Мені неприємно чути, як вони розмовляють. Ця їх говірка, суто російська, ця їх вимова. Ці слова «малєнько», «чо».
Інтонація…
Акцент…
Напевно було би неприємно бачити, як вони їдять, як вони працюють, як вони сміються. Спостерігати, як вони живуть. Як цькують один одного. Як розмірковують. Як кривлять обличчя. Як задирають носа. Як ходять. Як сплять.
Все. Повністю все огидне. Відштовхує на фізичному рівні. Дратують тим, які вони є. Жити серед них, бачити їх кожного дня, ходити серед них вулицями, стояти поряд з ними в одній черзі на касі, не дай боже їсти з ними блини з лопати… Взагалі, сидіти з ними за одним столом…
Вивертає від огиди.
Це щирі емоції, які відчуваю тоді коли чую їх. Не важливо, добре їм, чи погано. Тонуть вони чи горять. Жаліються вони щиро, чи корчать з себе дурнів. Мають претензії, чи стають на коліна перед своїм путіним.
Щось таке на підсвідомому рівні.
Не знаю, з чим це порівняти.
