Шість сил у новій американській адміністрації

Спостерігаючи за різкими змінами у внутрішній та зовнішній політиці США, можна було б об’їстися попкорну, якби від того не залежали доля світу та наші з вами життя. Тому так важливо розуміти причини цих змін.

Попередній допис був присвячений довгостроковим трендам, що сформували запит на нову американську політику. Тепер настав час розглянути різні групи, з яких складається неоднорідна нова американська адміністрація.

1. America First – так ми назвемо першу групу. Була спокуса назвати її MAGA, але це гасло об’єднує набагато ширше коло. Мета когорти America First – посилення американського гегемонізму. Можна назвати їх економічними націоналістами. Їхня програма викладена у документі «Проєкт-2025» від Heritage Foundation. Ключові його тези: посилення влади президента, скорочення державного апарату й підвищення його ефективності, дерегуляція економіки, викопне паливо як основа енергетики, повернення виробництва в США, скорочення міграції, скорочення фінансування медицини, захист консервативних цінностей, а в зовнішній політиці – жорстке протистояння з Китаєм, обмеження міжнародних зобов’язань та участі в міжнародних організаціях.

Типові представники: Джей Ді Венс (JD Vance), Рассел Вот (Russel Vought), Том Хоман (Tom Homan), Джон Реткліф (John Ratcliffe), Піт Геґсет (Pete Hagseth), Тулсі Ґаббард (Tulsi Gabbard), Меджорі Тейлор Ґрін (Marjorie Taylor Greene), Такер Карлсон (Tucker Carlson), Стів Беннон (Steve Bannon).

2. Техноолігархи – власники найбільших технологічних корпорацій. Їхнє прагнення – руйнування державних інституцій як таких. Можна було би подумати, що вони техноанархісти – противники будь-якої влади. Але при уважнішому розгляді вони виявляються технофашистами – тобто вони противники будь-якої влади, але прагнуть влади для себе. Це люди з інженерним мисленням, але, як правило, досить слабко розвинені з гуманітарної точки зору (грубо кажучи, вони не володіють інструментарієм для розуміння соціальної реальності). Їхня мета – послабити та роз’їсти державні інституції, замінивши її непідзвітними залаштунковими агенціями (на кшталт Маскової DOGE). Їхня мрія – тоталітаризм, керований ШІ-технологіями, який не знає кордонів та держав у традиційному розумінні. Криптовалюта для них – інструмент боротьби проти централізованого контролю держави та фінансових інституцій, шлях до нової парадигми економічної свободи, втілення мрії про світ, де індивідуальна автономія та приватність захищені математикою, а не законами та урядовою волею.

Типові представники: Елон Маск (Elon Musk), Пітер Тіль (Peter Thiel), Дейвід Сакс (David Saks).

3. Нові хрестоносці – представники радикальних релігійних течій, що останнім часом неймовірно набрали вплив в США. Ці харизматичні містичні релігійні організації, які часом називають Нова Апостольська Реформація, мають вплив на понад 40% американців, яким вони надають сенс буття (хоча американське суспільство в цілому стало більш секулярним, водночас християни радикалізувалися). Їхня мета – Царство Боже тут і зараз (настали останні часи перед його приходом!), для чого треба подолати Сатану та його демонічні сили й встановити контроль над “сімома пагорбами” (Seven Mountains Mandate): уряд, бізнес, освіта, сім’я, мистецтво, медіа та релігія. Їхній супротивник – сучасна демократична секулярна держава, яка має бути демонтована й замінена теократією. Ця група отримала вплив на призначення в федеральні суди та регуляторні органи, що займаються питаннями освіти, охорони здоров’я та релігійних прав, через що матиме можливість посилювати консервативний соціальний курс у питаннях релігійних свобод та сімейних цінностей. Економічна політика нових хрестоносців – лібертаріанство, максимально вільний ринок. Емігрантів радо приймають, якщо вони приєднуються до віри.

