Лічені дні залишаються до прибуття канцлера Меркель в Україну, яка перед Києвом відвідала Москву. Крок вірний з точки зору інтересів Берліна. Водночас надзвичайно небезпечний з перспектив Києва.
Банковій треба готуватися до нових реалій. Тепер навіть тактика “зазирнути в очі” не спрацює, Путін свої очі просто відводитиме чи закатуватиме.
Що не так?
— Росія готується до “наступу” і практично не бачить дієвих перепон на жодному з фронтів. Рівень зверхності Кремля з часу “казусу Борреля” не лише не зменшився, а й помітно зріс. Підтвердження цього легко помітити по спільній пресконференції Путіна й Меркель. Москва вірить, що отримала переваги й у Сирії, і в Афганістані, і в Білорусі. Але найбільш перспективним там, очевидно, бачать “просідання” в прогресі демократії, яка після “кабульських подій” здається “ворогом, що відступає”. Путін фактично фіксує свої інтереси щодо країн, де демократичний проєкт не спрацював, починаючи з “арабської весни”.
— Після захоплення українських територій, Кремль тепер намагається анексувати й українську боротьбу за відновлення територіальної цілісності. Закріпитися в ролі миротворця. Якщо колись лідируючу роль за столом переговорів відігравало тріо Київ-Берлін-Париж, то нині дедалі більшим є ухил у бік російського наративу. На спільній пресконференції з Меркель Путіну вистачило нахабства “попросити” канцлера ФРН під час зустрічі з президентом України натиснути на Київ із тим, щоби той повністю виконав всі свої зобов’язання, взятими на Паризькому саміті нормандської четвірки, а також відкликав законопроєкт про перехідний період, всі пункти якого, нібито, “суперечать Мінську”. З чим приїде до Києва Меркель — зрозуміло. Незрозуміло чому вона одразу не відреагувала на цей випад Путіна.
— Діалог з Росією переважає в переліку пріоритетів Берліна, який фактично вказує напрям для інших і ще раз наголошує, що ініціатива Меркель-Макрона щодо відновлення контактів з Кремлем знаходиться на столі. Натомість, місце України в цьому переліку продовжує невпинно просідати. Чи вдасться перебити це “просідання” кримською платформою чи самітом леді і джентльменів — питання риторичне. Теми Навального, Афганістану, Сирії та Лівії немов свідомо підсилюються з тим, щоб інше, включно з Україною, пішло на другий план. Натомість і після двох років “нових підходів” Банкова так і не вийшла на виграшну формулу, яка б дозволяла тримати м’яч відповідальності за мирне врегулювання завжди на полі Кремля.
— Після вояжу Меркель до Москви Північний потік 2 можна вважати завершеною історією, у якій Кремль отримав те, що бажав. Навряд чи візит до Вашингтону щось змінить. Недаремно і вельми показово прозвучало “безневинне” запитання Путіна до Міллера про кількість кілометрів, що залишилися до завершення морського відрізку. 15 км. Під час спільної пресконференції довгожитель білокам’яної не приховував очікувань, що ось-ось і в темі ПП2 ролі також зміняться: тепер Москва виставлятиме ціну, якою, очевидно, будуть вимоги політичних поступок із боку Києва у врегулюванні ситуації на Донбасі, якщо Україна прагне безпечного та стабільного газопостачання і транзиту.
— Жодного слова про звільнення заручників. Цей вимір є небанальним, і завжди був маркером прогресу й подальших перспектив. Цей сигнал Меркель із Москви до Києва не привезе.
Як підсумок: з московським багажем, відмовою Меркель взяти участь у заходах із нагоди 30-ї річниці незалежності і саміту Кримської платформи її візит в Україну навряд чи матиме додану вартість для нас. Не таким в Україні хотіли бачити завершення кар‘єри політика, авторитет і повага до якого колись зашкалювали серед українців.
Костянтин Єлісєєв
Як далеко ми випали за ці два роки із стріму світової політики. Візит Ангели Меркель до Пуйла засвітив якісь нові деталі. А ми про них можемо лише здогадуватися чи моделювати. Поки говорити рано, але я б не став зараз тут поширювати старі пасквілі про «Фрау Шредерівну Рібентроп» та всяке інше. Там іде якась дуже неоднозначна політика. Мова тіла зраджує Путлєра, він, попри показну благодушність, явно нервував. І не лише через образливі для нього слова Меркель. Поки більше про візит до Москви писати не буду, бо офіціоз він завжди трохи компліментарний, а кулуарна частина ще не прорвалася назовні.
