Концентровані міркування Тома Купера про стан справ під Вугледаром, які можна підсумувати його висновком, що «Вугледар міцно в українських руках». Новий російський наступ? Вони вже його починали насправді… Жодних шансів для росіян Купер не бачить.
Вітання всім! [Опубліковано 2.02 о 1.20 за Києвом].
Пропоную вашій увазі мою спробу реконструювати події під Вугледаром — зроблено її «на вимогу читачів»: мене кілька разів просили написати, що там відбувається. Реконструкція далеко не повна, але може містити кілька корисних спостережень.
Вугледар — невелике, але густонаселене місто. Тут багатоповерхівки згромадилися на території щось із квадратний кілометр — пласкій, як стіл.
Вугледар виглядає як типове місто з голлівудського (хай навіть дурненького) фільму — велика й висока фортеця посеред рівної пустелі, тільки тут навколо не пустеля, а поля. Неподалік розташувалося дачне селище (на південний схід від міста) і Південнодонбаська вугільна шахта (на північний схід від міста — саме при цій шахті воно й виросло).
Вугледар важливий тому, що — разом із шахтою — став свого роду «фортецею» для ЗСУ, а ще тому, що стоїть усього за кілька кілометрів на північ від єдиного залізничного шляху, що зʼєднує Донецьк із Кримом. Насправді деякі відрізки цього шляху на схід від міста перебувають усього в кілометрі від українських позицій, а це означає, що росіянам користуватися ним небезпечно. Я певен, що навіть путін розуміє, як важливо відтіснити українців від тієї залізниці…
Не дивно, що від вересня 2022 року 58-ма загальновійськова армія безглуздо втратила аж дві бригади, намагаючись підійти до Вугледара й села Павлівка на південний захід від міста. Павлівку було повністю зруйновано, і навіть українці покинули спроби встановити над нею повний контроль, щоб не дати перетворити залишки поселення на трамплін для стрибка на Вугледар. Зрештою українці відійшли з Павлівки — це трапилось у грудні.
У тому ж місяці, а також на початку січня 58-ма загальновійськова армія рф була зайнята тим, що перебудовувала артилерійські батареї й отримувала підкріплення — перед тим, як знову атакувати. Для нового наступу було зібрано 40-ву та 155-ту бригади морських піхотинців (попередній склад цих підрозділів, що формувалися з контрактників, було розбито тут же, в Павлівці, ще у жовтні), 136-ту мотострілецьку бригаду, 123-тій стрілецький полк («днр»), батальйони «восток» і «каскад» (обидва отримали підкріплення до рівня полків), принаймні один полк спєцназу, а також кілька невеликих підрозділів ГРУ.
Не варто забувати, що від вересневої мобілізації ВСрф більше не намагаються оперувати славнозвісними БТГр. Тому 58-ма загальновійськова насправді до цього наступу залучила еквівалент чотирьох повних маневрових бригад, плюс дві артилерійські бригади. Тобто загалом близько 20 000 солдатів, 90 танків, удвічі більше БМП і близько 100 артустановок.
24 січня 2023 року росіяни почали наступ, зробивши спробу прорватися крізь українські позиції, вочевидь, між Павлівкою і Микільським, а також на східних околицях Вугледара за допомогою РСЗВ ТОС-1. На відео це виглядає «пекельно страшно» (і коли перебуваєш всередині цілі, то це таки нагадує пекло), але я не певен, що цим було досягнуто хоч якихось результатів. Немає звітів про великі втрати української 72-гої механізованої бригади, яка складає ядро захисту у Вугледарі.
Тепер дехто каже, що за ударами ТОС-1 послідували, «вимушені», масовані артобстріли Вугледара щоби пом’якшити оборону. Інші кажуть, що артилерійського обстрілу не було, бо росіяни намагалися заскочити українців зненацька.
Потім росіяни наступали через Павлівку та з її північного краю прямо на південний Вугледар. Дехто каже, що насправді вони намагалися обійти західну частину міста, щоб оточити його. Можливо, але я припускаю, що їм могла не сподобатися необхідність марширувати через відкритий простір довжиною понад 1000 метрів з українським гарнізоном у глибокому фланзі. З іншого боку… ну, судячи з інтелектуальних якостей офіцерів ВСрф: ніколи не знати чого вони насправді хотіли.
Немає сумнівів, що одночасно з цією атакою на південному заході російська морська піхота просунулася з Микільського навколо південного боку дачних ділянок, перш ніж повернути на північ, тому що перші два дні цього наступу російські соціальні мережі кипіли повідомленнями про перестрілки з «українцями в пастці в тилу у росіян».
