Традиційна сесія питань-відповідей, в якій Том Купер реагує на найчастіші запити й коментарі своїх читачів. Не все нам «приємне», але все корисно прочитати саме задля «іншого погляду».
Ну, й усе ж загалом вимальовується розуміння, що поразка всрф глибшає…
Доброго ранку всім! [Опубліковано 29.10.22 о 10.30 за Києвом – ред.].
Трохи пізніше, ніж сподівався, але таки підготував чергове «оновлення». Власне, новин не так багато (за всієї поваги до тих, хто втратив домівки або членів родини через нові удари росіян по Україні); і не тільки тому, що обидві сторони — особливо кремлівський дурень та його «вишестоящі органи» — практично не повідомляють деталей, зате поширюють чимало піар-нісенітниць, але й тому, що бойові дії сповільнилися через погану погоду та грязюку.
Загалом, подій багато, проте не так багато, як було у серпні та вересні. Принаймні значних просувань із жодного боку немає. Головна причина: погана погода, дощ і грязюка.
Отже, я відповім на низку запитань, що постали минулого тижня, а заодно надам «коротке оновлення» щодо тактичної ситуації.
1.) Чи можна вважати якісними зведення Генштабу України?
Звичайно, вони кращі, ніж зведення «вишестоящих органів» у москві, але їм також бракує деталей та «прямоти». Наприклад:
— канашенка постійно намагається вразити цифрами, інколи це може здатися «детальними описами» певних ударів чи боїв, проте більшість його «фактів» — вигадки;
— Штупун зрідка «анонсує звільнення» певних місць, якщо тільки їх не бомбардують росіяни, а ще (теж нечасто) «ігнорує погані новини» (як-от втрати певних позицій). Крім того, Генштаб України інколи повідомляє про російські удари по обʼєктах «подвійного призначення» як про «удари по цивільних».
Загалом, зведення українського Генштабу «хороші», але на них не можна «покладатися на 100%». Вони «допомагають зорієнтуватися» щодо наданої інформації десь так на 50–70%, проте «потребують чимало перехресних перевірок».
Що ж, у цьому немає «нічого нового»: пропаганда лежить в основі кожної війни, і кожен уряд завжди має свою «офіційну позицію». В цьому Україна не відрізняється від США, Ізраїлю, рф чи будь-якої іншої країни.
Тому я не бачу сенсу обговорювати пропаганду. Значення мають тільки «факти» — а факти можна встановити тільки за допомогою доказів. Оскільки сторони надають дуже мало доказів, ми цілком залежимо від соцмереж, коли намагаємося зʼясувати, що відбувається. По суті, для мене важливо тільки це.
2.) Чи варто стежити за певним подкастом або користувачем твіттера чи інших соцмереж?
Я не маю улюбленців: ніколи не почуваюся «добре поінформованим» завдяки одному (числом: 1) джерелу. Тут навіть 10–15 користувачів соцмереж не зарадять. Можу ще додати, що зазвичай мені бракує часу на подкасти.
3.) Яка в росіян стратегія?
Очевидно, що путін розпочав цю війну, сподіваючись на швидку і легку перемогу (насправді Захід тільки посилював ці сподівання, бо вірив у те, що українці скоряться, втечуть або приєднаються до росії). Оскільки путін не має політичної програми, тільки свої публічні виступи, ситуація час від часу (щоб не сказати «постійно») потребує коригування цілей — величезних вивержень пропаганди, які переважно складаються з абсурду.
Саме тому будь-які пояснення на зразок «росіяни зараз роблять те, що варто було робити з самого початку» — зазвичай спонукають мене до відповіді на зразок «не зовсім», і я маю для цього кілька причин. По-перше, тепер уже для всіх очевидно, що найкраще було б не розпочинати це вторгнення, тобто не залучати росармію до будь-якої великої війни. По-друге, путін прямо-таки одержимий поглибленням поразок. Наприклад: відправляти росармію на штурм потужно укріплених міст (Бахмут — найкращий приклад), обороняти території, які росіяни просто не зможуть довго утримувати (Херсон), розпочинати те, що їхня логістика не зможе потягнути (як-от мобілізація 300.000–1.000.000 резервістів, хоча ресурсів вистачить хіба на те, щоб озброїти й натренувати 70.000–90.000, та й забезпечувати присутність на території України понад 150.000–200.000 живої сили росармія не спроможна).
4.) То тепер стратегія росіян така сама, як у Сирії?
Судячи з масових убивств — читай: винищення — українців на окупованих територіях, так. Власне, щодо цього ніколи не було жодних сумнівів (наприклад, почитайте мої дописи за березень).
