Це не «війна Путіна» – це війна всіх росіян. Хвора вся Росія. Коріння цієї війни лежить в історії, яку в Кремлі трактують по-своєму. Росіяни, з Путіним чи без, прагнули та прагнутимуть знищити нас.
Зараз вкорінюється дуже небезпечна смислова конструкція. Мовляв, московсько-українська війна є «війною Путіна». Не росіян, а оскаженілого господаря Кремля, хворого на історичний маразм. Але проблема в тому, що хвора вся Росія, пише політичний аналітик Олександр Солонько.
Попри те, що президент Росії Володимир Путін несе персональну відповідальність за воєнні злочини проти України, українців, проти людяності… не варто обманюватися і шукати хороших росіян. Це не допоможе нам перемогти. Щобільше, принесе нові проблеми в стратегічній перспективі.
Путін є породженням російського суспільства, якщо його можна взагалі називати суспільством. Його імперського ресентименту, хворобливої агресивності та ненависті до України. Москва замість того, щоб вкладати нафтові долари в модернізацію країни, вкачувала її у свої хворі ілюзії про повернення чи то в 1991-й, чи то в 1913 рік. Замість модерновості там обрали архаїзацію.
Коріння цієї війни лежить в історії, яку в Кремлі трактують по-своєму. Імперський реваншизм Москви приречений на провальний шлях без заволодіння Києвом. Все дуже просто.
Вийшовши на історичну арену, Московське царство почало агресивно привласнювати історичну, військову, релігійну спадщину Київської держави. Оголосило себе монопольним власником Великого столу Київського з правом на всі землі Київської держави.
Також заявка стосувалася права на присвоєння собі перемог Київських князів, їхні зносини з Константинополем – спадкоємцем римських цезарів. Прийняття християнства Києвом, чий патріарх на початку XIV століття переїхав спочатку до Володимира, а потім до Москви. Саме московська церква зіграла одну з ключових ролей в крадіжці Київської спадщини Москвою.
Існування України зі столицею в Києві перекреслює імперський державний міф. Самоусвідомлення себе українцями як самобутньої нації заперечує те, як себе усвідомлює Москва. Наше життя – екзистенційна загроза для імперії.
Саме тому росіяни, з Путіним чи без, прагнули та прагнутимуть знищити нас. Для обох сторін – це війна за право на існування. Для нас – в усіх сенсах. Навіть фізичному. Для них – існування в придуманій ними самими формі та змісті. Ці дві позиції виключають одна одну. Тому взаємовигідного чи навіть компромісного виходу з цієї ситуації просто не існує.
Путін, як і Гітлер, свого часу озвучив свої людиноненависницькі наміри. І в обох випадках їх спочатку не сприйняли серйозно. А потім дорого за це поплатилися. Путін заперечив наше право на життя. І зараз здійснює черговий геноцид української нації.
Сьогоднішня війна має глибокі історичні та ідеологічні причини. На жаль, далеко не всі їх розуміють.
З точки зору гуманізму, війна, яку розв’язали проти України росіяни, не має логіки, причини та змісту. Але з точки зору історичного прагнення росіян знищити нас, вона цілком пояснювана. Просто в Кремлі дали маху з будь-яким обґрунтуванням з точки зору логіки сучасного світу.
Раціональних причин напасти на Україну тут і зараз не було. Саме тому багато хто не може зрозуміти, чому це сталося. Але це було очікувано з точки зору Кремля. З точки зору історичних процесів.
Без Києва росіянам потрібно повністю переписати свій історичний канон. За існування незалежної України вони перестають бути прямими спадкоємцями князя Володимира. Він у їхньому розумінні росіянин. Але насправді це смішно. Це все одно, що вважати Карла Великого, імператора Франків, французом у сучасному розумінні того, хто такі французи.
Московіти виявляються самозванцями. Саме тому їм потрібно приховати свої злочини та стерти з лиця землі їхніх свідків і свідчення – Україну, українців, нашу історичну пам‘ять.
Звідси й конструкція, яку роками просуває Москва: «ми брати, значить ми одне й те саме, значить ви – це ми, частина нас, значить українців не існує, значить ми вб’ємо всіх тих, хто себе такими вважає».
З огляду на це, ми не повинні називати цю війну «війною Путіна». Окрім того, що більшість росіян її підтримують, вона сталася б і якби Кремль очолювала людина з іншим прізвищем.
Щобільше, якщо після перемоги ми не зробимо правильні висновки з цих подій… Якщо ми не вчепимося зубами у світ, щоб він не дозволив цьому монстрові відновити свої сили. Не змінимо власну політику таким чином, щоб підготуватися до нової битви… Буде нова війна. Через 10, 15, 20 років реваншисти в Москві захочуть помститися за приниження, яке Кремль зараз отримує в Україні. За поразку. Підготуються краще і розв’яжуть нову війну. Щоб остаточно «розв’язати українське питання».
