Поки українці по сто гривень збирають на дрони, The New York Times читає сотні сторінок наших же державних аудитів і повідомляє світу: лише за 2024 рік Україна втратила на оборонних закупівлях близько $1,2 мільярда через шахрайство, марнотратство та управлінський бардак. Це приблизно пів сотні мільярдів гривень. Не російська ракета знищила. Не Путін забрав. Це гроші, які мали перетворитися на зброю для українського солдата.
.
Проблема вже давно не в окремому хабарнику, прокурорі, «музі», валізі доларів чи черговому «слузі», якого спіймали біля годівниці. Проблема в тому, що українська держава дедалі демонструє підкорену територію, захоплену злочинною кастою, для якої Україна не є ані історичною місією, ані спільним домом, ані моральним обов’язком. Вона для них — актив, бюджет, потік, посада, тендер, бронювання, митниця, земля, держпідприємство, міжнародна допомога. Саме в цьому сенсі ця влада неукраїнська: не за прізвищами, ні за кров’ю, ні за способом мислення і напрямком лояльності. Українець державницького типу запитує: що залишиться країні після мене? Ця каста питає: що ще можна винести до того, як усе буде зруйноване …
.
Дратує похідна від цього збочена держава подвійних стандартів під керуванням таких гастролерів. Для громадянина — податки, мобілізація, фінмоніторинг, перевірки, штрафи, заборони й нескінченна «відповідальність». Для верхівки — кулуарні домовленості, свої прокурори, свої призначення, свої тендери й дивовижна здатність переживати будь-який скандал. Народові продають аскезу воєнного часу, а нагорі продовжує працювати економіка привілею, ксиви, бюджети, контракти, захмарні пенсії в 40 років і недоторканність збоку силовиків.
Найнебезпечніше навіть не те, що крадуть. Крали різні режими. Найнебезпечніше — коли сама держава перебудовується під інтереси тих, хто її експлуатує: інституції перестають захищати суспільство і починають захищати систему доступу до ресурсів, а закони починають переслідувати сам народ.
Ось тоді корупція перестає бути хворобою держави.
Вона стає формою держави!
Вже не питання «хто вкрав черговий мільйон?», а значно страшніше:
чи залишилася Україна із своїм господарем власної держави українським народом — чи її просто привласнила організована каста злочинців з множинними громадянством?
У The New York Times 6 вересня, вийшла стаття, яка називається «In Ukraine, Fraud and Waste Are Rewarded With More Weapons Contracts» — «В Україні шахрайство та марнотратство винагороджують новими контрактами на постачання зброї».
А підзаголовок ще жорсткіший: «Secret military audits reveal a military procurement system riddled with mismanagement. In 2024 alone, Ukraine lost $1.2 billion to fraud and waste». Тобто: «Таємні військові аудити показують систему оборонних закупівель, пронизану неналежним управлінням. Лише у 2024 році Україна втратила 1,2 мільярди доларів через шахрайство та марнотратство».
Хто мав змогу, той прочитав. Але, на всяк випадок, зупинюсь на основних моментах.
Отже, NYT отримала конфіденційні матеріали Державної аудиторської служби України та внутрішнього аудиторського підрозділу Міністерства оборони. Аудити охоплюють 2024 і 2025 роки. Журналісти також використовували судові матеріали та українські відкриті джерела.
Ці аудити засекречені і раніше не проходили публічного аналізу. NYT пише, що їй невідомо, які саме заходи Агенція оборонних закупівель вжила після отримання висновків аудиторів.
Перше.
За даними внутрішніх державних аудитів, лише за 2024 рік Україна втратила приблизно 1,2 мільярди доларів через «fraud, waste and mismanagement» — шахрайство + марнотратство/неефективні витрати + неналежне управління. Пряма цитата: «Ці втрати, які не були оприлюднені, накопичувалися навіть тоді, коли президент Володимир Зеленський звертався до союзників з проханням про більше озброєння та фінансової допомоги.
Друге.
7 із 10 найбільших військових підрядників України отримували нові контракти, хоча щодо них уже існувала щонайменше одна з проблем:
• кримінальне розслідування щодо шахрайства;
• невиконані попередні контракти;
• арешти керівників за корупційними звинуваченнями.
