У команді Зеленського немає сильного міністра оборони, який здатен реалізувати «План перемоги».
Про це йдеться в матеріалі Дар’ї Каленюк, Альони Гетьманчук та Марії Берлінської для ZN.ua.
Автори зазначають, що міністр оборони Рустем Умєров не зміг налагодити роботу в сфері закупівель, перелічивши три причини.
1. Міноборони намагалося ліквідувати Агенцію оборонних закупівель через поглинання її меншим Державним оператором тилу.
Таке завдання, зазначає видання, Умєров «спустив» своєму заступнику Кліменкову (який є близьким другом та ексбізнес-партнером міністра). Аргументували це «стандартами НАТО», проте це виявилося неправдою, через що Представництву НАТО довелося публічно це заперечувати.
Згодом від ідеї ліквідувати АОЗ Умєров відмовився завдяки тиску громадських експертів і міжнародних партнерів. 11 жовтня Кабмін затвердив кандидатів до наглядової ради АОЗ, яка так і не запрацювала. Відтак наглядова рада не може укласти контракт із чинною керівницею АОЗ, і її звільнення можливо реалізувати одним рішенням міністра оборони.
2. Спецекспортерів не ліквідовано
Після корупційного скандалу в «Спецтехноекспорт» Умєров передав компанію від ГУР в управління Міноборони та заявив про подальшу ліквідацію підприємства. Через «Спецтехноекспорт», «Укрспецекспорт» і «Прогрес» зброю часто постачали за завищеними цінами та через сумнівних посередників. Подекуди поставки взагалі зривалися попри значні передоплати, зазначили автори матеріалу.
Ліквідація спецекспортерів, а саме позбавлення їх функцій імпорту, є вимогою НАТО, яку Україна повинна виконати не очікуючи завершення воєнного стану.
Через 2 місяці після заяв інформації про результати чистки ні від міністра оборони, ні від його заступників не надходило.
3. Проблеми із закупівлями
Департамент військово-технічної політики Міноборони, який є найбільш скандальним, продовжує роботу, кажуть експерти. Він обслуговує всі збройні угоди, підписані до створення Агенції оборонних закупівель, а також зберігає монополію на закупівлі оборонних інновацій через застарілу радянську процедуру «дослідно-конструкторських робіт».
Станом на початок 2024 року сума контрактів становить понад 410 млрд грн.
«У керівному складі сумнозвісного департаменту і надалі перебуває Тоомас Накхур, підозрюваний у розкраданні 1,5 млрд грн на закупівлях мінометних пострілів. Більшість працівників, що обслуговували скандальні контракти, також на своїх місцях. ДВТП не перевіряла ані Рахункова палата, ані Головна інспекція самого Міноборони», — йдеться в матеріалі.
За словами експертів, Департамент військово-технічної політики фактично дублює за функціоналом новостворений Департамент політик закупівель. Обоє — «задіяні у пріоритезації переліку зброї, яку потрібно закупити за запитом Генштабу».
Автори зазначають, що курує це заступник міністра Дмитро Кліменков. Ба більше, на додачу до оборонних закупівель із сумарним бюджетом у понад 800 млрд грн Умєров віддав йому ще кілька нових «грошових» напрямів із високими корупційними ризиками.
Це три управління Міноборони: капітальних вкладень (будівництво житла для військових), земель оборони та фондів Міноборони (полігони, частково будівництво фортифікацій тощо), а також корпоративного менеджменту (близько 100 державних підприємств, підпорядкованих МОУ, серед найвідоміших — «Мотор Січ» і «Укрнафта»).
За даними видання, Умєров недостатньо заглиблюється, не розбирається та не керує особисто роботою Міноборони, натомість «делегує відповідальність».
«Делегування відповідальності» створює тепличні умови для саботажу будь-яких змін: різні департаменти в міністерстві можуть дублювати функції один одного, друзі-заступники — курувати купою «грошових» напрямів, а радникам і помічникам міністра дозволено командувати самими заступниками, — зазначили вони.
Все ж, міністерство «великим скрипом» йде до закупівель технологій. На це, зокрема, позитивно вплинула робота Агенції оборонних закупівель, додали експерти.
«Та міністерство повинно ще й формувати політики, здійснювати певне прогнозування і планування. Які військові технології будуть актуальні через рік чи принаймні на літо 2025-го? У що вже зараз варто вкладати державний ресурс? Як ще можна спростити правила гри, допомогти виробникам на всіх стадіях логістики, виробництва, контрактування і постачання на фронт? Наразі системної роботи за цими напрямами не видно, Міністерство досі є пасивним покупцем без жодного бачення на кілька кроків наперед», — підсумували автори.
