17 березня 1992 року згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних Сил України були створені Військово-Повітряні Сили України. На той момент вони мали у своєму складі майже 2800 літальних апаратів різного класу і призначення, а також майже 120 тисяч військовослужбовців у строю.
Через 22 роки, на момент початку російської агресії проти нашої країни, у парку військової авіації Повітряних Сил налічувалось близько 170 бойових літаків (бомбардувальники, штурмовики та винищувачі), а боєздатними серед них вважалися не більше 40 одиниць.
На сьогодні в багатьох військових фахівців та експертів не викликає сумніву те, що серед інших завдань та цілей Збройних Сил України одним з пріоритетних є відновлення бойової спроможності військової авіації та нарощування рівня її боєздатності. Звісно, без належного технічного оснащення і відповідного нарощування парку боєздатної авіатехніки (вже не кажучи про оснащення її новими зразками) зробити це буде неможливо. Так само, як і без збільшення інтенсивності підготовки та навчання (передусім у практичній площині) льотного та технічного складу авіаційних частин та підрозділів Повітряних Сил.
Словом, військова авіація України сьогодні потребує системного оновлення, причому достатньо швидкого і змістовного.
Технічну складову проблеми можливо розділити на дві основні частини. Першу становлять питання нагальні, ті, які потрібно було вирішувати, образно кажучи, «вже вчора», а другу — ті, якими, очевидно, доведеться займатися в середньостроковій перспективі, коли експлуатаційний ресурс основного парку української військової авіації буде майже вичерпаний. Адже нині в Україні відсутнє серійне виробництво власного бойового літака.
До першої складової, безумовно, належить питання збільшення парку боєготовної авіатехніки шляхом відновлення та модернізації наявної, зокрема й тієї, що знаходиться на довгостроковому зберіганні. Саме на цьому сьогодні робить наголос вітчизняне оборонне відомство в питанні відновлення бойової спроможності української військової авіації. Зважаючи на те, що в цій сфері окремі визначені типи та класи літальних апаратів наша країна вже сьогодні завдяки можливостям власного ОПК здатна виробляти самостійно (це стосується військово-транспортної авіації, створення та виробництва авіадвигунів, авіаційних конструкційних матеріалів та деяких інших напрямів авіаційної промисловості), це завдання не здається таким уже «непідйомним».
Створення фактично нових українських літаків у межах модернізації добре відомих у війську типів та моделей авіатехніки ще радянської розробки та виробництва стало реальністю. Українські спеціалісти авіаремонтної сфери вітчизняного ОПК вже створили низку оновлених і модернізованих літаків, наприклад, Су-25М1, Су-25УБМ1, МіГ-29МУ1 і Л-39М1.
Однак, за словами заступника директора українського Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Антона Міхненка, починаючи з 2020 року дедалі частіше виникатиме потреба в модельному оновленні парку вітчизняної бойової авіації. А надто це відбуватиметься в контексті вичерпання ресурсу авіатехніки та необхідності інтеграції в європейські та північноатлантичні структури безпеки. У найближчому майбутньому потрібно буде чітко визначитися не тільки щодо штатної структури вітчизняної військової авіації, а й відповідно обрати конкретні типи та моделі авіатехніки для оснащення вітчизняних Повітряних Сил, а також конкретизувати, що ми спроможні створити та виробляти в цій сфері самостійно, а що доведеться закуповувати за кордоном.
Саме це й належить до другої складової технічного питання української військової авіації. Якщо у сфері військово-транспортної авіації це питання сьогодні виглядає досить позитивним, принаймні конструкторсько-виробничі об’єднання «Антонов» та «Мотор Січ», які в попередні роки змогли зберегти самостійність і незалежність від «поглинання» російським капіталом, за своїм потенціалом здатні виконати таке завдання, то у сфері безпосередньо бойової авіації справи виглядають не так оптимістично.
Для розробки власного типу бойового літака знадобляться значні фінансові ресурси і чимало часу. На закупівлю бойових літаків у достатній кількості за кордоном теж навряд чи ми найближчим часом знайдемо кошти. В експертному колі навколо цього тривалий час точиться чимало дискусій та суперечок. Налагодити власне виробництво чи купувати за кордоном? Які бойові літаки?
Утім варто відразу зазначити, що будь-який з варіантів щодо закупівлі літаків потребуватиме значної перебудови як експлуатаційної, так й ремонтно-обслуговуючої інфраструктури країни (починаючи з обладнання аеродромів, закінчуючи сервісним обслуговуванням нових літаків). Не кажучи вже про необхідність внесення досить суттєвих змін у програми та зміст підготовки і навчання льотно-підйомного та технічного складу авіаційних частин та підрозділів, а також військово-навчальних закладів.
Тож, як бачимо, майбутнє української бойової авіації в технічному плані хоча й не виглядає безпроблемним, але доволі перспективне. Треба лише пам’ятати: якщо ми бажаємо, щоб у вітчизняної бойової авіації таки було майбутнє, питання її технічного оснащення має постійно належати до переліку пріоритетних. Причому не тільки у відповідних військових структурах, а й на державному рівні.
Костянтин МАШОВЕЦЬ
P.S.
Командувач Повітряних Сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Дроздов:
«Завдяки модернізації рівень бойових можливостей наших літаків може бути збільшений у середньому на 45%»
Оснащеність Повітряних Сил Збройних Сил України новітніми зразками озброєння та військової техніки, підвищення ефективності та забезпечення належного військово-технічного рівня парку військових літаків та вертольотів, на сьогодні є вкрай актуальним питанням
Нині на озброєнні Повітряних Сил ЗСУ є літальні апарати, середній вік яких від 25 (винищувачі МіГ-29 та Су-27) до 35 років (військово-транспортні літаки).
