Я не підводив підсумків минулого року. Просто не бачив сенсу повторювати те, що скажуть і без мене. Я не бачив сенсу дивитися назад, в правильно організований абсурд. І ще раз пережовувати те, що не можна ані їсти, ані перетравити.
Тут, як на жвавій трасі, що наповнена неадекватними водіями — треба дивитися в основному вперед і по сторонах. Контролюючи, звісно, в дзеркала зону за спиною, щоб ззаду в тебе не в’їхало те, що ти вже минув.
Фінал нового року був очікуваним і трохи креативним. Тому, від новорічного привітання симуляції президента трохи пахло імперською карикатурою, трохи тоталітарною педофілією, і дуже сильно панікою і безсиллям.
Ліміт можливостей і сліпої довіри свого «електорату» закінчився. І навіть новорічне відродження кризи Конституційного суду — було зроблено на хвилі дурної інерції.
Свята, «недолокдаун і перекарантин» закінчаться, як і будь-який час, що береш у борг. І незважаючи на злегка пригальмований процес — все полине з гори вниз набираючи швидкість.
Ще на початку 19-го я (в числі інших) говорив, що нас чекає перехідний етап божевілля, з основною метою — реставрувати «ситуацію до 14 року». Для подальшого остаточного переходу в зону впливу «нової російської імперії». Опонентів і контраргументів цього була маса.
Але головним, і найбільш брутальним було — «зробимо новий Майдан — і все буде норм».
Не було тільки відповіді — навіщо зістрибувати на кілька сходинок вниз? Навіщо проходити двічі шлях становлення справжньої України? При війні, що триває. І без жодних гарантій успіху.
В результаті ми феноменально легітимізували «перехідну владу». Так, що будь-який «майдан» виглядав би зухвалим переворотом. В очах усього світу. І за рахунок цього всі протести були вельми обмеженими. В результаті — ми дали здійснити план «переходу». Тому, що по іншому і не могло бути. Бо ми пропустили цей удар.
Ми підходимо до наступного, вирішального акту п’єси, яку написали не ми.
За найближчі кілька місяців існуюча влада на всіх її рівнях зробить остаточні «дурниці», які призведуть до остаточної кризи. Тягнути можна було б ще. Але таку швидкість розвалу фінансової системи не передбачали навіть досвідчені песимісти.
Нас чекає відсутність грошей на все. І зусилля влади по видобутку цих грошей з нас же. Які вже є, і які всі відчувають, або відчують найближчим часом. Після чого зміни стануть неминучими.
Тому, тільки ледачий не сказав про дострокові парламентські вибори. Тому, навіть в «монокоаліції» про них говорять як про неминучість. Тому «монокоаліція» за фактом — давно не існує. Існує зв’язка «зе депутатів» та відкритих чи прихованих проросійських сил. Як підготовка до наступної форми існування.
Ці вибори більш ніж реальні. Навіть при більш сприятливому для себе розвитку подій — наш веселий «президент» повинен був пожертвувати парламентом, щоб відтермінувати час власної відповідальності. Це остання «золота фішка». Першою був уряд. Бо — «це не я, це все вони». Другий раз це не грає. Тому — тільки парламент.
А на таких можливих позачергових виборах нас чекає те, заради чого і починався весь цей несмішний цирк. До влади повинна прийти та сама «п’ята колона», яка втягне нас назад під спідницю «великої матері росії».
Бенефіціари нинішньої влади умовно складаються з двох частин. Це олігархат, що зараз поправляє свої справи, що похитнулися. І хоче ще. Під час відродження країни вони сильно просіли, що видно навіть по відкритій статистиці. І їм потрібна компенсація. І вони вже сформували свої партії, для майбутнього штурму.
Друга частина — це росія. Яку представляють ідеологічні манкурти «опозиційних платформ».
Саме вони акумулюють весь електорат, який не влаштовує незалежна держава Україна. Саме вони, згідно з рейтингами впевнено набирають вагу, і дихають в спину своєму антагоністові — Європейській Солідарності.
Справи у росії зараз не те щоб гарні. Тому сил і можливості на остаточну агресію, або на «різкі рухи» у неї не так багато. Вони є — але навіщо? Розтягнутий процес повернення їх влаштовує з усіх боків.
