Шість років тому Зеленський зайняв кабінет на Банковій. За нього голосували як за «президента миру», і це було багато в чому протестне голосування проти «бариг, які наживаються на війні», під регіт « а то путін нападьот».
Нещодавно вийшло цікаве розслідування про те, як нинішня влада рятує 1+1 від санкцій. І ця вдячність Зеленського Плюсам зрозуміла. Канал зіграв ключову роль в його перемозі, навіть в день виборів транслюючи Квартал і серіали про слугу народу.
Правда, напочатку 2022 року народ дещо розчарувався в своєму верховному слузі. Зеленський займався кошмаренням опонента, особисті і партійні рейтинги влади стрімко падали на фоні некомпетентності, корупційних скандалів і кадрової чехарди, втрати субʼєктності парламенту та уряду. І навіть чорні політтехнологи і позитивні блогери не могли переламати цієї неприємної для Банкової тенденції. Все змінило вторгнення.
Провал підготовки до війни — найбільш болюча і некомфортна для Зеленського тема, на багато питань ще прийдеться відповідати після її завершення. Проте, напочатку вторгнення найзапекліші опоненти Зеленський і Порошенко потиснули руки і домовилися разом працювати на перемогу. Це було по — державницьки мудро.
Політичне перемирʼя тривало недовго і порушила його не опозиція. Як тільки ЗСУ відбили ворога від Києва, влада повернулася до схематозу, корупційних оборудок, дурнуватих кадрових призначень, а всі провали наззовні і всередині традиційно перекриває відволіканням уваги і «саджанням Порошенка», вже 6 весну.
Напочатку вторгнення Зеленський згадав про конституційні президентські функції- зовнішню політику і безпеку. Бо до цього розповідав про какую разніцу, як називається вулиця, головне, аби заасфальтована. З лютого 22 він ефективно використовував свій акторський хист, закликаючи світ підтримати Україну. В усіх питаннях, що стосується захисту України, суверенітету і безпеки, він мав конституційну більшість в залі ВР, в тому числі і нашу підтримку. Але замість зосередитися виключно на війні, влада посилює авторитарні тенденції, кошмарить опозицію, остаточно зачистила інформаційне поле і знищила субʼєктність парламенту. Боляче читати одкровення журналістів марафону, що «їм не соромно за їх роботу», бо навіть при Януковичі за таку політичну цензуру було соромно і люди бодай опускали очі. Темники не можна виправдати війною, це очевидно.
Зеленський як Верховний Головнокомандуючий часто відвідує фронт, це важливо. Але він максимально уникає всіх болючих тем, як то корупція на закупівлях для ЗСУ, недостатнє забезпечення Армії чи то мобілізація, провал і проблеми якої — точне не відповідальність Гончаренка чи будь кого з опозиції. А тактика простих і швидких рішень , як то розгону ВЛК чи звільнення ТЦК — це, звичайно, ніякі не реформи, а популізм, який тільки поглиблює проблему. Як і перетягування на 5-6 менеджерів функцій цілого МЗС.
Чи напав би Путін, якби в Україні був інший президент? Для мене питання взагалі так не стоїть. Бо Путін вже напав в лютому 2014, він десятиріччя готувався до цієї війни, ненавидячи Україну і не визнаючи її незалежність. Правда, Зеленський в 2019 в це не вірив, щиро сподіваючись зійтися десь посередині. Прозріння прийшло дуже важкою ціною.
У війні проти України винен виключно Путін, тільки він і вся Росія несуть повну відповідальність за вбивства , терор, геноцид українців, які здійснюють з 2014 року. Але ми всі маємо дати собі чесну відповідь — чи до кінця усвідомлювали рівень викликів, чи достатньо готувалися дати відсіч, а не звинувачувати в недостатній підтримці тільки західних партнерів.
Чи міг собі уявити Зеленський 6 років тому, що фундаментом його правління стане Армія. Мова. Віра. ЄС. НАТО? А наша команда, яка провела демократичні європейські вибори і привітала Зеленського з перемогою, точно знала, що це і є фундамент української державності. Україна — понад усе. На цьому і маємо стояти.
Я не знаю, коли відбудуться повоєнні вибори, бо вони можливі тільки після завершення активних бойових дій. Але перед командою
Зеленського стоятиме важкий для них виклик — провести їх демократично. Судячи з останніх подій в державі, позасудових санкцій, обшуків в опозиції, терору «ЄС» і родин опонентів, арештів бойових командирів, вічного марафону і зачистки інфо поля, демократія — не є козирем ОП. Але це буде перший найсерйозніший повоєнний виклик для Зеленського і України.
Проте, сьогодні країні варто зосередитися на війні, а не на виборах, до яких ще треба дожити. В першу чергу це стосується влади, яка вже живе в форматі виборчої кампанії.
