У новому році основним політичним трендом в українському суспільстві буде пошук відповідей на запитання: «Хто винен у неперемозі?» і «Що тепер робити?»
Надія 2023 року
Рік тому, прогнозуючи головний політичний тренд 2023 року, ми написали, які перспективи отримають партії військових. «Армія має найвищий рейтинг довіри. І в суспільстві є запит на участь військових у владі«, — це очікування незабаром отримало переконливі підтвердження у вигляді результатів соцопитувань.
Вже наприкінці лютого група «Рейтинг» зафіксувала, що умовна партія головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного може отримати 23,5% голосів. Крім того, 5,6% опитаних були готові проголосувати за умовну партію «Азов», яка асоціюється з 12-ю бригадою спеціального призначення «Азов» Нацгвардії. При цьому 8,6% могла отримати умовна партія волонтерів — партія Сергія Притули. У перерахунку на парламентські мандати це означало 141 мандат у партії Залужного, 49 у партії Притули та 34 у партії «Азов». У сумі — 224, тобто майже більшість.
Генеза цього політичного тренду цілком зрозуміла. Україна жила очікуванням перемоги над ворогом. І чимало українців вважали за необхідне віддати владу в руки тих, хто вніс у цю перемогу головний внесок — військових та волонтерів. Тут було два основні мотиви. По-перше, це було б справедливо. А по-друге, саме військові та волонтери користувалися найвищою довірою, і саме з ними люди почали пов’язувати свої надії на чесну, порядну та ефективну владу після війни.
Упродовж року ця тенденція зміцнилася. У листопаді та ж група «Рейтинг» з’ясувала, що партію Залужного підтримують 30,3% респондентів, партію Притули — 6,4%, партію «Азов» — 4,9%. Серед тих, хто голосуватиме та визначився з вибором, — відповідно 36%, 7,6% та 5,8%. Вони отримали б 186, 39 і 30 мандатів народних депутатів, сумарно — 255, тобто ці три партії могли б сформувати у новій Верховній Раді правлячу більшість із надійним запасом голосів, взагалі обійшовшись без будь-яких «старих» партій.
Новий суспільний запит
Чи збережеться ця картина у новому році? Частково так. Суспільний запит на чесну, порядну та ефективну владу, звісно ж, не зникне. І цю свою надію багато українців, як і раніше, пов’язуватимуть насамперед із військовими та волонтерами.
Але водночас суспільство вже дійшло усвідомлення того, що швидкої перемоги не вийде, а отже, війна буде довгою. І якщо наприкінці 2022-го всі чекали перемоги 2023-го, то зараз, наприкінці 2023-го, очікування тверезіші. Як неминучий наслідок цього, суспільство стає дедалі злішим по відношенню до своїх ватажків.
У суспільній свідомості давно вже знято самообмеження на критику влади під назвою «не на часі». Це чітко зафіксували соціологи. За даними КМІС, у травні 2022 року, тобто в перші місяці після початку великої війни, лише 26% респондентів вважали, що «необхідно і зараз критикувати помилкові та неправильні дії влади, тільки так можна вирішити проблеми і покращити ситуацію в країні». А 68% дотримувалися протилежної думки: «Потрібно відкласти на потім такі суперечки, оскільки вони руйнують єдність і ослаблюють країну під час війни». Але за півтора року, у жовтні 2023-го, співвідношення сил стало протилежним: за критику влади — 70%, проти — лише 25%.
Все йде до того, що 2024-го основним політичним трендом в українському суспільстві буде пошук відповідей на запитання: «Хто винен у неперемозі?» і «Що тепер робити?» Точніше, навіть не так самостійний пошук, як вибір між варіантами відповідей, які пропонуватимуть різні політики та партії.
Потрібно відзначити ще одну відмінність нового тренду. Рік тому українці відкладали політичну активність на період після перемоги: ось розгромимо ворога і тоді вже вирішимо, кому віддячити за перемогу та кому довірити місця у новому парламенті. Але зараз суспільство прагне якихось рятівних рішень. І цей новий суспільний запит невідкладний. Він не може бути відстрочений на час «після перемоги», бо відповідь на цей запит — це необхідна передумова перемоги.
Найвразливіше місце
Ця ситуація відкриває перспективи перед тими, хто максимально гостро критикуватиме владу і водночас підлещуватиметься до незадоволених мас населення з суспільно значущих питань. Показовим прикладом може бути реакція різних політичних сил на урядовий законопроект про мобілізацію.
Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко вже заявила, що фракція її партії не голосуватиме за цей проект. «У поданому урядом варіанті він є неприйнятним. Несправедливим, неефективним, неконституційним«, — наголосила вона. Обґрунтовуючи таку жорстку оцінку, Тимошенко сказала, що «не можна забирати на фронт 25-річну молодь та напівсліпих інвалідів і при цьому не мобілізовувати силовиків із податкової».
