Видання Die Welt оприлюднило деталі 17-сторінкової стамбульської капітуляції.
Під крики Єрмака і Зеленського, що «ми точно не Порошенки, Мінську-3 не буде», українська делегація в Стамбулі в 2022 році згоджувалась на «нейтралітет», який ми мали закріпити в Конституції, відмову від всіх союзів, відмову від НАТО, відмову від Криму і окупованого Донбасу, де-факто відмову від всього окупованого РФ після 24 лютого включно з Херсоном, виривання кігтів ЗСУ по кількостям одиниць зброї до передсмертних показників, навіть якщо ми візмемо верхню планку отого, на чому наполягали Арахамія-Резніков на переговорах.
— «Першим пунктом договору було прописано зобов’язання України дотримуватись «постійного нейтралітету». Цей статус мав бути закріплений у Конституції. Тим самим Київ мав відмовитися від будь-якого членства у військовому союзі. Питання вступу країни до НАТО було би знято.»(с)
Як вчив Сунь-Цзи 2500 років тому:
— Неперевершена військова стратегія – зруйнувати плани й стратегії супротивника, друга найкраща – зруйнувати ворожі союзи; ще гірша – нападати на армію ворога; і найгірша – кидатись на укріплені мурами міста.
Путін за стамбульською капітуляцією отримував дві найкращі стратегії.
Далі Зеленський за цим документом відмовлявся від Криму і ОРДЛО:
«Крим і порт Севастополь були виключені з гарантій безпеки. Київ фактично мав передати Росії контроль над півостровом.»
Щоб для публіки формулювання пом’якшити автори пишуть ніби «було незрозуміло…»:
— «…яку саме частину східної України треба виключити з-під обіцянки держав-гарантів. Відповідні місця мали червоні позначки.»
Але все там зрозуміло: Путін захопив Херсон і його не віддав би, а все інше він вже включив у склад РФ.
Таким чином війна Росії проти України 2014-2022 років закінчувалася б безумовною перемогою РФ.
По територіях захоплених Москвою після 24 лютого, Зеленський «мав зустрітися з Путіним і домовлятися про «порядок виводу військ РФ».
В перекладі: без всяких умов повернути ці території РФ ВІДМОВЛЯЛАСЯ.
Впевнений, мало хто вірує, що армія РФ відмовилася б від плацдарму на правому березі Дніпра і Антонівського мосту. Це шлях на Одесу і Придністров’я, можливість для Путіна диктувати свою волю і гарантувати, що ви не розглядатимете Стамбульську капітуляцію, як «папірець, який можна не виконувати».
Далі — виривання кігтів Армії України.
Цей пункт подається як «не вирішений», але насправді ключове вирішено: ми дали принципову згоду. Наші максимальні показники, вище яких ми вже не мали права піднятися (в дужках російські вимоги):
* 250 тисяч солдатів (85 тис.), танків — 800 одиниць (342 од.), БТР — 2400 (1029 од), артилерії — 1900 одиниць (519 од.), РСЗВ — 600 (96). Бажання Росії було скоротити кількість мінометів до 147, а протитанкових ракет – до 333, бажанням Києва – 1080 і 2000 одиниць відповідно.
Далі Москва вимагала залишити 102 винищувачі та 35 гелікоптерів, Київ наполягав на 160 літаках і 144 гелікоптерах. За російськими уявленнями військових кораблів має бути 2, за українськими – 8.»
Але тут важливий не той торг, яким РФ нам збила б наші «максимальні показники», а те, що навіть зараз після 2022 року ми значно наростили всі показники, але нам все одно зброї не вистачає. Якби РФ раптом напала (привід би знайшли) навіть тих «українських показників» в капітуляції Зеленського вистачило б на 3 години бою.
Таким чином Путін за одним цим пунктом отримував можливість легко нас убити в будь-яку мить.
Що ж ми отримували у відповідь?
А те саме, що отримав Прігожин:
«У відповідь Росія обіцяла більше не нападати на Україну».
Пообіцяв путін прігожину життя, тепер прігожин мертвий.
От і Зеленський робив з нами те саме.
«Щоб Київ міг у цьому бути впевненим, Москва погодилася, що п’ять постійних членів Радбезу ООН – США, Велика Британія, Франція, Китай і сама Росія – можуть надати Україні комплексні гарантії безпеки.»
Жертві-капітулянту треба було дати якийсь пряник, щоб Зеленський, як Чемберлен, міг махати ним перед носом заляканих українців. От він і махає дозволивши Єрмаку носитися з тими мертвонародженими «гарантіями безпеки», де немає ніяких наслідків для «гарантів», якщо вони відмовляться «гарантії» виконати.
— «У разі збройного нападу на Україну країни-гаранти зобов’язувались підтримати Київ у його праві на самооборону, закріпленому в Статуті ООН, протягом трьох днів максимум.»
По-перше, це один в один 4 пункт Будапештського меморандуму:
— «зобов’язуються домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги Україні в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії».
А по-друге, країни-союзники підтримують нас у праві на самооборону і зараз. І 24 лютого 2022 року підтримували теж.
Вони за нас не хочуть ВОЮВАТИ. І за стамбульськими «гарантіями» не воювали б. Лише членство в НАТО і 5-а стаття договору їх до цього прямо змушують.
Саме тому змусити нас відмовитися від руху в НАТО — перший пункт вимог Путіна.
Так що отримували ми велике, блискуче і дороге НІЩО.