«Але…» вони так «воюють» у цій війні не тому, що «вважають цю країну недружньою» чи «не зацікавлені у придатності цієї землі для життя», а тому, що росіяни, власне, завжди ведуть «тотальну війну». Справа не тільки в тому, що вони не розуміють «концепції» українців, які хочуть бути українцями і жити в Україні (тобто для росіян Україна — частина росії, а тому всі українці мають бути і мають почуватися росіянами). Для них «росія — міжнародна», отже будь-який «не-росіянин» є «екстремістом» і «ворогом». Відповідно, «кожен, хто протистоїть росії, — має загинути».
Зрештою, це єдиний спосіб, у який росіяни ведуть війни: вони захоплюють потрібну їм територію, а потім винищують усе населення, яке їх не підтримує. Якщо маєте сумніви, погляньте не тільки на Сирію, але й на те, що вони накоїли в Афганістані у 1980-х та в Чечні у 1990-х, або на те, що нарадили їхні радники в Ефіопії та/чи Мозамбіку в 1980-х.
5.) росіяни збираються відступити з Херсона в обраний ними час і…
Ні, вони не збираються нізвідки відступати в Україні.
Немає сумніву, що путін (швидше суровікін) використав останні кілька тижнів для зміцнення росармії в Україні, здійснюючи консолідацію російських позицій.
Зараз ситуація виглядає приблизно так:
— суровікін продовжує гатити по українській енергомережі крилатими ракетами і, особливо, дронами-камікадзе іранського виробництва (українці заявили про понад 30 атак дронами за останні два дні та про те, що збили 23–25 з них; а одного з командирів ППО минулого тижня нагородили за збиття шести «Калібрів»
— на Куп’янщині українці просуваються вперед, але повільно й методично; як було «оголошено», ще в серпні/вересні; погана погода неймовірно ускладнює роботу російських БПЛА (таких як «Орлан-10», «Орлан-30» тощо) і тому росармія зараз втрачає багато артилерії в артилерійських дуелях (включно з MSTA-S) , тому намагається завдавати удари за допомогою Су-25 ВКС
— це не означає, що українці не зазнають втрат… вони просто, як правило, не дозволяють нам їх побачити;
— росіяни атакують/контратакують у районі Бахмута (так само як і упродовж останніх трьох місяців) і продовжують зазнавати там значних втрат (кажуть, що вони втратили там убитими вже понад 8000 солдатів);
— росіяни атакують і на півдні Донбасу і, здається, дійшли до південно-східних околиць Водяного (стільки було їхніх балачок про підготовку Україною «супернаступу» в цьому районі);
— всупереч багатьом очікуванням, росіяни аж ніяк не «тікають/відступають» з Херсона.
Там вони підсилили свої війська приблизно до 30 БТГр і навіть повернули собі частину місцевості: наприклад, повернулися до Бруйскинського (район Давидового Броду) та відбили Милове (на березі Дніпра). До складу підкріплення входять підрозділи, укомплектовані нещодавно мобілізованими резервістами, тому українці захоплюють там багато цілих Т-62 (велика кількість у дуже поганому стані).
Україна також продовжує накривати HIMARS-ами баржі росіян на Дніпрі (при цьому M142 розгортаються для націлювання на росвійська вздовж та/або за лінією фронту, в той час як російські ВКС відправляють свої Су-30 і Су-34 для авіаційної підтримки, у стилі «Іл-2 або P-47 1944 року»…
путін не збирається віддавати наказ про виведення своїх військ навіть із клаптика української землі. Єдиний спосіб змусити його прийняти щось таке — знищити, або викинути, його війська.
…і, поза сумнівом, чим довше триває війна, тим більше «сюрпризів» можна очікувати від путіна. Наприклад, я не очікував, що він «впаде так низько», щоб почати використовувати іранські БПЛА та дрони-камікадзе всерйоз, я вважав, що він надто зарозумілий, щоб зробити це. Зараз я не здивуюся, якщо він справді почне закуповувати балістичні ракети в Ірані: очевидно, для цього персонажа вже нічого, крім збереження влади, не важливо.
6.) росіяни збираються ввести 200 000, 300 000, 1 000 000 військових і…
Ні. Система матеріально-технічного забезпечення росармії виявилася нездатною успішно впоратись із присутністю понад 150 000 російських військових в Україні. Так, путін у певний момент часу «залив» у країну більше 200 000 солдатів, але в результаті дістав повний розгром 3-4 «армій» всрф…
Насправді, впродовж певного часу росармія «найкраще» справляється із підтримкою 120 000 чи менше військових. Це те, що вони можуть собі дозволити: однак цього недостатньо, щоби здійснювати щось більш складне, ніж локальні наступи, або для того, щоб тримати ЗСУ під сильним тиском на Донбасі, проте цього достатньо, щоб витримати більшість українських контрнаступів.