Більше того, аудитори знайшли 18 компаній, які отримували нові угоди після того, як уже не виконали попередні зобов’язання. Із цих 18 компаній шість не виконали жодного контракту.
NYT пише не просто про те, що десь «украли гроші». Видання описує систему, в якій провал попереднього контракту не обов’язково позбавляє компанію можливості отримати наступний.
Третє.
Павлоградський хімічний завод: 233 тисячі непридатних мін, і це один із центральних кейсів матеріалу. Йдеться про державний Павлоградський хімічний завод та його керівника Леоніда Шимана.
За судовими матеріалами, які цитує NYT, завод поставив армії 233 000 непридатних мінометних мін. Проблеми були, зокрема, з підривачами та пороховими зарядами.
На фронті це означало буквально те, що описує NYT: боєприпаси або не спрацьовували належним чином, або взагалі не вилітали нормально з міномета.
На момент отримання першого великого мінометного контракту Шиман уже був фігурантом кількох антикорупційних розслідувань, зокрема щодо можливого розкрадання та шахрайства. І контракт приблизно на 280 мільйонів доларів держава надала, коли він перебував під заставою у корупційній справі.
Цікава деталь, яка згадується в тексті: завод спочатку сам повідомив, що не має достатніх потужностей для виконання замовлення. Але потім підприємство змінило інформацію про свої можливості. Аудитори не знайшли пояснення цієї зміни. І вони ж не знайшли доказів, що хтось належним чином перевірив реальну здатність заводу виконати замовлення. Контракт був укладений.
Далі взагалі абсурд. Після провалу з мінами завод отримує нові контракти. Вже почали надходити дефектні боєприпаси, аудитори написали, що Агенція оборонних закупівель «did not draw proper conclusions» — «не зробила належних висновків», а натомість підприємство отримало нові замовлення! Цьому ж заводу доручили поставити майже весь обсяг 122-мм артилерійських боєприпасів для української армії на 2025 рік.
У квітні 2025 року Шимана заарештували у справі про шахрайство приблизно на 68 мільйонів доларів, йшлося про витрати, пов’язані з перевіркою та заміною десятків тисяч дефектних мін. Окремо, у серпні 2026 року, Шимана засудили до п’яти років ув’язнення в іншій справі – по схемі продажу вибухівки за завищеними цінами. Його адвокат повідомив NYT, що вирок оскаржуватимуть.
Четверте.
Окремий висновок аудиторів: приблизно 126 мільйонів доларів було втрачено через те, що дешевші пропозиції обходили, а за озброєння переплачували. Аудитори також вказували на випадки укладання контрактів без належного юридичного обґрунтування.
І тут NYT наводить дуже яскравий конкретний приклад.
У 2024 році АОЗ закуповувала реактивні боєприпаси на сотні мільйонів доларів.
Було три пропозиції:
• №1 – ціна за одиницю близько 4 200 доларів;
• №2 — ціна за одиницю близько 4 600 доларів;
• №3 — ціна за одиницю близько 5 100 доларів.
І тут ключове — це були ОДИНАКОВІ ракети. Виготовлені тією самою компанією на тому самому заводі в Туреччині.
Найдешевшу пропозицію дала сама турецька Arca Defense, тобто можна було купувати фактично напряму у виробника.
Що вибрала Україна? Правильно — найдорожчу пропозицію!
Контракт отримала не Arca Defense за 4 200 доларів, а структура Czechoslovak Group із ціною приблизно 5 100 доларів за одиницю.
Тобто Україна вирішила використати чеського посередника замість прямої закупівлі у турецького виробника.
Фраза аудиторів, яку цитує NYT: «no justification for the decision» — «жодного обґрунтування цього рішення».
Причому попередні аудити вже рекомендували уникати закупівель через посередників.
За підрахунками журналістів, рішення купувати через Czechoslovak Group замість безпосередньо у виробника збільшило рахунок України приблизно на 130 мільйонів доларів.
NYT спеціально зазначає, що аудит не звинувачує Czechoslovak Group у будь-якому правопорушенні. Представник компанії сказав, що вони не знали умов пропозицій конкурентів і не мали доступу до процедури оцінювання.