Типові представники: Майк Джонсон (Mike Johnson), Пола Вайт-Кейн (Paula White-Cain), Самуель Аліто (Samuel Alito), Джек Пособіек (Jack Posobiec), Ланс Валнау (Lance Wallnau).

4. Когорта помсти. Їхня мета проста: помститися “глибинній державі” та ключовим інституціям за те, що “не давали” Трампу працювати в першу каденцію; прокурорам та суддям – за приниження Трампа під час імпічментів та за “вкрадену перемогу” в 2020 році; іншим політикам – за злорадство у період президентства Байдена; а також конкретно місту Вашингтон – за те, що історично голосує проти нього (під час останніх виборів в 2024 році Трамп отримав тільки 5,4% голосів виборців). У цієї групи немає позитивної програми, яку вони хотіли би впровадити в майбутньому; вони сконцентровані на відплаті за минуле.

Типовий представник: Дональд Трамп-молодший (мстить за тата).

5. Конвенційний бізнес, який завжди підтримував республіканців: нафта, сталь, фарма, хімія, ВПК, фінансовий сектор (“Wall Street”) тощо. Конвенційний бізнес традиційно підтримує республіканців через їхню політику зниження податків та дерегуляції, що обіцяє нижчі витрати і більшу свободу підприємництва. Великі корпорації також цінують консервативний підхід республіканців до трудового законодавства, що часто обмежує права профспілок. Окрім того, республіканська партія послідовно виступає за ринкові рішення замість державного втручання, що резонує з бізнес-інтересами, які надають перевагу мінімальному урядовому регулюванню. Аналогічно Уолл-стріт підтримує республіканців через послідовну політику дерегуляції фінансових ринків та податкові пільги для інвестиційної діяльності, що безпосередньо збільшує прибутковість фінансових установ. Великі банки та інвестиційні компанії особливо цінують республіканську прихильність до мінімального втручання держави у фінансовий сектор, що дозволяє їм максимізувати прибутки та обмежити витрати на дотримання регуляторних вимог. Найменше цій групі потрібні торгові війни та високі тарифи. Найбільше їй потрібна передбачуваність.

Типові представники: Скотт Бессент (Scott Bessent), Тімоті Мелон (Timothy Mellon), Річард Уйлін (Richard Uihlein), Філ Руфін (Phil Ruffin), Міріям Адельсон (Miriam Adelson), Вівек Рамасвамі (Vivek Ramaswamy).

6. Класичні консервативні республіканці. Ця група традиційно відстоює фіскальний консерватизм, виступає за обмежений уряд, низькі податки та бюджетну дисципліну як шлях до економічного процвітання. У питаннях зовнішньої політики вони підтримують сильну міжнародну присутність США, надійні союзи та важливість американського лідерства у глобальній безпеці. На соціальному рівні класичні республіканці схиляються до традиційних цінностей, проте віддають перевагу поміркованому підходу до соціальних питань, наголошуючи на важливості особистої відповідальності та повазі до конституційних принципів. Вони думають і відчувають, що Трамп “вкрав” або “хакнув” (hijacked) їхню “Велику Стару Партію” (GOP), як її називають в США. Тож їхня мета – перечекати та спробувати повернути свою партію собі. Водночас вони насолоджуються перемогою Республіканської партії у важкій боротьбі проти демократів. Очевидно, що Байден був для них більшим “ворогом”, ніж Трамп.

Типові представники: Джон Тун (John Thune), Ліндсі Грем (Lindsey Graham), Мітч МакКоннелл (Mitch McConnell), Мітт Ромні (Mitt Romney), Браян Фітцпатрік (Brian Fitzpatrick), Марко Рубіо (Marco Rubio).

Якщо перші три групи націлені на злам старого порядку, дві останні прагнутимуть скоріше його збереження.

Окремо треба зупинитися на постатях президента та віце-президента. Дональд Трамп ближче до економічних націоналістів із першої групи, але готовий користуватися послугами всіх, кого об’єднав, не особливо роздумуючи над їхніми суперечностями (див. нижче). Його завдання полягає у досягненні максимальної величі тут і зараз, що пояснюється, між іншим, його поважним віком.