Втім, із військовими на фронті вона теж заграє: «Мобілізація під час війни — неминуча. Бо інакше не перемогти. Бо хлопці та дівчата, які два роки боронять нашу державу, мають відпочити. Але мобілізація має бути чесною. А її правила — зрозумілими».
І, звісно ж, Тимошенко використала цей проект Кабміну як привід для висування власної програми дій. У своєму відеозверненні вона запропонувала призупинити у 2024 році виплати всіх зовнішніх та внутрішніх боргів України та скасувати підвищення зарплат чиновникам. За її словами, це звільнить 650 млрд грн, які слід спрямувати на запуск потужного вітчизняного військово-промислового виробництва.
Лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко також виступив із критикою законопроекту про мобілізацію. На його думку, із таким проектом мав вийти президент, а не ховатися за Кабмін. Внесений урядом проект Порошенко категорично заперечує. «Ми не дамо руйнувати обороноздатність абсолютно неприйнятними ініціативами, — заявив він. — Кабмін має відкликати дискредитований законопроект«.
Порошенко наголосив, що потрібна така програма мобілізації, реалізація якої ґрунтуватиметься на справедливості, Конституції та законах України, зміцнить обороноздатність і до того ж збереже економіку. «Всі ці принципи та критерії мають бути негайно забезпечені та реалізовані», — зажадав він.
Законопроект про мобілізацію — це не просто ілюстративний приклад. Мобілізація у будь-якому разі буде одним із головних подразників для суспільства у новому році. І водночас вона буде для всіх українських сімей дуже наочним символом тієї ціни, яку змушені платити українці за помилки влади як перед великою війною, так і вже після 24.02.2022. Тобто зараз це найвразливіше місце президента Володимира Зеленського та правлячої партії «Слуга народу».
Хто кого покарає
Звісно, подальші події багато в чому залежатимуть від тактики влади. І тут найпростіше рішення може виявитися і найгіршим (для влади).
Найпростіше очевидно всім: спихати всю вину на військових. Мовляв, поганий закон про мобілізацію — це вина Залужного. І невдалий контрнаступ — теж. І погана підготовка до повномасштабного вторгнення — теж його вина, а Зеленський ні при чому. Йдучи цим шляхом, влада буде змушена звільнити Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ, а також заарештувати низку генералів, у тому числі, напевно, і самого Залужного за «здачу півдня».
Чи повірить народ у провину Залужного? Мабуть, так, якщо після відставки Залужного Зеленський внесе такий чудовий законопроект про мобілізацію, що під військкоматами знову вишикуються черги добровольців. І якщо генерал, якого буде поставлено на місце Залужного, під чуйним керівництвом Зеленського покаже переконливі успіхи на полі бою.
А от якщо після відставки Залужного жодних чудових змін на краще не станеться, тоді на Зеленського та його партію чекає сюрприз. Щоб переконатися в цьому, достатньо подивитися на антирейтинг «слуги народу» Мар’яни Безуглої, яка вже два місяці старанно виконує функцію інформаційного кілера щодо командування ЗСУ.
Опитування, проведене соціологічною службою Центру Разумкова спільно з фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва з 8 по 15 грудня, показало, що Безугла вже увірвалася до двадцятки найвідоміших політиків України — її не знають лише 27,2% опитаних. Вона вийшла на рівень голови СБУ Василя Малюка (його не знають 27,1%) та далеко випередила, наприклад, міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка та віце-прем’єра Ольгу Стефанішину (вони невідомі 35,8% та 47,1% респондентів).
Своїми інформаційними атаками на командування ЗСУ Безугла заробила собі не лише всеукраїнську популярність, а й гарячу, скажімо так, нелюбов. Не довіряють їй 58,5% опитаних, а довіряють лише 7,7%. Іншими словами, на кожного українця, який довіряє Безуглій, припадають сім-вісім, які їй не довіряють. Тобто якоїсь шкоди іміджу Залужного вона, можливо, і завдала, але при цьому сама перетворилася на одіозну персону, героїню зневажливих анекдотів.
Це говорить про те, що спроба зіпхнути провину на військових може обернутися для Зеленського та його партії серйозними електоральними втратами. Рейтинг партії Залужного, ймовірно, також впаде, але сумнівно, щоб цей електорат перетік до «слуг народу». Швидше вони можуть піти до опозиційних партій, таких як «Батьківщина» чи «Європейська солідарність», залежно від того, чия критика влади буде голоснішою і гострішою і чиї ідеї порятунку країни будуть яскравішими і переконливішими.
Ця ситуація створює проблеми і для умовної партії волонтерів. Поки всі інші гравці змагатимуться у медіа-атаках один на одного, волонтери можуть опинитися в інформаційній тіні. Звісно, їхньою перевагою буде те, що на них точно не можна списати провину за жодні невдачі на фронті. Але, як уже було сказано, новий політичний тренд полягає у пошуку не лише винних у неперемозі, а й рецептів, що тепер робити. Конкретних рецептів щодо тієї ж мобілізації. І якщо волонтери будуть уникати гострих питань, то вони просто випадуть з фокусу уваги.