Отже, питання NYT виключно до українського замовника і його рішення, а не твердження, що чеська компанія вчинила злочин.
Але, і це пряма цитата: «Контракт на виробництво ракет був одним із багатьох українських угод, які допомогли перетворити чеську групу на потужного світового гравця. Цього року компанія вийшла на біржу, перетворивши свого 33-річного мажоритарного власника Міхала Стрнада на найбагатшого виробника зброї у списку мільярдерів за версією Forbes».
П’яте.
У 2024 році Україна хотіла придбати ракети радянського типу у сербського виробника. Через політичну позицію Сербії була потрібна складна схема з посередниками.
Контракт уклали з українським державним «Спецтехноекспортом». Аудитори зазначили, що компанія вже мала історію невиконаних контрактів. Крім того, антикорупційні органи публічно повідомляли про розслідування щодо колишніх керівників компанії за підозрами у можливому розкраданні та відмиванні грошей.
Але «Спецтехноекспорт» не мав сербської експортної ліцензії на ракети. Замість ліцензії компанія надала гарантійний лист української військової розвідки.
Аудитори зробили висновок: такий преференційний підхід не мав юридичного обґрунтування, особливо з огляду на попередню історію невиконаних контрактів компанією.
«Спецтехноекспорт» залучив як субпідрядника американську Regulus Global. NYT пише, що кілька контрактів між Regulus та «Спецтехноекспортом» мали сукупну вартість близько 1,7 мільярдів доларів. Вони повинні були забезпечувати постачання озброєння Україні. Але конкретна угода щодо сербських ракет почала розвалюватися.
За словами керівника Regulus William Somerindyke Jr., тодішній міністр оборони Рустем Умєров хотів прибрати посередників із системи. Він запропонував Regulus працювати безпосередньо з Агенцією оборонних закупівель, фактично прибравши зі схеми «Спецтехноекспорт». І це в плюс Умєрову.
До початку 2025 року «Спецтехноекспорт», за даними аудиторів, став найбільшим боржником Агенції оборонних закупівель і мав більше невиконаних контрактів, ніж будь-який інший постачальник.
Українська держава подала проти нього позов щодо штрафів і відсотків. «Спецтехноекспорт», в свою чергу, вимагав гроші від Regulus. Американська компанія заявляє, що нічого протиправного не робила і просто опинилася «посередині» реорганізації української системи закупівель.
NYT також повідомляє про щонайменше 100 мільйонів доларів передоплати за угодою, яка зрештою зірвалася. Зараз сторони продовжують судитися щодо цих грошей.
NYT пише, що Арсен Жумаділов відмовився від коментаря для статті, він подав у відставку і залишив посаду 31 серпня 2026 року.
Стаття не стверджує, що аудит встановив особисте незаконне збагачення Жумаділова чи що саме він особисто ухвалював усі описані рішення.
Шосте.
В тексті NYT не називає Тимура Міндіча на ім’я, але описує відомий кейс із колишнім бізнес-партнером Зеленського. Газета пише, що проблеми із закупівлями дійшли до найближчого оточення президента. Пряма цитата: «Зеленський не зміг навести лад у системі закупівель, і проблеми проникли в його найближче коло».
За версією слідства, антикорупційні органи таємно записали колишнього бізнес-партнера Зеленського, який схиляв посадовців до закупівлі бронежилетів, що не пройшли випробування на безпеку. NYT пише, що ця людина залишила Україну на тлі розслідування.
*********
Отже, який головний висновок із всього оцього прочитаного?
Стаття, на мою думку, набагато серйозніша, ніж просто черговий матеріал «про українську корупцію».
Автори описують структурні дефекти системи:
• компанія провалює контракт — але може отримати наступний;
• керівники перебувають під слідством – але компанія продовжує отримувати державні замовлення;
• постачальник не довів виробничої спроможності — але отримує контракт;
• немає необхідної експортної ліцензії — знаходиться інший документ;
• є можливість купити безпосередньо у виробника — купують через дорожчого посередника;
• аудит виявляє проблеми — незрозуміло, які наслідки має цей аудит.
Певне, саме тому NYT і винесла у заголовок слово «rewarded» — «винагороджують».
І це вже не просто корупція, це питання боєздатності армії і життя військових.