Натомість Джей Ді Венс, так само нині проявлений як економічний націоналіст, буде вправно й спритно маневрувати між групами, розуміючи їхні суперечності, з метою забезпечити собі сильну владу в тій політичній конструкції, яка складатиметься в результаті. Він непогано себе почуває з хрестоносцями, водночас, кажуть, намагається знайти спільну мову і з традиційними республіканцями, і з бізнесом. Саме Джей Ді Венс був на AI Саміті в Парижі. І його відома вже промова в Мюнхені – це значно більше, ніж повторення мантр Трампа. Очевидно, що 40-річний політик починає будувати платформу для своєї майбутньої тривалої політичної кар’єри.

Важливо розуміти, що всі вищезгадані групи мають між собою непримиренні суперечності. Економічні націоналісти з America First хочуть зруйнувати світовий порядок, але посилити американську державу, щоб вона домінувала у світі. Технофашисти хочуть зруйнувати все, в тому числі й американську державу. Ця суперечність відображається у протилежному ставленні до оподаткування, держслужбовців, спецслужб тощо. Окрім того, America First проти міграції, а техноолігархи її потребують заради імпорту талантів. Економічні націоналісти мріють про минулу індустріальну велич Америки, техно-праві – про утопічний ідеал, керований ШІ. Перші є популістами, другі елітістами. Перші – антиглобалісти, другі – крайні глобалісти. Одні хочуть краху Кремнієвої долини, інші її домінування. Перші проти багатіїв, інші самі багатії та мріють про глобальну теплу ванну для себе. Перші апелюють до тих, кого технологічна революція викидає на узбіччя, інші – до невеликої глобалістської еліти, яку вона піднесла. Перші піклуватимуться про долар, другі мріють витіснити його криптовалютами. Перші остерігаються інших держав, які можуть зашкодити Америці, другі, здається, загалом їх не бачать.

Лібертаріанський ідеал потребує малого слабкого уряду й невтручання в особистий простір громадянина, тоталітарний ідеал – сильного уряду з максимальним втручанням. (Водночас є вражаючий варіант знаходження спільної мови між ними: коротко кажучи, безмежна свобода для сильних і концтабір для слабких, див. статтю у коментарях.) З іншого боку, як лібертаріанський, так і тоталітарний ідеали суперечать прагматичному патримоніальному підходу (щоб довго не пояснювати, це як режим Орбана в Угорщині: своїм все, чужим трохи грошей на життя, аби не лізли куди не треба), який набагато простіше й дешевше встановити й підтримувати.

Аналогічно, виглядає так, що засновники великих американських технологічних компаній (Джефф Безос, Марк Цукерберг, Сергей Брін, Сем Альтман) об’єднались із Маском для формування спільних регуляторних підходів до нових технологій, щоб запобігти надмірному державному втручанню. Але між ними і Маском більше протиріч та конкуренції, ніж спільного. Безос конкурує з Маском у космічній галузі, де Blue Origin намагається догнати SpaceX, а також на ринку супутникового інтернету, де Project Kuiper протистоїть Starlink. Марк Цукерберг розходиться з Маском у питаннях соціальних медіа та ШІ, особливо після придбання Маском Twitter (X) та критики Meta. Сергей Брін і Google розробляють безпілотні автомобілі через Waymo, що конкурує з Tesla, а також змагаються за таланти у сфері ШІ. Сем Альтман стикається з Маском на полі битви за розвиток ШІ, де OpenAI та xAI представляють різні філософії щодо безпеки та відкритості ШІ. Крім того, публічна риторика Маска та його рішення часто демонструють бажання дистанціюватися від «технологічної еліти» Кремнієвої долини, оскільки він позиціонує себе як аутсайдер, який змінює світ власними методами, незалежно від схвалення чи підтримки інших індустріальних титанів. Всі ці хлопці йому просто не потрібні на його Олімпі, тому конфлікт там неминучий.