Ну а щоб ми потім сперечалися — про цінність цього ніщо, Die Welt переконує нас, що «у такий спосіб обидві сторони розробили механізм, який суттєво відрізняється від Будапештського меморандуму 1994 року. Тоді Росія також гарантувала Україну територіальну цілісність. Західні держави обіцяли Києву підтримку у разі нападу, але не гарантували її.»
При тому, що по Будапештському меморандуму Західні держави саме гарантували нам підтримку. Слово «гарантії», а не «assurance» (запевнення) вказане в українському тексті угоди, під яким стоїть підпис президента США.
Насправді, в усіх нормальних суспільствах особі дозволено мати зброю для захисту свого помешкання, себе і своєї сім’ї, пускати цю зброю в дію в разі ворожого нападу, викликати поліцію (союзників). Бо це і є єдині гарантії безпеки.
Путін із Зеленським нас реальних гарантій позбавляли, натомість підміняли папером.
Всі в Україні, навіть експерти, постійно в’язнуть в пунктах угод, забуваючи подумати про умови, в яких ти опинишся в майбутньому в разі їх підписання. А от історична традиція Москви — завжди розглядати всі пункти виключно як спосіб створити умови, які дозволять опонента перемогти.
От Мінські угоди наприклад заганяли путіна в умови світової ізоляції, ЄС і США отримали свідчення про «нас там єсть» і ввели проти РФ санкції, де в формулюванні написали: «накладені на РФ, будуть зберігатися до виконання Мінських угод». А от нас Мінські угоди «загнали в умови», коли за невиконання усіх мінських пунктів на нас ніякі санкції не накладені, це ми зв’язали нашого ворога, а самі нарощували бойовий потенціал, щоб в якийсь день викинути його з Криму і Донбасу.
По результату через 7 років Путіну ці умови не сподобалися. 20 лютого 2022 року він провів зібрання свого Радбезу, звинуватив Україну в підлому невиконанні таких хороших умов, в тому, що Захід його обманув, Мінські угоди відкинув (став порушником в очах світу) і напав на Україну, щоб створити нові умови.
Ми бачимо кому в кінці виявилося вигідним підписане в Мінську.
В які ж умови заганяла би нас Стамбульська капітуляція?
Капітуляція здійснювалася за закритими дверима, в умовах забороненої свободи слова і з заздалегідь без пояснень відключеними трьома опозиційними каналами. В разі сходження Зеленського з літака з папірцем над головою з криком: «я привіз вам мир!», це був би вибух у суспільстві гірший за раптову відмову Януковича підписати Асоціацію з ЄС. Нечувана єдність суспільства в мить змінилася б нечуваним розколом. Частина суспільства підтримала б, що «Зеленський молодець! А що — краще, щоб хлопчики гинули???», а от інша частина сприйняла б це як історичну зраду.
В цих умовах путін отримував проти нас вилку, де обидва шляхи вели до його перемоги:
1. Дочекатися, яка сторона в Києві візьме гору. Агентура в оточенні Зеленського радила б Зеленському давити протести, додавити нациков, яких не зміг янукович в 2014-му. І якщо в Києві перемагають нащадки чекістів — Зеленський, Шефір і Єрмак, путін отримує Український Федеральний округ.
2. Якщо ж «легітимний уряд Зеленського повалений нацикамі» — путін відкидає угоди і кидається в атаку всіма силами. В цих умовах ЗС РФ швидко знищують залишки розгубленої Армії України роззброєної Зеленським. Ріжуть животи, гвалтують і стріляють по підвалам українців. І знову Український Федеральний округ.
Ніякі гарантії США, Китаю, Британії, навіть якби (фантастично) за ними вони давали згоду воювати за нас, в цьому випадку не спрацювали б. Ми для світу виглядали б ідіотами і самовбивцями, які самі зламали собі шию. Таким не допомагають.
— «Це була найкраща угода, яку ми могли мати», — ці слова неназваного члена української делегації цитує Die Welt. Видання вважає, що навіть після більш ніж двох років війни ця угода все ще виглядає вигідною в ретроспективі.»(с)
Комедія, як вони переконані, що «українці втомилися» настільки, що побачать в цій єресі «вигідну угоду». Та навіть медичний олігофрен зараз посміявся б, що от нині в 2024 «найкраща угода» з РФ це ми відмовляємося від наших Хаймарсів, Цезарів, Арчерів, Абрамсів, Бредлі, Атакмсів, Ф-16, Херсону і половини Харківщини. Тут би і люди з особливими потребами покрутили пальцем у скроні на таку «найкращу угоду»:
— Хахаха, хворий я чи ви?
Але найголовніше в усьому тому тексті і всій історії про Стамбул зовсім інше.
Насправді, навіть в тих переговорах є доказ того, що путін лише хотів обманути нас, щоб потім всіх убити. Це — наступна цитата:
— «Москва відхилила вимогу Києва щодо того, щоб країни-гаранти могли створити над Україною безпольотну зону в разі нападу.»
«Найкраща угода», «ліш би мальчікі нє гіблі», роззброюйтеся, позбавляйте себе союзників, ми не нападемо… От тільки безпольотну зону над вами не треба.
Підсумовуючи.
Дякуємо Джонсону і дякуємо всім героям, хто бився і б’ється, хто віддав життя, щоб ми не були змушені покладатися на обіцянки нашого вбивці.
Тепер ми маємо союзи і зброю. Ми маємо вбивцю вимотати. А потім вбивцю знищити. Це і буде гарантією нашої безпеки.
