Аналіз політичної ситуації підтверджує думку, що в Україні співіснують дві реальності. В одній живе влада. Ця реальність прекрасна: будуються дороги, відкриваються нові дитячі садки і музеї науки, от-от закінчиться війна та епоха бідності, а з ЄС «все чітко».
Та є інша реальність. Гнітюча реальність, в якій живе народ, де щодня зростає кількість інфікованих COVID-19, вмирають лікарі, медична система на межі колапсу, без тендеру «закопано» у дороги гроші фонду по боротьбі з COVID-19, посилюються антиукраїнські сили, а прем’єр-міністр нагадує, що грошей на виплату пенсій скоро буде катма.
Існування України в двох паралельних світах дозволяє одним збагачуватися, а іншим виживати. Дозволяє російським агентам, корупціонерам та іншим покидькам цинічно говорити «за майбутнє», одягаючи на себе «одежі» святенників. Тому, мабуть, й не викликав хвилю громадського обурення недоречний жарт президента на Саміті Україна – ЄС про те, «що будете робити з нами?».
Раз у кілька років під час виборів ці дві реальності перетинаються. І тоді влада пропонує виборцям нову майбутню «реальність» та обіцяє, що тепер вже точно ми будемо «жити по-новому». І виборці, відволікаючись від проблем та страхів своєї «реальності», вчергове ведуться на яскраві «картинки» та облудливі слова. Піймавши облизня, народ не хоче визнати власних помилок, а завше провину перекладає на тих, кому вчергове віддав свій голос. І цей «ярмарок марнославства» міг би ще тривати та почалася війна, епідемія та економічна криза. Постало питання самого існування нашого спільного дому, де живуть ці дві «реальності». Питання подальшого існування України.
Ніхто з минулих чи нинішніх керманичів не наважився чи не захотів сказати, що обіцянки «жити по-новому», які у різних формах та висловах пропонувалися протягом майже 30 років незалежності — це брехня. Що не можна «з понеділка» стати іншою людиною. Людиною, яка з повною усвідомленістю виконуватиме свої обов’язки та знатиме про свої права. Людиною, яка не буде смітити у під’їзді та платитиме податки. Людиною, яка розумітиме ціну власного голосу на виборах – ціну майбутнього дітей, а не умовного «кілограма гречки».
Справжні зміни – це, коли щось залишається «по-старому», але, неодмінно, з’являється щось «по-новому». Що існує одна реальність – для влади і для народу. І ця реальність ставить одинакові вимоги для багатих та бідних, можновладців та простих громадян.
Нинішня влада не здатна вийти за межі своєї «реальності» та відповісти на великі виклики, що постали перед Україною. Тому її час закінчується.
Якою буде наступна влада залежить від нас. Все залежить від того у якій реальності ми хочемо жити. Доживати в ілюзії, що все якось само «розсмокчиться», обирати нового «голобородька», очікуючи чергове «чудо» чи творити нашу спільну реальність, де живуть гідні, шляхетні та заможні люди.