В дечому інтереси й прагнення вищезазначених шести груп перетинаються. Наприклад, всі вони виступають за скорочення ролі держави в суспільстві та економіці: менше податків, менше державних витрат, менше державної регуляції. Але в цілому групи скоріше попутники, ніж союзники.

Беззаперечно всі ці групи об’єднує сьогодні лише одне – вони обрали своїм лідером Дональда Трампа як людину, яка здатна зламати старий порядок. Але що постане натомість, це питання. І перше питання – хто стане цим будівничим, який з конкуруючих кланів добереться до керма? Поки що саме Трамп є одноособовим обличчям змін: кожен із інших політиків у своїх промовах повинен згадати ім’я президента і підкреслити, що це саме його ідея, мінімум 5-6 разів, а то й більше (іноді здається, що вони навіть конкурують між собою за кількість згадок). Але так буде не завжди. І хоча ідеї «Проєкту-2025» непогано розписані на довгий період, суперечності неминучі, тож важливо, хто матиме більшу вагу при формуванні політик завтра.

Сьогоднішня ж політика нової адміністрації, яку ми спостерігаємо, є певною суперпозицією прагнень різних груп (хоча, звичайно, класичні республіканці нині далі від формування політичних рішень, ніж інші). Саме тому іноді ухвалені рішення виглядають хаотично: кроки по роззброєнню суперечать крокам по озброєнню, а політика “перезавантаження” відносин з росією суперечить політиці її стратегічного стримування тощо.

Що буде далі? По-перше, відбуватиметься природна конкуренція за доступ “до тіла”. Представники America First, техноолігархи та нові хрестоносці зараз ближче до системи ухвалення рішень в адміністрації Трампа. Класичні республіканці та бізнес – трохи осторонь. Але важливо розуміти, що в наступні місяці ми також побачимо багато прикладів мімікрії, коли різні індивідууми будуть намагатися показати себе більшими прихильниками MAGA, ніж вони є насправді. Так умовні Скотт Бессент, Марко Рубіо або навіть Кіт Келлоґ потрапили на радари Трампа – вони почали дуже агресивно публічно підтримувати ідеї America First.

По-друге, накопичуватимуться суперечності, які потребуватимуть певних механізмів вирішення. Вже пішли чутки про конфлікт між Маском та Рубіо щодо звільнення держслужбовців. Традиційний американський бізнес починає піднімати голос щодо тарифів. Їм також не дуже близька ідея масштабного зниження державних витрат – адже вони є постачальниками держави й просто починають втрачати гроші. Так само і Wall Street не дуже позитивно реагує на останні економічні рішення. Але поки що проблеми можна списати на медовий місяць Трампа – перші 100 днів його критикувати ніхто навіть і не подумає. А якщо суперечності стануть нерозв’язними? Тоді чиясь точка зору домінуватиме, і переможці скинуть переможених з Олімпу, де завжди бракує вільних місць.

Нарешті, не забуваймо, що всі ці групи представляють лише половину країни. Окрім того, серед виборців Трампа, постраждалих від нової політики (фермери, профспілки, держслужбовці, правоохоронці тощо), накопичуватиметься невдоволення, яке також впливатиме на ситуацію. Та й списувати демократів не варто: вони дочекаються кінця медового місяця та дадуть новій адміністрації наробити якомога більше помилок, а потім можуть вийти зі своїм словом – не забуваймо, що демократи непогано працюють в опозиції, а в обох палатах Конгресу у Трампа зараз дуже тоненька більшість, яка дозволить йому проводити закони виключно за рахунок 100% явки та дисципліни всередині всіх своїх груп підтримки. А якщо суперечності стануть нерозв’язними?

Українські завдання незмінні:

1. Пріоритет вирішенню наших внутрішніх проблем, що сприятиме зростанню обороноздатності.

2. Фокус на європейських союзниках.

3. Співпраця з нашими друзями в США, включаючи класичних республіканців.

4. Просування ідеї неможливості “перезавантаження відносин” з росією та відриву її від Китаю.