До 25 січня надходили повідомлення про високу активність ВКС у цьому районі: Су-25 і ударні вертольоти, мабуть, здійснили кілька десятків вильотів, безперервно поливаючи українські позиції некерованими ракетами. Саме під прикриттям авіаударів і вогню російської артилерії морська піхота просувалася через «дачну зону» на північ, мабуть, прагнучи обійти Вугледар і оточити його зі сходу (проте, маючи це на меті, їм би краще наступати з Павлівки на північ і таким чином намагатися оточити Вугледар із заходу; але, знову ж таки: вибачте, немає чіткого підтвердження).
Протягом 26 січня, можливо, після чергового залпу ТОС-1 у ніч на 27 січня, росіяни, як повідомляється, дійшли до автозаправної станції на північному краю дачної зони, приблизно за 400 метрів від Вугледара. Не знаю, чи було це за планом, чи хтось помилився, але в той момент вони повернули на північний захід і атакували південно-східну сторону Вугледару.
Це була дуже погана ідея. Вони просувалися відносно вузьким маршрутом, постійно у полі зору українських спостерігачів, розміщених на високих будинках у Вугледарі, проходячи крізь 500-метрову відкриту місцевість на східній стороні міста. Найгірше: до 27 січня українці були до всього цього готові й таким чином росіяни, що наступали, потрапили під дуже точний і систематичний вогонь української артилерії , який зупинив їхню морську піхоту. Коли піхоту зупинили, зупинилися і супроводжуючі ОБТ Т-80 і БМП-2 саме тоді вони почали масово гинути. Крім того, українська артилерія не лише завдала значних втрат частинам, що наступали, а й вдарила по їхніх тилах, перерізавши як шляхи їхнього постачання, так і можливі шляхи відходу. Нарешті, 28 січня 1-ша танкова і 72-та механізована контратакували дачні ділянки з північного сходу та знищили або захопили всіх приголомшених росіян, що там залишались.
Звісно, росіяни підтягнули підкріплення та перегрупували свої побиті та деморалізовані підрозділи й 30 січня повернулися до наступу з південної частини дачного району в північному напрямку. Крім того, вони атакували гарнізони 68-тої егерської в селах Золота Нива та Пречистівка, що на захід від Вугледара. Однак їм так і не вдалось глибоко вразити ЗСУ, що зі свого боку заявили про збиття близько 5–6 гелікоптерів Ка-52 у цьому ж таки бою, між 24 та 28 січня.
31 січня росіяни знову атакували Вугледар, цього разу уже меншими групами. Це було намарно, бо закінчилося втратою ще однієї групи Т-80 і БМП-2. Залишки морської піхоти 40-вої та 155-тої бригад повернулися в район Микільського.
Загалом: це була аж ніяк не «мала», не «перевірочка» і не «диверсійна», а серйозна атака всіх сил, які 58-ма армія лише змогла зібрати. Денис Пушилін може й корумпований та некомпетентний політик, проте він чітко сказав «звільнення цього міста вирішує багато проблем».
Схоже, що росіяни на початку атаки розраховували розбити два батальйони 72-гої, дислокованих у Вугледарі (місто та його околиці надто малі, щоб втиснути туди більше військ), а потім планували просунутися далі на північ, можливо, аж до південного флангу сил ЗСУ, розгорнутих уздовж старої лінії розмежування на Донбасі. План не спрацював завдяки швидкій реакції решти 72-гої, та особливо завдяки добре спланованій вогневій відповіді 55-тої артилерійської та потужній підтримці 1-шої танкової бригади. Через це російська операція перетворилась на фіаско: агентурна розвідка стверджує, що 155-та бригада морської піхоти втратила 200–230 вбитими за перші три дні цієї операції, лише для прикладу, а в соціальних мережах поширювалася чутки, що всі залучені російські підрозділи зазнали разом до 20 000 втрат (вбитими, пропалими без вісті та пораненими) впродовж останнього тижня, що спонукало війська двох залучених підрозділів категорично відмовитися від наступу, побачивши, що відбувається попереду. Наскільки я знаю, все це залишається непідтвердженим, але факт залишається фактом: Вугледар міцно в українських руках.
Я вважаю, що поки 58-та армія не знайде спосіб закріпитись у (потужно захищеній) «Південнодонбаській» шахті, вона не зможе організувати будь-який наступ у цьому районі. Утім, британське МО оголосило , що росіяни таки готують черговий, «концентрований штурм» у районі Вугледара.
Переклад: Тетяна Саніна, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