За своїми льотно-технічними характеристиками вони загалом відповідають сучасним світовим зразкам, проте поступаються за бойовими та функціональними можливостями відповідним іноземним аналогам.
Водночас, як показує досвід європейських авіаційних держав, практика використання військової авіації виробництва 90-х років у цих державах є актуальною. При цьому їхнє співвідношення до загального парку становить від 43% у Військово-повітряних силах США й до 100% — в арміях країн Європи, зокрема Нідерландів, Бельгії, Португалії.
Підвищити військово-технічний рівень Повітряних Сил можна шляхом як глибокої модернізації літаків, так і закупівлі нових зразків та прийняття їх на озброєння.
В умовах сьогодення та на найближчу перспективу, зважаючи на фінансові можливості нашої держави, найбільш пріоритетним та реальним напрямом діяльності щодо відновлення, підтримання рівня справності й підвищення потенціалу парку літальних апаратів авіації Повітряних Сил ЗС України є проведення заводського ремонту, глибокої модернізації та дообладнання. Також виконання досліджень та робіт з індивідуального продовження встановлених показників усієї номенклатури авіаційної техніки, вирішення питання забезпечення необхідним для здійснення ремонту та експлуатації авіаційної техніки авіаційно-технічним майном, реалізації програми імпортозаміщення.
Минулого року командування Повітряних Сил опрацювало та надало до Озброєння Збройних Сил України пропозиції до проекту Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на 2016–2020 роки, одним із головних пріоритетів якої є підвищення справності авіаційної техніки та озброєння.
На сьогодні авіаційні ремонтні підприємства України опанували технології замкнених циклів ремонту основних типів військової авіаційної техніки, індивідуального збільшення її встановлених ресурсних показників та переведення на експлуатацію за технічним станом.
У ході модернізації авіаційної техніки на авіаційних ремонтних підприємствах, які працюють з максимальною потужністю, здійснюється встановлення на літальні апарати нового та осучаснення штатного обладнання літаків.
Заходи, що проводяться, дозволять модернізувати практично всю номенклатуру авіаційної техніки, що є на озброєнні Збройних Сил України, та підвищити коефіцієнт її бойового потенціалу відносно базових зразків на 30–66%. Тобто завдяки модернізації рівень бойових можливостей літальних апаратів ЗС України може бути збільшений у середньому на 45%.
На сьогодні в авіації Повітряних Сил експлуатуються вже прийняті на озброєння Збройних Сил України більше 30 відремонтованих та модернізованих літаків типів МіГ-29, Су-24, Су-25 та Л-39, 6 модернізованих тренажерів літаків МіГ-29, Л-39.
Модернізація бойових літаків дозволила збільшити дальність виявлення повітряних і наземних цілей, забезпечити високу ймовірність ураження цілі, реалізацію концепції застосування високоточних засобів ураження. Значно підвищено безпеку польотів, надійність, бойову живучість та інші ТТХ бойових машин.
На перспективу Командування Повітряних Сил планує замовити ремонт та модернізацію майже 200 одиниць літальних апаратів, до кінця 2018–2020 років завершити виконання дослідно-конструкторських робіт щодо глибокої модернізації літальних апаратів винищувальної, ударної та розвідувальної авіації, осучаснення та створення нових авіаційних засобів ураження, засобів радіоелектронної боротьби, засобів повітряної розвідки тощо. На відновлення справності авіаційної техніки Повітряних Сил ЗС України 2016 року виділено фінансовий ресурс на загальну суму близько 2,5 млрд грн, що дозволить отримати близько 50 літальних апаратів, половина з яких буде модернізована на підприємствах ДК «Укроборонпром» та ПАТ «Мотор Січ».
Починаючи з 1992 року, у зв’язку з тим, що виробництво військової авіаційної техніки залишилося поза межами України, авіація Збройних Сил України не отримала жодного нового літального апарата. Це призвело до поступового зменшення бойового потенціалу авіації Збройних Сил України відносно бойового потенціалу військової авіації сусідніх держав, які періодично оновлюють парк військових літальних апаратів шляхом їхньої закупівлі та модернізації із запровадженням нових технологій і розробок.
Водночас, при прогнозуванні термінів граничного технічного стану військової авіаційної техніки, сьогодні розглядається можливість створення легкого бойового та навчально-бойового літака підприємствами авіаційної галузі України. Адже саме організація розробки літака вітчизняного виробництва має суттєві переваги з позицій створення цілої лінійки літальних апаратів (від навчально-бойового дозвукового до бойового надзвукового) на базі одного базового підприємства з використанням технологічно-виробничих потужностей профільних підприємств промисловості.
Одним із найбільш відомих підприємств України в галузі літакобудування є Державне підприємство «Антонов», яке має відповідний досвід у створенні різноманітних літальних апаратів.
Водночас також вивчається можливість залучення міжнародних авіаційних компаній, які потенційно могли б бути інтеграторами у створенні багатофункціональних літальних апаратів, а також організації розробок тих їхніх компонентів, які сьогодні неспроможний реалізувати вітчизняний оборонно-промисловий комплекс.
Також сьогодні в Україні спостерігається істотне пожвавлення у сфері цивільного авіабудування — розроблені та серійно виготовляються літаки Ан-140, Ан-148, Ан-158, в інтересах військової авіації започаткований проект Ан-178, реалізується програма імпортозаміщення за напрямом створення літаків української розробки та виробництва.
Використання та адаптація для військової авіації набутого досвіду та розгорнутого виробництва в цивільному секторі є реальною і єдиною на цей час можливістю розпочати створення або здійснити глибоку модернізацію військової авіаційної техніки до рівня бойового потенціалу основних на сьогодні та найближчу перспективу зразків літаків та вертольотів сусідніх країн із розвинутою військовою авіацією.