Олігархат ще встигне взяти своє по максимуму, не побоюючись, що прийдуть нові господарі їх бізнесу.
Манкурти, насолодяться плодами влади — не побоюючись, що їм надішлють «правильних керівників».
Залишиться, навіть, назва – « Україна». І навіть «незалежність». І може, навіть, прапор. До тих самих пір, поки росія не визнає ситуацію остаточно готовою до «братерського об’єднання».
І ось це «поки» буде віддано на відкуп «соколам Медведчука» в коктейлі з «олігархічними кланами».
Знаєте, що буде на виборах? Знаєте. Ми це вже проходили.
Ми маємо шанс здати країну, під колискові надії на те, що після виборів «вони покажуть своє справжнє обличчя» — і ми все вирішимо великим і головним Майданом. Мовляв, ми тепер не такі як раніше. Плюс перерахування — скільки у нас тепер людей, які знають з якого боку тримати зброю.
А значить, на виборах знову не буде ніякого об’єднання. Знову кожен одягне «біле пальто» зі своїми символами. Знову десятки патріотичних організації з реальними 1-1,5% електоральної підтримки будуть кричати що «тільки вони». А потім, об’єднавшись між собою вони наберуть тріумфальні 2%.
А ті, хто «псевдо» кричатимуть голосніше за всіх, працювати на загальний безлад, щоб «чим гірше, тим краще».
Будь-яку можливість великого політичного об’єднання будуть рвати в лахміття. Ще перед новим роком по соціальним мережам стало видно, що «сусідське» ІПСО активізувалося, а до їх місцевих «груп підтримки» щедро закинули грошей.
Основний об’єкт атаки — найбільша і реальна сила, яка може переломити ситуацію. Відірвати від Європейської Солідарності всіх потенційних союзників — основне завдання. Тому, нинішній варіант «в усьому винен Порошенко» буде все активніше. А грошей на нього витратять вдвічі-втричі. В силу того, що при владі все ж таки зовсім інші імена. Але ж і переконати пересічного українця в тому що винен хто завгодно, тільки не він – елементарне завдання.
І це може спрацювати. І я навіть не знаю, які в цей раз аргументи знайдуть «чисті патріоти» щоб говорити про «голосую ні за кого». Або, не дай Бог — «проти». І за своїх майбутніх прокурорів.
Надії на те, що «а от тоді справжній Майдан» — на мій погляд такі ж наївні і марні, як новорічний виступ Зеленського перед дітьми.
Отримавши владу, наш ворог не повторить помилок 13-14. Антимайдан буде величезний, в силу фінансових вливань, і бажання «простого народу» влаштується туди на роботу.
Тільки ось посилений він буде абсолютно боєготовими людьми. Які зараз в «стані очікування» і «консервації». Які тренуються на закритих «спортивних базах», що відродилися останнім роком. Плюс ті, хто заїде через північний кордон і східні КПВВ.
Майдану не буде. Буде кривава каша. Яка вже точно стане для всіх зовні «внутрішнім конфліктом».
І росію це влаштовує більше, ніж будь-який інший варіант. Більше, ніж навіть спокійне правління їх ставлеників.
І ось тоді ваші горді слова про «буду відстрілюватися до останнього» і «піду в ліси» стануть реальністю. Для невеликого відсотка. Решта будуть мовчки жити в «новому світі». Кухонно бунтуючи.
Так ось, поки у нас ще є час підготуватися до можливого легітимного, законного і єдиного повернення в рамки України (такий як вона повинна бути) — подумайте ще раз.
Тому, що у нас все навпаки. І те, що в 19 році відбувалося як фарс, і продовжилося фарсом — наступного разу повториться трагедією. Якщо не напружитися. І не перестати грати в амбітних самостійних дітей. Залиште це переконаним прихильникам клоунів.
І готуйтеся до вирішального. Більше шансів не буде. Швидше за все.
Вибачте, кого засмутив і розлютив.
Життя біль. Підсумки майбутнього — сумна штука. Якщо підвести їх неправильно, і не зробити висновків.
Але я вірю – ми прийдемо до тями, і все буде добре. А після того, як наведемо лад – знов пересремося. Але все це буде вже не страшно.
