Можливе призначення Сергія Корецького прем’єр-міністром треба читати не як кадрову новину, а як політичний симптом. Це керівник виконавчої влади держави, яка щодня втрачає людей, території, економіку, демографію і суб’єктність. Якщо в цей момент на чолі уряду може опинитися не політичний представник української волі, не людина з виразною національною програмою, не державник, а менеджер стратегічних енергетичних активів, проведений через закритий контур ОП, “Нафтогазу”, WOG/Continuum, наглядових рад, західних партнерів і старих лобістських груп, то це вже не просто ротація. Це перетворення Кабміну на правління корпорації.
Зеленський оголосив про намір замінити прем’єрку Юлію Свириденко, що тягне за собою відставку всього уряду; Reuters назвав серед можливих наступників Сергія Корецького, голову “Нафтогазу”, а також зазначив, що Ярослав Железняк вважає саме Корецького кандидатом із найвищими шансами. Це відбувається на тлі найбільшого корупційного скандалу останнього періоду — справи “Мідас” навколо “Енергоатому”, яка вдарила по фігурах, близьких до Зеленського. Українські джерела також подають Корецького як основного кандидата: “Інтерфакс-Україна” з посиланням на обізнані джерела прямо пише, що головним кандидатом на посаду прем’єра є голова НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький. NV переказує, що РБК-Україна з посиланням на джерела, зокрема в Офісі президента, називає Корецького основним кандидатом і пише, що він уже дав згоду.
Корецький справді має сильний управлінський бекграунд: офіційна сторінка “Нафтогазу” пише про його досвід у великих інвестиційних проєктах і M&A, співзаснування та головування в Centurion Group SA у Швейцарії, керівництво “Укрнафтою” й “Укртатнафтою” з 9 листопада 2022 року та очолення “Нафтогазу” з 14 травня 2025 року. Forbes також фіксує його траєкторію: до “Нафтогазу” він очолював “Укрнафту” й “Укртатнафту”, а перед цим працював у Continuum Group, WOG та Idealist Coffee Co.
Тобто він не випадкова людина. Але саме це і робить ситуацію небезпечною. Бо питання не в тому, чи він уміє керувати активами. Питання в тому, чи має він політичний мандат керувати Україною. Країна — не “Укрнафта”. Українці — не балансова одиниця. Війна — не корпоративний проєкт. Прем’єр України має бути не просто технічним адміністратором потоків, а носієм політичної відповідальності перед українською нацією. Корецького сьогодні подають як людину, яка “вибудувала стратегію”, “залучила кошти”, “закупила газ”, “порозумілася із західними партнерами”. Це може бути правдою в корпоративному сенсі. Але коли така лексика стає головним аргументом для прем’єрства, це означає, що країну знову хочуть перевести в режим зовнішньо-кредитної та енергетичної адміністрації. Прем’єр має бути не просто переговорником із партнерами, а політичним представником українського інтересу перед партнерами. Різниця принципова. Один виконує баланс. Інший формує волю.
Сергій Корецький –лаудер президент Всемирного Єврейського Конгресу (ВЄК), де голова ради– Давид Ротшильд, а віце президент Ложкін Ложкін президент Єврейської Конфедерації України (синагога на Щекавицькій, рабин Яків Блайх) почесний президент ЄКУ був Б.Фуксман (родич Р.Лаудера разом з Роднянським володіли 1+1 до приватівців) члени ради ЄКУ: О.Керцнер (фронтує М.Чорного (міша-крьіша), .Адамовський, брати Суркіси, М.Бродський, А.Заїка, Вадим Єрмолаєв, В.Костельман, Г.Корогодський, М.Гріншпон, М.Табачник, Є.Червоненко та ін.
Нам уже продають спеціальні закони для одних тем і відкладений захист українців “на потім”. Нам уже пробували дати “титульну націю” без реальної суб’єктності. Нам уже просувають небезпечні цивільно-правові конструкції, здатні душити журналістику й публічну пам’ять.
Хто його реальний політичний спонсор?
Офіс президента? Група Пивоварського? Ложкінський контур? Західні кредитори? Наглядові ради? Паливні бізнес-групи? Хто саме проштовхує його в прем’єри і чому? Чи це етнічна прихована політика насичення владою представників єврейського народу на території України?
Яка його позиція щодо закону про протидію українофобії, антиукраїнізму та україноненависництву?
Чи підтримає він спеціального координатора з протидії українофобії, русифікації та російській імперській політиці — так само чітко, як держава просуває координатора проти антисемітизму?
Чи підтримує він кримінальну відповідальність за заперечення української суб’єктності, приниження української мови, виправдання русифікації та асиміляції українців?
Яка його позиція щодо №15150 і норм, що можуть дати чиновникам та великим гравцям інструменти “забуття”, репутаційного тиску й атак на журналістів?
Що він думає про мобілізаційну справедливість?
Що він думає про демографічне виживання українців?
Що він думає про повернення українців з-за кордону?
Що він думає про національний бізнес, а не лише про великі державні активи?
Що він думає про стратегічну деолігархізацію, а не лише про перерозподіл контролю між старими й новими групами?
Без відповідей на ці питання Корецький — не прем’єр. Він просто кандидат у головні адміністратори території.Україна потребує прем’єра, який може сказати: я представляю український інтерес, українську націю, українську мову, українське майбутнє, українських військових, українських платників податків, українських дітей, українські родини, українську землю, українську пам’ять і українську державність.
Якщо він цього не каже — він не державник.
Якщо Корецький хоче бути прем’єром, він має пройти не кастинг у кабінетах, а політичне очищення публічністю. Він має показати всі свої зв’язки, усі конфлікти інтересів, усю історію бізнес-контактів, усю програму, усіх лобістів, усіх людей, яких він планує заводити в уряд. І головне — він має довести, що його прем’єрство буде не продовженням влади закритих контурів, а поверненням уряду українцям.
Корецький як можливий прем’єр — це не “оновлення”. Це ризик корпоративного захоплення Кабміну під виглядом ефективності. Це ризик перетворення держави українців на керовану адміністрацію. Це ризик прем’єра без української політичної волі.
Прем’єр України має бути не менеджером потоків, а представником української державної суб’єктності. Ключ- УКРАЇНСЬКОЇ.
І якщо Корецький не може цього довести — його призначення треба вважати загрозою, а не реформою.
