і Азова (рухаючись тільки за таким маршрутом й можна було прогнати ординців „аж до Волги”, Азова і в Крим, про що виразно свідчить „Хроніка” Мацея Стрийковського і обережно натякає Рогозький літописець) і другому, що досяг гирла Дніпра і Південного Бугу і під час якого відбулася Синьоводська битва.

В битві приймає участь Данило Острозький, рід якого уславить українські землі та буде ще згаданий мною нижче.

За наслідками битви:

Набули поглиблення багаторічні політичні конфлікти в середині Ординської держави, які призведуть до її ослаблення і занепаду.

Русь позбавилась тотальної залежності від Орди, постало Подільське князівство князів Коріятовичів, а на Київському престолі (який, за різними джерелами, почав своє звільнення ще з 1329-1333 р.р.) закріпився більш як на три десятки років син Великого князя Ольгерда, Володимир, перший київський князь із династії Гедиміновичів.

Велике князівствоЛРЖ сягне меж від Балтійського до Чорного морів, ставши однією з найбільших держав в тогочасній Європі.

«Галицькі хоругви у Грюнвальдській битві
15 липня 1410 року», картина Артура Орльонова

.

ДРУГА БИТВА.

1410 рік.

Грюнвальдська битва — є однією з головних сторінок історії, яка визначила хід подій на наступні століття для багатьох країн центрально-східної Європи.

Тевтонський орден лицарів-хрестоносців, який мав амбітні плани розширення своїх територій та загрожував існуванню Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського (спільної держави білорусів, українців, литовців) втрачав джерела фінансування і гостро потребував нових завоювань.

Проти Тевтонського ордену в тій битві воювало багатонаціональне військо. За даними тогочасного хроніста Яна Длугоша, в складі великого об’єднаного війська були коругви сформовані на території сучасної Галичини, Поділля, Волині: Галицька, Перемишльська, Львівська, Холмська, 40-ва коругва Мартина зі Славська, три подільські: Жидачівська, Теребовельська, Подільська. У складі війська перебували також земські коругви з Києва, Кременця, Стародуба, Дорогичина. Воювали наші земляки й під іншими земськими та іменними коругвами. Встановлювати національну приналежність учасників – справа важка й тривала, але немає сумніву, що ці полки складались переважно з українців. Їхня історія відображена в привілеях, грамотах, родовідних деревах. Не варто забувати і про численний загін (за різними даними від 300 до 1500) татар, які проживали на території сучасної України, приєднались до війська і розташувались на полі битви на правому фланзі, відразу за руським (українським) військом.

Результатом перемоги стали не лише численні нагороди для українських героїв, серед яких прийнято виділяти галичанина Іванко Сушика, а геополітичні наслідки для багатьох країн:

Орден був приречений, а Польща і ВКЛРЖ почали своє піднесення і розвиток, який на кілька століть зробить їх головними гравцями регіону.

«Битва під Оршею», 8 вересня 1514 р., картина XVI сторіччя
Художник три рази зобразив Острозького, переповідаючи перебіг битви і участь Гетьмана.

ТРЕТЯ БИТВА.

1514 рік.

Оршанська битва на Дніпрі — переможна війна нащадка Русі, спільної держави українців, білорусів і литовців, проти нащадка Орди, Московського князівства.

З 1501 року Московський улус Золотої Орди не полишав спроб захоплення земель ВКЛРЖ та здійснював перманентні набіги на Смоленськ, намагаючись помститись за поразку своїх господарів в 1362 р. Отримавши по зубам в 1508 році, московити затаїлись, нарощували сили і вичікували моменту для нового нападу.

В 1514 році, після трьох невдалих спроб, Смоленськ на жаль був захоплений. Це відкривало прямий шлях на Вільно, яке було столицею нашої тогочасної держави. Сили московитів явно переважали за кількістю, самовпевненість їх зашкалювала. Врятувати могло лише диво.

І цим дивом став Гетьман Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського, Костянтин Іванович Острозький.

Якого називали некоронованим королем України, таким був вплив на наші землі у цього військового і державного діяча походженням з Волині.

Він оголошує мобілізацію та швидко збирає військо на українських землях, а згодом поєднує їх з литовським і польским, рушаючи на зустріч полчищам московитів.

З самого початку було зрозуміло, що затяжні війни спочатку з Ордою, згодом з Тевтонцями, потім з татарами, а в останні роки з московитами, сильно послабили військову потужність держави. А тому зібрати навіть співставне за кількістю військо не вдасться.

Більше того, на цей раз московити якісно підготувались до атаки, уклали договори з німцями і татарами, які майже одночасно починають свої компанії на північних і південних кордонах держави. Таким чином, чинити спротив московській експансії зі сходу було складно.

Зрештою, зібране під Оршею спільне військо українців, білорусів, литовців і поляків поступалось московському майже в 1,5 рази.

Проте, Острозький не збирався просто займати оборону, а форсував річку і опинився прямо напроти військ, якими командував воєвода І.Челяднін. Застав того зненацька і зайняв більш вигідну позицію, яка і призведе до перемоги.

За рахунок геніальності українського воєначальника і відчайдушності воїнів, черговий напад Московитів на спадок Русі вдалося відбити. Біля двох тисяч бояр були захоплені в полон, здобуті трофеї якісно посилили руське військо, а московське було розбите і понесло такі втрати, що не скоро оклигає.

Цей час був якісно використаний для розвитку науки, культури і права у ВКЛРЖ. Зокрема й укладення трьох редакцій Литовського статуту (1529, 1566 і 1588 років), які стали наступниками Руської правди на землях в т.ч. України.

Після битви під Оршею К.І.Острозького назвуть в Європі руським Сціпіоном, про нього писатимуть книги і буклети для королівських дворів. Як приклад, Папський легат у Польщі: «Князь Костянтин може бути названий найкращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви… в бою він не поступається хоробрістю Ромулу».

Видатний Гетьман був похований у Києво-Печерській лаврі.

А його син гідно продовжив служіння Україні, виступав за необхідність внутрішньої реформи церкви та покращення рівня освітньої підготовки. У родовому маєтку в Острозі заснував перший в Україні (та на схід від неї) вищий навчальний заклад – Острозьку академію. Запросив до Острога І.Федорова, відкрив першу на наших землях друкарню, перетворив свій маєток на справжній науково-культурний осередок. Відзначався толерантністю в питаннях віри і в принципі був за єднання церков, але уявляв собі унію церковну у вселенському масштабі (думка, яка випередила свій час).

У 2017 році іменем Великого Гетьмана Костянтина Острозького Україна, Литовська Республіка та Республіка Польща назвали багатонаціональний військовий підрозділ — «Литовсько-Польсько-Українську бригаду».

Що символічно підсумовує результати описаних мною трьох визначних битв, в яких українці, білоруси, поляки і литовці спільно протистояли загрозам з півдня, півночі, а потім зі сходу.

Кожна з цих битв істотно вплинула на розвиток Європи та актуалізувалися у наш час, із черговим набігом орди зі сходу.