Президент Зеленський спровокував конфлікт у військовому керівництві, відзначивши звільнення Ізюму разом з генералом Сирським, і демонстративно не запросив і не відмітив заслуги главкома ЗСУ Залужного
Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський, який багато разів заявляв про відсутність у нього конфліктів з главкомом ЗСУ Валерієм Залужним, показав, що насправді саме Офіс президента створює штучне протистояння між керівниками армії.
14 вересня Зеленський відвідав Ізюм, щоб привітати украінських воїнів зі звільненням міста. Але з собою до Ізюма Зеленський демонстративно не запросив главкома ЗСУ Валерія Залужного, а виключно командувача Балаклійською операцією Олександра Сирського.
Сирський дійсно був офіційним командувачем наступальної операції, проявив себе гідно, але блискуча перемога є результатом великих злагоджених дій усієї нашоі військової машини протягом тривалого часу.
Останніми місяцями Офіс президента провокує штучний конфлікт між Залужним та Сирським, протиставляючи цих двох керівників, і в Ізюмі це було продемонстровано. Політичні інтриги, таким чином, демонструють Залужному, що заміна на його місце підготовлена. Важко зрозуміти, навіщо це робити під час напружених бойових дій, адже авторитет Залужного дозволяє впевнено діяти самому президенту, і спиратися на армію.
Для військових такі діі Зеленського виглядають образливо. Так, Сирським був безпосереднім керівником наступу на балаклійськосу напрямку, але сама операція була здійснена завдяки діям на всьому фронті усіх наших військ, завдяки зосередженню дефіцитних снарядів, завдяки перекиданню боєздатних з’єднань на цей напрямок, завдяки проведенню суміжних операцій північніше та південніше ділянки прориву, завдяки затвердженим планам та директивам Генштабу та главкома Залужного.
На визволення Ізюму варто було б запросити кількох наших командирів, завдяки діям яких наші війська утримали російський наступ на Слов’янськ та Барвінкове, і перетворили російський плацдарм у пастку. Не все вони завжди робили правильно, як виявилось, не все вдавалось, але це війна, і саме вони були на чолі військ і результат їхніх рішень бачить увесь світ.
Було б справедливо запросити до Ізюма Валерія Залужного, Сергія Наєва, Олега Мікаца, Едуарда Москальова, Олександра Тарнавського, Сергія Переця.
Президент мав би відмітити і інші з’єднання, які брали участь в балаклійському прориві — так, президент справедливо відмітив 92,80,25,14 бригади, які створили прорив, але велику роль грали й інші, яких чомусь не відмітив президент. Наприклад, оборона була прорвана у тому числі завдяки танкістам 4-і танкової бригади корпусу резерва, це її танки йшли разом з десантниками.
Але неможливо не відмітити й інші наші бригади та частини — хто у вкрай важких умовах півроку обороняв Слов’янськ та Барвінкове від прориву з боку Ізюма, ті наші частини, які атакували з усіх боків ізюмський плацдарм, скували російські війська і дозволили завдати раптовий удар.
Важко переоцінити роль у битві 93-і механізованої, 81-і та 95-і десантно-штурмових, 3-і танкової бригади, які бились у цьому районі багато місяців. 30-та механізована, численні бригади та батальони ТРО, значна кількість частин Національної гвардії, окремі підрозділи Оув Харків, Лиман, ООС, 1-ша бригада особливого призначення, полки та управління ССО, підрозділи ГУР МО, зокрема Кракен, та багато інших.
Перемога на Харківщині — колективний успіх великоі частини нашоі арміі, і цю перемогу неможливо зробити чиєюсь особистою. За весь цей час жоден представник офісу президента не був на передовій в зоні бойових дій на цьому напрямку, сам президент вперше взагалі відвідав район бойових дій, тому спроба поділити перемогу та показати, що хтось один для неї зробив більше інших принижує армію, але найбільше принижує самого президента Зеленського, який показав, що не розуміє обстановку і проявляє неповагу до головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, якого президент мав би відмітити в першу чергу.
Створення офісом президента штучного конфлікта у військовому керівництві значно ускладнює багато управлінських процесів в арміі. Навряд чи варто говорити, що політичний тиск не покращує стан оборони та перешкоджає конструктивним змінам в арміі.