7.) Чи «час на боці українців»?
Судячи з офіційних заяв конкретних західних урядів — так. Тобто: є «урочисті гарантії/обіцянки» (майже) «вічної» підтримки з боку Вашингтона, Лондона, Парижа і навіть Берліна. Але швидкість надходження високотехнологічної зброї, зброї, яка дійсно має значення, оскільки вона надає велику перевагу України на полі бою, залишається надто низькою. Захід продовжує «битися за прибуток», а не «битися за перемогу».
З іншого боку, російські стратегічні можливості (звичайно, як не рахувати ядерної зброї), а, отже, реальні можливості путіна, у цій війні наразі виглядають як “втримати те, що можна втримати». росармію, якою вона була до війни, знищено, вона не має серйозних наступальних можливостей і залишається потужним суперником лише в обороні. У російських ВКС ніколи не було реальної можливості змінити ситуацію ні на оперативному, ні на стратегічному рівні (крім використання крилатих ракет, яких поки що замало), а ВМС можуть продовжувати лише спорадичні удари крилатими ракетами…
Однак, якщо українці не отримають належного «поштовху» від Заходу (тобто, скажімо, близько 20 ЗРК систем, таких як, наприклад, IRIS-T і NASAMS, плюс близько 100 M142 і M270 на озброєнні), то на поточному рівні путін може продовжувати війну щонайменше рік, якщо не довше, і то без особливих проблем.
…це якщо не згадувати про алкоголізм і домашнє насильство над жінками, настільки поширених в Росії, що багато хто з дружин (і сімей) щасливі отримати свій «грошовий бонус» (або забрати свою «Ладу») призначений за загиблих чоловіків/родичів…
8.) Скільки резервів має ЗСУ?
Відверто кажучи, більше не маю жодного поняття. Я «оцінюю» (читай: припускаю), що ЗСУ актуально має до 700 000 озброєних військових. Однак понад 50% з них не вистачає ані підготовки, ані екіпіровки, щоб воювати з росармією так, аби повністю звільнити країну.
Іншими словами: в ЗСУ вистачає живої сили, але все ще є велика нестача специфічних видів важкої техніки (найперше: ППО та артилерія).
Майте на увазі: теоретично, за умови належного оснащення («найбільш передовими речами, які може запропонувати Захід, і в достатній кількості»), ЗСУ могли б успішно вести цю війну (і з набагато меншими втратами) приблизно за участі 200 000 військових — і це з легкістю. Зараз таке неможливо, адже що не вистачає обладнання, що би забезпечувало їм перевагу.
9.) Стан української залізниці?
Досі (значно) кращий, ніж зазвичай подається в аналітиці чи очікується. Так, втрата значної частини енергопостачання є важким ударом, проте – до прикладу – УЗ вдалося евакуювати свій флот дизельних локомотивів з територій, захоплених росіянами, ще на початку [вторгнення]. Так, вони мають дещо меншу потужність порівняно з електролокомотивами. У сухому залишку, потяги – хоч вони зараз мають менший розмір – продовжують рух навіть за умов сильного пошкодження енергомереж. І поки потяги продовжують свій рух, ЗСУ не має проблем із постачанням. І саме це справді «має значення» стосовно стану УЗ.
10.) Протиповітряна оборона «має тепер ключове значення»…
Системи ППО (українські – але й російські також) мали критичне значення від самого початку повномасштабного вторгнення. До тих пір, поки Україна має змогу обороняти бодай свої ключові міста, – хоч і не всі однаково добре – і не має особливої можливості захищати свою інфраструктуру, суровікін буде надалі завдавати ударів. Вони мають дві мети:
— сповільнюють загальні темпи військових дій українців, а також
— створюють для путіна PR-приводи: тобто, конашенков може надалі заявляти про «знищення 100, 200, 500 націоналістів, бойовиків, іноземних найманців, ЛГБТ-екстремістів, наколотих комарів та вампірів тощо»…
А й усе, що важить для путіна.
Україні потрібні передові – а ще мобільні – системи ППО від самого 24 лютого 2022 р. Їй потрібні системи ППО, що здатні вражати водночас і балістичні, і крилаті ракети, і ударні безпілотники, – і комплекси ППО потрібні не лише для того, щоб захищати міста, промисловість та інфраструктуру: також потрібні ППО для захисту військ, щоб мати змогу концентрувати великі угруповання в одному місці – як того вимагає будь-яка успішна наступальна операція. Тут за останні вісім місяців не змінилося нічогісінько. Хіба те, що тепер всім зрозуміло як двічі два, що Україна (і не сама лише Україна, а й усі інші також) має потребу у потужних системах ППО, що здатні боротися із «купою БПЛА та артилерійських ракет і снарядів, які по вас випускають».