Стосовно приїзду Меркель до Києва. Тут теж може все бути неоднозначно. Ця поїздка (і до Мокші, й до Києва) класичний приклад так званої «човникової дипломатії» в якій Меркель дуже сильна. А в цій сфері контактів і переговорів своя й дуже специфічна гама тонів і півтонів. І головне знайти відповідь на питання: Чи це ти граєш, чи тебе? І якщо друге, то щось швидко й кардинально міняти та ініціювати новий виток.
Шкода, що всього цього не розуміють у Зеленського. Узагалі ніхто не розуміє. Про самого Зєлю, я вже й не згадую. Віддамо йому належне — він таки безнадійно тупий. Єрмак чи Шефіри теж інтелектом не вирізняються. Їхні інтриги десь на рівні п’яної бійки сибірських мужиків. Сибіга й, можливо, Жовква (щодо нього не впевнений) розуміють. Але їх ніхто не почує. І тут же йдеться не про те, щоб просто вислухати якусь одну тезу, а вибудовувати стосунки, як ходи в шахах. Особливе розчарування — Кулеба. Колись за завданням Порошенка, Єлісєєва та Клімкіна він говорив правильні й розумні фрази. І ми подумали, що він мудрий та прогресивний дипломат. А він лише повторював донесені йому для озвучення чужі слова. І коли вони були мудро кимось сформульовані, то сам же він від того мудрішим не ставав… Зараз єдине його завдання — сподобатися навіть не Зеленському, а Єрмаку. Бо до першого його не допускають, а в другому він розгледів впливового господаря.
Тому й реакція десь на рівні: «Ти йому плюй в очі, а він тобі, що то Божа роса». Бо погані знаки є. У човниковій дипломатії дуже важлива порядковість візитів у кожному раунді. З чиєю думкою їде основний візитер до вашого опонента. Чи до вас… Стиль човникової дипломатії від Меркель при Порошенкові дуже гарно ілюструвавсяя порядковістю візитів під час загострення політичних і воєнних загроз у 2016 році:
— Меркель і Оланд увечері прибувають до Києва й мають тривалу розмову з Порошенком.
— Обоє вже вночі вилітають до Москви, де понад дві години посеред ночі спілкуються з Путіним. Після розмови Оланд реально зляканий загрозливими перспективами, а Меркель настроєна до швидких кроків.
— Меркель міняє свій графік і терміново вилітає до Вашингтона й зустрічається з Обамою. Її вплив на рішення американських президентів-демократів дуже високий (на відміну від республіканця Трампа).
— Меркель виходить із раунду й приступає до планового візиту в Канаду, а добре накручений Обама збирає вузький кабінет і з Вашингтона вилітає… Ні, не Меркель і не Обама чи Байден, а певні команди в сфері космічних озброєнь.
— Росія на пів року втрачає космічний протиракетний щит, через руйнування всього програмного забезпечення. Після чого про махання ядерною довбешкою (що так налякало Оланда) Путіну доводиться забути, а рівень напруження спадає і пів року Пуйло навіть більш-менш договороздатний. Саме тоді наробляли Покроковий план, який був надзвичайно вигідний для України. І всі ці, описані вище послідовні «челенджі» вклалися в дві неповні доби. Ось де справжнє мистецтво жорсткої дипломатії! На жаль, усе хороше не вічне, а США остаточно занурилися у свої вибори й човникова дипломатія надовго втартила актуальність.
От тільки уявіть, якби зараз був Порошенко, а не це МЗЧ! Якою суб’єктною була б наша політика в цих «човниках». Але зараз щось реально відбувається і в Берліні, і у Вашингтоні. Схоже, що не зовсім за сценарієм Кремля. Боюся, що в Зеленського цього можуть просто не вловити під час візиту 22 серпня. Тоді буде трохи гірше. Але не конче аж так погано. Просто не ми, а нами будуть грати. Зараз будуть пару меседжів, які візуалізуються 23 серпня. Якщо Меркель залишиться на Кримську платформу — це буде дуже серйозний сигнал, що переговори Байден-Путін, де нас списали в безмовних статистів, не спрацювали й починається нова гра.
До речі, можлива й зміна в США (і в кращий, і в гірший бік). І це буде залежати вже не від переговорів Меркель з Путіним, а того, що винесе Ангела з розмови із Зеленським. Якщо це чмо взагалі буде спроможне щось внятно говорити й не викличе в неї блювотний рефлекс. Бо під час його тошнотворного останнього візиту до Парижу Меркель відмовилася від участі в переговорах, але після термінової розмови з Байденом таки долучилася онлайн. Тоді, як і після останнього візиту Зеленського до Парижу, результат був жорстко негативний.
