Подивилась і я рілзик із зустрічі Путіна з жонами й матерями «гєроєв СВО»*
Той, де «Владимир-Владимирович, я вдова, спасибо Вам«, — зареготала, як гієна, бо воно таки гомерично смішно виглядає, особливо в стислій нарізці, — а потім почала читати розумні коментарі розумних людей — і згадала свого першого чоловіка, який в особливо екзистенційних ситуаціях, бувало, просив: «Забужко, не умнічай!«(с).
Дорогі розумні люди, будь ласка, «не умнічайте» (с)! Не пишіть розлогих простирадел про російську «культуру смерті«, «танатократію» і тому подібне красиве глибокодум’я, — саме цим був десятиліттями займався в стосунку до Росії Захід: як написав іще в 1947 р. Юрій Шевельов, «або приймав примітивізм за органічне явище, або дошукувався в ньому надзвичайної складности» («Зустрічі з Заходом»), — на чім зрештою й погорів.
Тим часом там усе просто, як жандармський чобіт, і для зрозуміння потребує зовсім не Достоєвського, а незаслужено забутого у РФ Салтикова-Щедріна: це город Глупов, був, є і буде, аж доки не завалиться, з Божою й нашою поміччю.
Ті тітки — з найвищою правдоподібністю, спеціально дібрані «актриси», текст із подяками їм виписав який-небудь Пєсков, весь цей спектакль призначено для одного глядача — того, котрий х*ло. А йому явно сподобалось — отже, спектакль удався, і не варто без потреби множити сутності.
Що ж до тих рашкознавців, котрі журяться після цього івенту по не наших виданнях, мовляв, як же так, адже ще ось історично недавно, всього одне покоління тому, війна в Афганістані була зродила до життя Комітет солдатських матерів, і яка ж була активна громадська організація, і яка важлива була її роль у виведенні з Афганістану радянських військ, і як же це Путін так швидко таку силу приборкав, — то, трясця їхній глуповській мамі, замість таке шерити, ви б краще їм нагадали, що Спілка солдатських матерів (саме з такою назвою) спочатку виникла в Києві, це була українська організація (з вимогою, між іншим, щоб українські хлопці проходили службу в межах Української РСР), енд зис мейкс ол зе діференс — при ближчому вгляді взагалі неважко виявите, що всі скільки-небудь осмислені протестні рухи що в Російській імперії, що в СРСР були з походження «інородчеські», від повстання декабристів і до того самого Комітету солдатських матерів, і як же можна досі цього не помічати?
Та ж усе просто, аж очі вбирає: доки була в Росії Україна — були й матері, що протестували проти загарбницьких воєн, а не стало України — не стало й протестів: кушай тюрю, Яша, і кажи «спасибо, Владимир Владимирович«… І хто це має пояснювати Заходу, як не ми? І якого милого ви натомість вправляєтесь, по факту, у все тих самих, 1000 раз скомпрометованих дослідженнях «загадочної руської душі«, коли там ніякої душі й близько не ворушилось — максимум пара од чайника?..
Словом, не будьте як Захід, благаю. Будьте як Україна.
