Колись, 250 років тому, козацька старшина, перебуваючи з посольством у Катерини, необережно розважала її українськими піснями. Антін Головатий, який пізніше очолив козацьку флотилію, що зіграла вирішальне значення в Російсько-Турецькій війні (1787—1791), співав їй особисто.
Саме в той момент в рашці на найвищому рівні зрозуміли небезпеку української культури.
Тоді морлоки зіткнулися з незрозумілим для себе і недосяжним рівнем складності цивілізації. Слова і ноти, якщо вміло скласти їх в систему звуків, здатні впливати на свідомість таким незрозумілим чином, що пританцьовувати починає навіть собака. Що вже людина, яка здатна сприймати текст пісні. Вона взагалі отримує вплив на такі центри, про існування яких у себе навіть не задумувалася.
Взагалі музика завжди існувала у всіх народів. Навіть зараз шимпанзе кидають кокоси в дупло баобаба і радіють тому як воно гупає.. Але, якщо придивитися, очевидна різниця в якості: у одних народів, що навприсядки сидять біля вогнища, це пластина затиснута між зубів, а у інших складна симфонія.
Музична культура України налічує навіть не століття: тисячоліття.
Ось, наприклад, Юлій Полідевк ще в ІІ ст. н. е. чітко визнає, що “скіфами винайдений п’ятиструнний інструмент, який зв’язувався шкіряними пасками, а звук на ньому видобувався за допомогою плектра, зробленого з козячого копитця”.
Як бачимо, вже дві тисячі років тому в Україні описана зовсім не примітивна пластина між губами, а доволі складний інструмент. А отже і рівень музичних творів із нього видобувався відповідний. Крім того, в похованнях на території України знаходять зображення численних духових, ударних, струнних інструментів.
Тому Плутарх в I ст описує, як «варвари»-скіфи оцінювали музику «розвинутих» греків — народу, як вважається, з розвинутою музичною культурою. Скіфський цар Атей «захопивши в полон чудового флейтиста Іменія, він наказав йому зіграти на флейті; тим часом як інші висловлювали подив його грі, він присягнувшись сказав, що з більшим задоволенням слухає іржання коня» (Plutarch, Moralia At.).
А от на болотах археологи не знаходили нічого. 16 варганів знайшли на розкопках Новгорода, на цьому й все.
І тому у одних музика це «валєнкі, валєнкі, нєподшити-старєнькі», а у інших — «Ніч яка місячна».
Тому «руская» балалайка спершу мала лише 2 струни і тільки потім аж близько 19 століття вони додали третю. Такий от технологічний прорив. Тобто, коли в нас 5 струн було вже 2 тисячі років тому, росіяни добралися до трьох струн лише 2 століття тому. Існує легенда, але достовірність не гарантую, що при цьому сиділи два рускіх винахідника з монобров’ю, від якої одразу починається зарост волосся, і один із них запропонував:
— А может чєтвьортую добавім?
А інший відповів:
— А што такоя «чітирє»?
Українці, співаючи цариці, тоді наївно вважали, що показавши нашу культурну розвинутість, вразивши центри мозку морлоків, отримають прихильність чужої (недо)цивілізації.
Але орки керувались іншими цінностями. Вони прагнули Вілічія. Зіткнувшись з таким складним і незрозумілим їхній двострунній уяві явищем, вони гостро відчули свою убогість.
Екатєріна зрозуміла, що українці — носії національного бренду, який, якщо його не зупинити, асимілює народи імперії. Українці в імперії були найпотужнішою самобутньою групою, культурно найбільш розвинутою, яка точно розіпхала б всіх ліктями і нав’язала імперії свій бренд.
Заздрісні московити відчули небезпеку. Головатий повернувся з Петербурга і дізнався, що Січ за наказом Катерини зруйнована. Потім почалися заборони творити українською, вербування українських зірок творити російською, фізичні вбивства українських авторів.
Дикун хотів бути крутим і вєлікім, але бачив, що не доріс тягатися в культурі з ворогами. Не створиш ти на двох струнах симфонію. А тому орки просто беруть «Плине кача» і роблять її руской пєснєй у Тік-тоці. Викусі, Ілон Маск.
Паралельно орки насаджували ідеї типу «украінская культура — малєнькая етнічєская», «пєсні плаксівиє», «літєратура про сєло», а «язик годітся только гигикать, сєрьйозноє на ньом нє создаш». Все це проникало в слабких мозком, які кидались на ідеї перероблювати наш гімн України, «щоб був позітівчік», і вперто намагаються тягнути сюди велику культуру бринькання губами.
