Останніми днями в ЗМІ активно висвітлюють зростаючу увагу українських силовиків до південно-західного форпосту України – острова Зміїний. Ця активність стала результатом ряду публікацій на окремих медіа ресурсах за авторства колишніх військових посадовців та різного калібру експертів – від “диванних” до дійсно обізнаних у ситуації.
Мова в цих публікаціях йде про загрозу появи нового фронту для України у протистоянні російській агресії – запобіганню морській блокаді.
Після окупації Криму, а в подальшому і будівництва мосту через Керченську протоку, Росія, на додаток до захоплення всієї морської інфраструктури в Криму, в односторонньому порядку віроломно змінила і всі правила судноплавства в Азово-Черноморському регіоні, фактично позбавивши нашу державу вільного доступу морським шляхом до підконтрольних Україні портів у Маріуполі та Бердянську. Це, а на додаток ще і захоплення бурових установок вздовж кримського узбережжя, з встановленням “безпечних зон” навколо них, призвело до того, що наразі відносно безпечною зоною для українських кораблів (вздовж українського узбережжя!) залишається лише північно-західна частина Чорного моря.
Отже, наразі вищезгадане експертне середовище б’є на спалах, звертаючи увагу українського політичного та військового керівництва на те, що захоплення Російською Федерацією острова Зміїний з подальшим включенням його до складу РФ, а відповідно і майже повною блокадою українського судноплавства вздовж своїх же кордонів у 2021 році вже не виглядає як сюжет фантастичної кінострічки.
Актуальним це питання наразі все більше постає і через низку додаткових факторів, які впливають на тенденції зміни військово-політичної обстановки, як в нашому регіоні так і світі в цілому. До таких факторів можна віднести і помітне охолодження до української проблематики з боку США (відверто антиукраїнська угода по “Північному потоку -2”, скасування участі перших осіб країни у “Кримській платформі”, показове “тримання дистанції” та менторський тон у коментарях цих осіб щодо ситуації в українському політикумі тощо) та ведучих країн ЄС, деякі з яких вже майже у відкриту заграють з путінським режимом та завчено з сумом жалкують про неспроможність України здолати внутрішні протиріччя.
Європейське середовище вже дещо “наїлося” українсько-російської проблематики, а сучасна політика керівництва РФ вже дещо привчила світову спільноту до того, що для цієї країни не існує загальноприйнятих правил – є лише власні інтереси, задля досягнення яких немає жодних обмежень. Втручання у внутрішню політику будь-якої країни через вплив на виборчий процес, хабарі високопосадовцям і цілим партійним осередкам, терористичні акти на військових об’єктах інших країн, вбивства та шантаж нелояльних та всебічна фінансова та піар підтримка лояльних політиків, – все це Росія робить тепер відкрито, навіть не намагаючись якось завуалювати свою діяльність.
І така ситуація це лише загальний фон, на тлі якого останніми роками відбуваються зміни і у внутрішній політиці самої РФ. Україно-російська війна триває вже восьмий рік, так званий “мирний процес” – вже майже сім років, але заяви та діяльність російських політиків, контент наповнення ефіру російських телевізійних каналів свідчить про зростаючі апетити наших сусідів. Російські телеканали безперестанно видають в ефір криваві драми про Україну, намагаючись звести існування української нації до якогось прикрого непорозуміння та закликаючи відновити “Великую Русь” в її “історичних” кордонах.
Інтенсивність цього електорального зомбування росіян не знижується всі ці 7 років, а навпаки, вона набуває більш віроломного характеру та з часом втратила навіть ознаки якогось філософського прикриття, – лунають прямі заклики до ліквідації української державності, розподілу території України між іншими країнами.
В цій ситуації залишається відкритим лише одне двоскладне питання: Коли і як Путін має намір реалізувати цей “ідеологічно накачаний ресурс” та як далеко він готовий зайти у своїх імперських амбіціях?
Схоже на те, що все це розуміють і у військово-політичному керівництві нашої держави. Тому і зазначені вище публікації військових експертів щодо Зміїного не залишилися без уваги українських силовиків.
Актуальності цьому питанню додають і широко анонсоване Росією проведення спільних з Білоруссю стратегічних навчань “Запад-2021” у період з 10 по 16 вересня 2021 року. Міністр оборони РФ Сергій Шойгу повідомив, що передувати цим навчанням будуть близько 4500 навчань та тренувань різних родів та видів військ, на суші та на морі. Крім того, заявлено про масове застосування авіації та “створення складної повітряної обстановки” в ході активної фази навчань.
Ми пам’ятаємо чим закінчились подібні навчання у 2008 році, – Грузія отримала війну на своїй території та, як наслідок, заморожений військовий конфлікт. У минулому році аналогічні навчання “Кавказ-2020” стали приводом для фактичного початку експансії російських військ на територію Білорусі, керівництво якої за останній рік вже навіть перестало намагатися відстоювати свою незалежність та впевнено здає національні інтереси.
В цих умовах чи розуміють ступінь загрози наші високопосадовці? Чи приймаються необхідні рішення, вживаються необхідні заходи на упередження?
На різних інформаційних ресурсах останнім часом активно обговорюється ця тематика, наводиться певний аналіз вірогідності російської агресії на цьому напрямку, а також спроможностей Збройних Сил України щодо забезпечення необхідного рівня захищеності наших південних рубежів, і в першу чергу, що стосується не допущення захоплення та утримання острова Зміїний країною-агресором. Мова йде і про новітні ракетні та артилерійські розробки власного та зарубіжного виробництва, які останнім часом прийняті на озброєння (це і БРК “Нептун” та ракети Вільха-М, і анонсовані поставки ракетних комплексів типу “Сапсан”); і про досвід Вірмено-Азербайджанського конфлікту та активні поставки турецьких Bayraktar-ТВ2 до нашого війська; і про посилення морської компоненти забезпечення обороноздатності держави (в тому числі за результатами договорів щодо поставок артилерійських катерів, озброєння, майна та обладнання від ВМС Великобританії та США).
Як повідомляють наші джерела у Збройних Силах України питання посилення оборонного потенціалу морського узбережжя країни, і зокрема, острову Зміїний, наразі визначено в один з пріоритетних напрямків діяльності керівництва Генерального Штабу.
Так, на минулому тижні Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Руслан Хомчак спільно з начальником Державної прикордонної служби генерал-майором Сергієм Дейнекою та іншими військовими посадовцями відвідали острів Зміїний “для вивчення і оцінки ситуації в області безпеки в цьому регіоні”. Також подібну поїздку здійснили і представники спеціальних розвідувальних служб України.
Результатом цієї активності наших військових, за інформацією, яку ми маємо, стала розробка відповідних документів стратегічного та оперативного планування застосування Збройних Сил України, в яких відкориговані завдання деяким силам і засобам у напрямку збільшення оборонного потенціалу в окремих районах морського узбережжя України.
Зокрема, такі завдання отримали підрозділи Корпусу морської піхоти, Морського центру спеціальних операцій, корабельні та ракетно-артилерійські угрупування Військово-Морських Сил, окремі підрозділи ВПС та ППО країни. Повідомляється, що план передбачає, в тому числі, і передислокацію окремих сил і засобів на нові місця базування та несення бойового чергування, проведення комплексу навчань та тренувань з метою досягнення ефективності сумісних дій різнорідних сил, які залучені до виконання зазначених завдань.
Сподіваємось, що задіяні військово-політичним керівництвом України зусилля в цьому напрямку будуть мати очікуваний розвиток та забезпечать спокій на південно-західному форпості української незалежності. Поки є ще час, поки не грянув грім.
