Існує така теорія, що російський диктатор владімір путін вдало зміг залякати українського недодиктатора Віктора Януковича. Начебто, коли Янукович і його “младореформатори” від “сім’ї” почали несамовито піаритися на євроінтеграції та угоді про асоціацію з метою переобрати “папу” на чергових президентських виборах, путін призначив йому зустріч в якомусь бункері.
І там у яскравих фарбах і образах розповів Януковичу щось настільки страшне, що, повернувшись до Києва, блідий Віктор Федорович дав команду різко згортати всю євроінтеграцію. Чим це закінчилося, всі пам’ятають. І тепер вже абсолютно точно зрозуміло, чим путін лякав Януковича – війною і фізичною ліквідацією.
За всього образу “крєпкого хозяйственніка”, владолюбства, фантастичного нахабства у “віджимі” бізнесів і репресіях проти політичних опонентів, Янукович був не надто сміливим створінням, особливо у контексті особистої безпеки.
Думається, зараз Віктор Федорович навіть російський телевізор дивиться з відчуттям власної нікчемності. Один прояв сміливості, і він би міг мати все, про що мріяв і до чого прагнув – майже абсолютну владу за допомогою “п’ятьох ефективних менеджерів” і безкоштовну, небачену медіа-імперію за гроші олігархів та платників податків.
А на підтанцьовках в нього цілком вписався б і головний викривач його безумного способу життя у Межигір’ї – Сергій Лещенко. Можна навіть припустити, що Лещенко танцював би не менш натхненно, ніж це він робить зараз в інтересах нинішньої Банкової.
Після історії з тим, як Вашингтон вустами держдепу США недвозначно дав зрозуміти, що телевізійну монополію влади варто закінчувати, і існування телемарафону є схожим на порушення права на свободу слова, цей головний медіаактив влади кинувся захищати саме Лещенко.
За його словами, якщо телемарафону не буде – почнеться “медіа-хаос”, і російська пропаганда всіх переможе. Тож, для збереження “медіа-порядку” Банкової телемарафон життєво необхідний.
Звісно, читаючи це все, виникає природне питання, що має до телемарафону член наглядової ради “Укрзалізниці”, який виносить звідти мільйони гривень вочевидь у якості пенсії? Однак свою залізничну пенсію Лещенко суміщає з тим, що глава ОП Андрій Єрмак тримає його у якості свого позаштатного радника. Мабуть, за тим самим принципом, за яким існує телемарафон — “невеселі клоуни за державні гроші”.
Що цікаво, іншого статусу, крім високооплачуваного шута при королі, Лещенку чинна влада ніколи не пропонувала. Навіть у депутати не взяли. Втім, за нинішньої державної конструкції, коли владу здійснюють кілька “ефективних менеджерів” і їхні радники, ще невідомо, ким бути краще.
Коли після краху режиму Януковича Лещенко зрозумів, що він у своїй “Українській правді” спостерігає за чужим збагаченням, перебиваючись крихтами з олігархічних столів, він почав шукати “шлях”. Кажуть, не останню роль у “особистісному зростанні” колишнього викривача корупції зіграла його екс-дружина і діджей з московськими концертами Анастасія Топольська.
Лещенко намагався прилаштуватися до “Блоку Петра Порошенка”, і його навіть взяли в депутати. Але команда Петра Олексійовича ним відверто гидувала, і Лещенко не вписався у владну конструкцію тих часів. Однак порадувати тодішню дружину зміг принаймні купівлею скандальної квартири у центрі Києва за шалені для чесного журналіста гроші.
Чим, будемо відвертими, викликав фрустрацію у своїх колишніх колег по цеху, які за інерцією сприймали Лещенка ледь не в якості морального авторитета. Для співробітників “чесних і незалежних ЗМІ”, які жили від зарплати до зарплати, такі фінансові успіхи стали шоком. Цирк з недолугими відмазками, як він насправді позичав гроші на цю квартиру, ситуацію лише погіршив.
Ну а коли на горизонті з’явилися “слуги народу”, Лещенко побачив свій історичний шанс. Він навіть намагався самостійно піти в депутати (у “Слугу” не взяли), і відтінками зеленої агітації намагався косити на одному з київських округів під провладного кандидата, однак з тріском програв вибори.
І урочисто обійняв посаду невеселого клоуна і члена наглядової ради “Укрзалізниці”, якою з ним і розрахувався ОП за “інформаційні послуги”. Так і працює Лещенко на найбільш відповідальних ділянках “інформаційного фронту”, за які не візьметься навіть Михайло Подоляк. Не царське діло в лайні копирсатися.