В ідеалі, Україні потрібна «система протиповітряної оборони», з якою вони б могли повністю витурити ПКС з українського неба – маю на увазі винищувачі–перехоплювачі, що здатні збивати російські МіГ-31 та Су-35 бодай «на рівних правах». А саме – їм потрібні штуки на кшталт (хоча б) французьких Rafale F3/F4 чи F-35, оснащених ракетами Meteor та/чи AIM-120D, відповідно, що застосовуються у поєднанні зі штуками типу Е-3 Sentry [американські літаки дальнього радіолокаційного виявлення – перекл.]. І впровадити такі системи «за лічені дні, тижні, місяці» просто неможливо – власне, їх не так просто впровадити навіть за «лічені роки».
Навіть якби це вдалося, то це був би «лише початок», адже тоді, навіть за наявності таких перехоплювачів, Україні все ще були б потрібні численні передові, наземні системи ППО, та – зокрема – дешеві, але дуже боєздатні та високомобільні системи ППО, які можна було б застосовувати проти «зграй дрібних БПЛА».
11.) Чи це розумно (з боку росіян) застосовувати МіГ-31 близько до лінії фронту?
Поки Україні бракує можливостей для регулярних – і точних – ударів по їхнім базам, так, це розумно. Це зменшує градус стресових умов, за яких працюють літаки та їхні екіпажі; це скорочує час їхньої реакції, а також збільшує тривалість їхнього перебування «на базі».
Зокрема літаки на кшталт МіГ-31 були спеціально розроблені для створення «оборонних щитів» уздовж певної ділянки фронту (або кордону), а також збивання будь-чого, що до неї наближається.
12.) Чи можна якось припинити поставки БПЛА та ударних дронів з Ірану на росію?
Мені про такі способи невідомо.
Ясне діло, теоретично, в Заходу є опція почати підтримувати заворушення в Ірані, й у такий спосіб добитися повалення режиму КВІР [Корпусу вартових ісламської революції – перекл.]. Але просто зараз – не зважають на будь-які заяви тегеранського режиму – немає ані політичної, ані економічної можливості завадити цим поставкам.
13.) Чи могли б далекобійні (артилерійські) ракетні системи, які Україна вимагає від Заходу, допомогти їй завадити російським ударам іранськими БПЛА та дронами-камікадзе?
Самі лише артилерійські системи великого радіусу дії – ніт.
Банально не існує «уніфікованого рішення» для будь-якої з проблем, із якою стикаються українці. «Вундерваффе» [від нім. «дивозброя» – перекл.] також у природі не помічені.
Це наслідок того, що артилерійські системи великого радіусу дії абсолютно не важать нічого без систем виявлення [ворога] великого радіусу дії.
Для того, аби боротися з дронами-камікадзе та безпілотниками іранського виробництва, потрібні «системи ППО», включно не лише з ракетами класу «земля–повітря, але й:
— системами раннього сповіщення (тобто, радарами та іншими сенсорами);
— системами радіоелектронної боротьби (системами, що здатні створювати завади для навігаційних систем БПЛА та дронів-камікадзе, перешкоджати їхнім системам зв’язку із наземними станціями тощо);
— значно потужнішими засобами «збивання» (приміром, «важкими» зенітними гарматами: з їхньою допомогою можна було б збільшити радіус ураження, і таким чином скоротити час перехоплення і збільшити шанси на успішність застосування – принаймні у випадку «перехоплення в останній момент») – і у великих кількостях (власне, «30 «Гепардів» – це «десь на 270 «Гепардів» менше, ніж треба»).
Або ще Ізраїль міг би перестати блокувати експорт систем ППО (зокрема, профінансованих та розроблених США) на кшталт Залізного купола – і таким чином дав би змогу Україні «зачистити небо» від значної кількості російських безпілотників та дронів-камікадзе. Але навіть у такому разі Україні знадобилося б налагодження «масового виробництва» таких систем, бо ж Україна – величезна, і об’єктів, що потребують захисту, відповідно, має багато (ізраїльтяни мають щось близько дюжини систем ППО «Залізний купол» у штаті, і навіть із тим не здатні захистити на 100% «навіть» такі «дрібні» ділянки, як ключові міста).
От і все, що спадає мені на думку стосовно всіх оцих тем наразі. Сподіваюся, я не випустив з уваги якісь інші «важливі» питання.
Оригінал тут
Переклад: Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