Так от. Всі ці арестовичі — це заслані вбивці української культури. Це все дрочилово на вєлічіє, «адміністрування українцями російської території» це все в кінцевому рахунку робота на ворога. І банкрутство їхніх ідей вони 24 лютого довели самі.
Про філологію… І про матюки…
Якось я вже зазначав, що народився у 1971 році в Дніпродзержинську (слава Богу, знову Кам’янське), ріс у російськомовній родині, до 1996 року сам говорив російською…
З 16 років, після закінчення 10-го класу, пішов працювати слюсарем-ремонтником по металургійному обладнанню на Дніпровський металургійний комбінат…
Отже, замінювати людську мову російськими матюками я навчився давно і «якісно»…
Але, життя вносило свої корективи, я не хотів бути бидлом і тому вирішив українізуватися сам, перевести на українську свою сім’ю, по-українськи вплинути на своє оточення…
Я майже, відмовився від російських матюків!..
Агресії ніколи не проявляв. Свою позицію завжди тримав.
Врешті, про головне: російські матюки, справді, перетворюють нас, Велику Українську Націю, на російське бидло…
І навіть, гасло, яке мені дуже подобається: «Русскій воєнний корабль — іді…», є певною диверсією проти нашого українського спротиву…
І вислови самозакоханих «півнів» з офісу президента України про «мультикультурність» та «многоязичіє» та «європейські ціннності» — теж є антидержавною операцією…
Чую й вислови деяких державних посадовців: «Росія — це зло, але язик ми ім нє отдадім…»; «Русскій язик — це не надбання путіна, а нааашеее…» тощо.
Я поважаю своїх російськомовних братів-українців, які боронять Україну і поки що говорять на мові ворогів… Вважаю, що не є катастрофою, що мої ровесники використовують російську як мову спілкування…
Головне, щоб наші діти та онуки говорили українською!
Бо якщо цього не станеться, російські танки будуть і за десять років «утюжити» наші села і міста, російські ракети будуть вбивати україномовних і російськомовних українців у Вінниці, Миколаєві, Львові, моєму Дніпрі…
Російська — це мова недоімперіі! Це мова тих тварюк, що запускають ракети по українських містах!!! Це мова окупантів та нелюдей!
Російські матюки — це невід’ємна частина їх орківської мови!
Тому, друзі, геть від москви!
Давайте бити ворога не тільки «трьома сокирами», «хімарсами», «байрактарами», але й своєю національною позицією!
Ворог буде розбитий і переможений!
Перемога буде за нами!
P.S. Російські матюки перетворюють нас на росіян.
Дмитро Ярош
Почитала-послухала цілі пласти російських інтелектуалів. Геополітиків, воєнних філософів і тд. Переказувати тези і прізвища не буду, але суть ось в чому: жити в гівні — це істінно русскій логос, особая поезія. Десь там же в коментах знайшла: лєгко любіть мать, єслі она чістєнькая і трєзвая. Но истинная любовь — это когда любишь ее заблеванную, голую, валяющуюся в канаве.
Українська практичність, хазяйновитість і приземленість викликає в них фізичну відразу, ненависть і напади бурхливої ксенофобії. Їх дратує українство як лайфстайл — з усіма цими чорнобривцями і огірочками. Чистота їх і в Європах з Америками підбішує, але під боком сприймається як виклик.
Росіяни не розуміють, чому люди зі спільного, як вони думають, ментального простору не хочуть любити брудну, забльовану і забухану. Как же так, доколє? Прєдатєлі…
Ідеальний російський світ — це щось середнє між «Днем опричника» і «Москвою-Петушки». Тереми, церковні бані-цибулини, сарафани, кокошники, денатурат, одеколон, канави, продавщица помочилась за бочкой с квасом, за туманом совсем не видно водокачку. Десь горлає бородатий піп «Господу помолімсьоооо», а мєнт вибиває кийком зойки з якогось тінейджера із зеленим волоссям: «мама я не зигую, не звони в полицию, я не оппозиция».
Без війни, кровушкі, русскому чєловєку неможливо підтримувати необхідний рівень голожопості, бездоріжжя і п‘янства.
Наші уявлення про те, що зникнення Zara і McDonald’s їх засмутить, інфляція збентежить, а неможливість вставити в зуби нормальні пломби обурить — в корені неправильні. Їм може й дискомфортно, але ж як круто, що середній клас житиме як плебс. Словом, війна — легальний спосіб деградувати у способі життя. Більше бухати, більше чисто російської хтоні, детально оспіваної їхньою класикою. Без війни настане момент, коли з’явиться питання: чому ресурсно багата країна так кошмарно живе? Без війни російське дегродство — це просто дегродство і лінь жити по-людськи. З війною — це боротьба з фошизмом, во імя которой вєсь народ назло Америкам і Європам сере повз унітаз.
