Військовий зв’язок. Трансформація
Рівно чотири роки тому, у березні 2014 р., Росія завершила захоплення Криму. На континентальній частині до кордонів України підтягнуті практичні всі боєготові з’єднання Західного, Південного і Центрального військових округів РФ. Загальна чисельність угруповання російських військ на кордоні — близько 80 тис. На військову загрозу потрібно реагувати. Але можливості наших Збройних Сил після багаторічного ігнорування потреб армії вкрай обмежені. Тодішній виконуючий обов’язки Президента України Олександр Турчинов стверджував: «В офіційних звітах йшлося, що на початок 2014 р. лише 20% частин готові до виконання елементарних завдань, близько 20% – частково готові, і 60% – повністю не готові. І ці звіти були ще дуже оптимістичними…».
Щодо технічного оснащення нашого війська наведу лише один факт: бронежилетів у армії тоді було менше, ніж один «бронік» на сто солдатів. Бойові дії довелось вести без захисту, без достатньої кількості справної техніки, і, власне, без спроможності керувати частинами та підрозділами на полі бою.
У перші місяці бойових дій у 2014 р. на всі підрозділи у зоні АТО у Збройних Силах було усього 10 автомобільних комплектів та 20 переносних радіостанцій. Радіостанціями оснащувалися БТРи командирів бригад, у виключних випадках — батальйонів. Таким був наш початок війни.
Досвід бойових дій вкотре довів вірність тези: стійкий, захищений зв’язок у вирішенні завдань наступу та оборони може кардинально посилити, або просто звести нанівець кінетичні можливості того чи іншого зразка техніки та озброєння — будь то танк, зенітний ракетний комплекс чи артсистема. І це стосується як ворога, так і власних сил. Коли ви не можете поставити завдання своїм підрозділам, бо не маєте зв’язку з ними, то який сенс тоді у засобах враження? Так само, коли ви можете швидко діяти, обмінюючись даними про ситуацію на полі бою, можете випереджати ворога, то ефект синергії від поєднання кинетики та інформаційного забезпечення буде помітним.
В Збройних Силах, як і в арміях інших держав, для різних військових частин, підрозділів та окремих військовослужбовців визначаються конкретні засоби радіозв’язку. Вибір залежить як від специфіки завдань, що виконуються підрозділами та окремими військовослужбовцями, так і від інших факторів. А саме — наявні фінансові ресурси, необхідність сумісності з існуючим парком радіостанцій, нормативно-правова база щодо використання іноземних радіостанцій у Збройних Силах тощо.
Вихідними даними для здійснення вибору тих чи інших засобів радіозв’язку є їхні основні технічні характеристики, які повинні в повній мірі забезпечити виконання оперативних і тактичних вимог, що визначаються існуючою системою управління.
Зараз канали зв’язку в зоні проведення ООС утворюються наступними способами.
Перший. Лінії прив’язки до стаціонарних вузлів зв’язку зі складу первинної мережі зв’язку України, а за наявності такої можливості — до захищених вузлів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (значна кількість польових вузлів зв’язку (ПВЗ) батальйонів та переважна більшість ПВЗ-бригад).
Другий. Вздовж лінії зіткнення побудована і знаходиться на етапі введення в експлуатацію транспортна магістральна радіорелейна лінія зв’язку з використанням станцій Р-425С-3, до якої також здійснюється (буде здійснена) прив’язка польових вузлів зв’язку. Після введення в експлуатацію, очевидно, цей спосіб буде основним.
Третій. Транспортна мережа супутникового зв’язку, що створена з використанням орендованого ресурсу системи супутникового Інтернету Tooway. Цей спосіб є основним для багатьох батальйонів і переважної більшості ротних (РОП) та взводних опорних пунктів (ВОП). Крім цього, в позиційній обороні на рівні РОП (ВОП) — КСП батальйону основним способом організації зв’язку є проводовий.
Четвертий. Лінії прямого зв’язку між командними (командно-спостережними) пунктами, що створюються з використанням транкінгових радіостанцій Motorola DM 4600 та високопіднятих, як правило, направлених антен типу «хвильовий канал». Дальності зв’язку на таких інтервалах можуть складати до 80 км.
Безпосередньо у частинах Збройних Сил Україні засоби зв’язку радянського виробництва поступово замінюються на сучасні зразки закордонного виробництва.
Так, у ЗСУ захищений КХ-та УКХ-радіозв’язок організується з використанням радіостанцій виробництва американської компанії Harris: RF-7800H (серії Falcon III) потужністю 20, 150 або 400 Вт та MPR-9600 (Falcon II) потужністю 20 та 125 Вт. КХ-радіостанції Harris доводяться до батальйону (дивізіону) включно. Сучасні засоби УКХ-зв’язку також представлені радіостанцями турецької компанії “Асельсан”, кількість яких збільшується, та обмеженою кількістю радіостанцій виробництва ізраїльської компанії “Ельбіт”. Також в УКХ-діапазоні у ЗС України використовуються транкінгові радіостанції Motorola DM 4600 та інша продукція від української компанії “Доля”.
У загальних рисах динаміка та напрям переоснащення по роках виглядає так. У 2016 р. бойові частини ЗСУ в УКХ-діапазоні були забезпечені обладнанням компанії Motorola приблизно на 70%, решта частин — на 30%. При цьому у ВДВ і спецназі була певна кількість військових радіостанцій Harris.
У 2018 р. командування військ зв’язку вже може говорити про те, що окремі бойові частини оснащені сучасними КХ та УКХ-радіостанціями, які спроможні забезпечити управління бойовими підрозділами у русі і під тиском ворожих потужних засобів радоіелектронної боротьби: “Ми задовольнили мінімально необхідну потребу. Бойові частини забезпечені сучасними засобами зв’язку десь на 65 — 70%, інші – в межах від 30 до 50%.”
У перспективі всі бойові підрозділи Збройних Сил України будуть переоснащені цифровими завадозахищеними радіостанціями «Харріс» і «Асельсан», а радіостанції «Моторола» будуть використовуватися лише у підрозділах оперативного та бойового забезпечення, тилових підрозділах, у військовій службі правопорядку, у підрозділах по охороні та обороні складів.
Подальші темпи переозброєння залежатимуть від уваги керівництва Міноборони та Генштабу ЗС України до зв’язкового напрямку, і, як наслідок, від обсягів фінансування. У перший та другий рік війни фінансування військ зв’язку склало по 1 млрд грн. У 2016 р. зв’язківцям виділили приблизно 600 млн грн, тому темпи забезпечення армії засобами зв’язку сповільнилися. У 2017 р. показник був майже таким, як і у 2016 р. У 2018 р. ситуація трохи покращилася, проте головно за рахунок фінансування контрактів щодо закупівлі радіостанцій від компанії “Асельсан”. Поки є очікування, що своєчасна реалізація контрактів, підписаних Україною з турецькою компанією “Асельсан”, забезпечить переозброєння на нові системи зв’язку як мінімум трьох найбільш боєздатних бригад української армії.
У ЗС України нарешті з’являться бойові частини, надійність і стійкість управління якими перевищить ті можливості, які на даний момент є у бойових частин армії агресора.
Отже, трансформація військового зв’язку у Збройних Силах розпочалась. Але роботи попереду ще багато.
defence-ua.com