Частково й через це попередні меседжі були погані. І з представництвом на Кримську платформу й не лише. Із переносом дати візиту у США Зеленському тупо й принизливо пояснили: «Мальчік ти там почекай за дверима. Й не дуже тупай ніжками, бо взагалі на 31 вересня перенесемо». Зеленського посунули, бо в цей час у Вашингтоні буде новий прем’єр Ізраїлю. До нього буде прикута вся увага й максимальна дипломатична активність. І відриватись на якесь зайве непорозуміння не бажає навіть не Байден, він може й просто відбути 30-хвилинну повинність та забути, а система протоколу й дипломатії. Це дійсно був вияв зневаги.
Але поза тим є й інші віяння стосовно Росії і не лише. Чи є дійсно позитивні зрушення поки не ясно. Але ми й так на це вже не вплинемо. Зате чи ці ймовірні позитивні зміни заторкнуть і Україну, залежить від візиту Ангели 22 серпня. Але вже зараз Штати можуть переглянути кандидатуру на Кримську Платформу, знову визначити високого спецпредставника, а ще заграти зовсім нову мелодію з приводу NS-2. Появилися підстави на це очікувати. Але ж, холера! — ну чому в нас на такому складному переплетінні подій у президентському кабінеті сидить кінчений ідіот та наркоман, а не якась хоч трохи адекватна людина?! Про гросмейстера Порошенка я вже й не заїкаюся…
P.S.: Знимку запозичив у Володимир Горбач. Спершу подумав, що колаж, але Володимир підтверджує, що реальне фото. Воно не зовсім до теми, але для привернення уваги. Він також зберігає стриманий оптимізм. А ще навів ті нові американські політичні й законодавчі рішення, які й мене трохи надихають поряд із цікавими спостереженнями із московського вояжу.
.
.
Володимир Горбач
Процес пішов. Питання — куди?
Сьогодні візитом Ангели Меркель у Кремль розпочалася низка подій і заходів, які будуть мати ланцюговий характер, тобто будуть ув’язані в один процес.
Отже, Путін назвав Німеччину своїм пріоритетним партнером як економічним, так і політичним. Козирнув 30 млрд доларів «перехресних інвестицій» і 15 кілометрами недобудованого Північного потоку-2. Висловив незадоволення небажанням України виконувати мінські домовленості у його трактуванні, але натякнув, що «нормандський процес» скоро отримає продовження.
На спільній прес-конференції Путін тримався переможцем — і квітами і риторично проваджав Меркель на політичну пенсію. Вона перебуває при владі 16 років, а він — довше.
Але не скажеш, що Путін тримався впевнено. Під час слів Меркель про невизнання анексії Криму й підтримку територіальної цілісності України ноги Путіна «гуляли» окремо від хазяїна. Та й взагалі сьогодні його ноги видавали чи то його невпевненість чи то його нетерплячість. Нервовим був сьогодні Путін після 3-годинних переговорів.
Меркель була спокійнішою, твердою у формулюваннях, публічно нагадала Путіну про річницю отруєння Навального тощо. Але, на мою думку, усе це нівелювалося риторикою про необхідність діалогу й констатцією, що суспільно-політична система РФ розвивається не в той бік, що німецька. Потреба діалогу — це сигнал Кремлю про слабкість партнера.
…Реакція Білого дому:
1) Байден підписав указ, що дозволяє вводити санкції у зв’язку з «деякими енергетичними проектами Росії» (імовірно Нордстрім-2). Передбачається повне блокування майна і рахунків будь-якої іноземної особи або організацій, які потраплять в новий список. (Можливо, поки що йтиметься лише про російські фірми). Лінк — у першому коментарі.
2) США змінили свого представника на саміті Кримської платформи 23 серпня. Міністра транспорту замінять на когось іншого, але сама делегація матиме статус президентської. Заговорили знову про спецпредставника Байдена по Україні, який приїде і на саміт, і для підготовки зустрічі Байдена з Зеленським.
Схоже на те, що якісь домовленості Байдена-Путіна і Байдена-Меркель зриваються. Сподіваюся ми дізнаємося про це найближчими днями. Тепер спостерігаємо за визітом Меркель до Києва і за тим чи залишиться вона на Кримську платформу. Рішення можуть прийматися ad hoc.
