Швеція продовжує допомагати Україні – цього разу в мережі засвітилася ППО тактичної ланки на рівні батальйону.
Це РЛС «PS-90 Giraffe», яка забезпечує цілевказання для переносних зенітно-ракетних комплексів і малої зенітної артилерії.
Комплекс РЛС PS-90 Giraffe на озброєнні української армії, квітень 2023 року
13-метрова виносна вежа розгортається за 5 хвилин, дозволяючи спостерігати за повітрям на відстань 50 км. Причому на відміну від класичного радара, тут менше обмежень щодо перешкод, вимог до простору навколо і менший ризик заробити ракету у відповідь на випромінення.
Це двокоординатний радар – PS-90 Giraffe передає на пости дані тільки про дальність, швидкість і пеленг. Висотомір тут і не потрібен, бо в останніх модифікаціях ПЗРК стеля пуску дорівнює практично стелі радара. Тобто чуєш зумер захоплення цілі в навушниках – уже можна відкривати вогонь.
РЛС пов’язана в єдину мережу з 9 бойовими постами ПЗРК – радіоканалом або старою доброю аналоговою проводовою системою. Усі разом вони можуть захищати 180 км квадратних і масштабуватись з іншими силами та засобами.
Королівство використовує ПЗРК RBS-70 Мк2 від «Saab». Це досить важка система на тринозі, яку обслуговує розрахунок з трьох осіб.
Проте вага додає можливостей, в останніх версіях ракета дозволяє працювати в 9-кілометровому радіусі з висотою 6 км – за рахунок високої енергетики та нового палива.
Що добре – систему неможливо обдурити тепловими пастками чи станціями перешкод. Якщо літальний апарат перебуває в радіусі дії РЛС «Giraffe», на навушники оператора подається звуковий сигнал.
Починається пошук за пеленгом у секторі – кожен ПЗРК має нічний канал, в останніх версіях там непоганий тепловізор BORC.
ПЗРК RBS-70
Поки на цілі утримують прицільну марку – ракета йде до неї.
В останніх версіях інтегровано неконтактний підривник, щоб вражати невеликі БпЛА, 2000 вольфрамових кульок і кумулятивну боєголовку з ударним підривником, щоб пробивати броньовані штурмові вертольоти.
Немає жодного самонаведення, нема на що впливати – датчик у хвостовій частині приймає сигнали лазера, поки літальний апарат залишається у візирі.
При цьому ракети останньої версії «Болід» – а їх замовляла, наприклад, Литва або Фінляндія (витратила на ці системи 130 млн євро) – можуть вражати не лише гелікоптери та штурмовики, а й надводні цілі.
Бо Швеція історично тяжіє до багатоцільових комплексів, а півтора кілограма голови можуть зробити боляче навіть великому катеру.
ПЗРК RBS-70
Що добре – систему купували Литва, Фінляндія, Чехія, Норвегія. Країни, які нам активно допомагають, можуть забезпечити навчання розрахунків і передачу надлишків ракет під час переходу на нове покоління.
Крім того, Литва та Нідерланди передають нам понад 50 40 мм зенітних гармат «Bofors», цілком імовірно, що британські неназвані зенітки – це теж вони.
Комбінуючи пост повітряного спостереження з камерами та оптикою, ПЗРК на триногах, малу зенітну артилерію і такі радари на вишках, що здатні швидко припинити випромінювання і поміняти позицію, ми зможемо виконувати відразу кілька завдань. Які включатимуть полювання на боєприпаси, що баражують у стратегічній глибині; ППО тактичної ланки для прикриття порядків батальйону; секторальний захист, ефективний проти крилатих ракет; засідки за лінією фронту для штурмовиків і гелікоптерів, щоб по них застосовувати “потік вогню” з різних боків.
Чимала кількість ракет усіх поколінь (близько 15 тисяч з моменту прийняття комплексу на озброєння); експлуатація відразу в кількох дружніх країнах; великий досвід шведів у створенні мереж з “Бофорсів”, ПЗРК і подібних радарів – усе це робить їх постачання хорошим вибором для ЗСУ.
Уже очевидно, що перехід з пострадянських систем ППО відбуватиметься не масово, а ось такими цеглинками.
PS-90 Giraffe, наприклад, об’єднується в мережу не тільки з переносними пусковими, а й з IRIS-T SLS, яку збирається передавати нам Стокгольм.
ЗРК IRIS-T
А «іриска» своєю чергою з РЛС «Giraffe-1Х», досить мобільною трикоординатною системою, яку може транспортувати навіть снігохід чи пікап.
З одного боку – мережецентричність і децентралізація, з іншого – неможливо винести ППО навіть серією ударів, тому що вона збиратиметься навколо мобільних радарів і нижчих штабів, відновлюючи зв’язок з вищими і великими черговими РЛС.
Досвід невеликих країн без величезних бюджетів, які побудували досить злу й ефективну систему ППО – це те, що треба вивчати Україні, а постачання від Швеції – безцінні, тому що це готове пакетне рішення, а не паліатив.
