1 квітня українські, західні та російські джерела повідомили, що російський зимовий наступ не зміг досягти мети Кремля вийти до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей до 31 березня.
Які ж підсумки першого кварталу?
ГШ ЗСУ повідомляв, що противник зосереджував свої головні зусилля на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському, Мар’їнському та Шахтарському напрямках. Наприкінці кварталу зусилля концентрували вже лише в районах Лимана, Бахмута та Авдіївки. Місяць, як усе затихло під Вугледаром і в районі Куп’янська, кілька тижнів спадає напруга біля Бахмута, Авдіївки та Мар’їнки.
Генералу Герасимову не вдалося виконати завдання першого етапу «великого наступу», попри чималу кількість людського ресурсу, залученого до операції. Усе яскравіше сяє на сонці сокира українського контрнаступу, і невідомо, куди її опустить генерал Залужний. І саме ця обставина змушує російське командування нервувати, адже не вдається відгадати напрямки майбутніх дій Сил оборони, а копати сотні кілометрів траншей і ставити чергові сотні тисяч мін затратно в усіх аспектах і не надто асиметрично, коли по тобі працюють JDAM, HARM, GMLRS та інші технологічні новинки. Навіть небо над Харковом патрулюють передані Словаччиною МіГ-29.
Ситуація на напрямках була приблизно така:
Куп’янськ: війська 1-ї танкової армії ворога намагалися заволодіти Дворічною та, наступаючи з півночі на південь, вийти до Куп’янська, створивши загрозу флангового удару по Слов’янському укріпрайону. З цього не вийшло нічого, фронт майже не ворухнувся. Але створене на півночі Луганщини вороже угруповання цілком зберегло боєздатність, а накопичені для ведення демонстративних дій у Бєлгородській області війська можуть бути використані як резерви для розвитку можливого успіху в напрямку Полтави або Дніпра («у напрямку» не означає АЖ до Полтави або Дніпра, потенціал не той, але неприємностей завдати зможуть).
Лиман: знову ж таки, це спосіб зайти у фланг Слов’янському угрупованню Сил оборони. Тут діють ПДВ ЗС РФ (76-та ДШД, 98-ма ПДД) та війська 20-ї армії. Усе це чимале угруповання намагалося відсунути Сили оборони від Кремінної, пройшло на фронті завширшки до 5 км на глибину до 6 км у напрямку Зарічного, активно та безрезультатно воювало в районах Діброви, Білогорівки, Верхньокам’янського. Важкі бої тривають у Серебрянському лісі. Противник має відчутну перевагу в силах і засобах, але практично нічого не досягнув.
Бахмут: тут уже можна сідати та писати підручник про оборону в місті. Для штурму росіяни зібрали цікаве угруповання у складі тих, кого не шкода (ПВК «Вагнер»), і кращих з тих, що лишилися – 98-му, 106-ту десантні дивізії (зрозуміло, що лише те, що від них залишилося) та 57-му ОМСБр. Тут противник спалив колосальну кількість військ і ресурсів у боротьбі за рубіж, що не дає жодних переваг і не має сенсу ні в оперативному, ні в тактичному значенні. Зауважимо, що саме тут Пригожин зробив внесок у військову науку, запровадивши термін «юридично захопити»: ставиш будь-який прапор над будь-яким згарищем і бадьоро рапортуєш, що «юридично захопив». Наші відступили за річку й утримують західну частину того, що раніше було містом. Спроби ворога перерізати лінії логістики, оточити Бахмут з півночі, атакуючи на Хромове, та з півдня, від Кліщіївки на Іванівське, не дають результату. Від шосе Бахмут – Костянтинівка заліських регулярно відганяють контратаками. Нашим дуже важко, але тримаються. Воювати в місті противник не навчився.
Авдіївка: спроби взяти район оборони, котрий створювали та розбудовували 8 років, 1-й армійський корпус так званої «ДНР» не зміг. Спробували обійти з флангів та атакували з півночі, з Кам’янки, і з півдня, з Водяного. І знову зеро-результат. Вирішили зробити ширше охоплення і просуваються з Красногорівки на Степове та з Водяного на Первомайське. Мають такий собі прогрес і, швидше за все, не зможуть зустрічним ударом прорватися в районі Ласточкиного чи Тоненького. АЛЕ! Якщо таки прорвуться в район Орлівка – Ласточкине – Сєверне – Тоненьке і вийдуть на околиці Степового, ситуація в Авдіївці перетвориться на Бахмут-2. Командування противника в цьому районі розуміє це і закидає в грубу битви мобіків без ліку. Правда, поки і без результату. Гіпотетично вони можуть прорватися у згаданий район, і тоді наш штаб муситиме обирати між відходом з Авдіївки та відходом з Бахмута – дві такі складні оборонні битви ми ресурсно не потягнемо, зокрема, напередодні контрнаступу. Поки що для нас усе розвивається відносно сприятливо, декілька вдалих контратак зупинили просування ворога і стабілізували ситуацію.
Мар’їнка: таке враження, що десь високо-високо у запоребрикових верхах провели семінар з тактики та розповіли про охоплення. Також тут, побившись головою в укріплення, заліські вирішили обійти село і спробували наступати на північ, на Георгіївку, та південь, на Побєду. Ціла 150-та дивізія, сформована втретє, щоб було кому вручити «Прапор Перемоги», який припадає пилом у музеї, фетишисти ж як не як, просунулася в напрямку села Побєда на півтора кілометра і більше нічого досягти не змогла.
Ремарочка: прапор 150-ї дивізії був виготовлений англійськими ткачами в Манчестері, встановлений на Рейхстазі, прикріплений до кінної фігури герольда (а не над Рейхстагом, як стверджують на болотах, на дах будівлі прапор перенесли лише наступної доби, а 9 травня взагалі замінили) групою розвідників 756-го стрілецького полку, котрими командував лейтенант Олексій Берест, українець. До речі, у травні 1945-го в Рейхстазі розташовувався не парламент Німеччини, там працювали акушерсько-гінекологічне відділення берлінської клініки «Шаріте» та пологовий будинок. Можна зробити висновок: без лендлізу, українців і брехні росіяни – такі собі вояки, навіть якщо приватизували «Прапор Перемоги».
Вугледар: «Чорні запорожці» і Миколаївський десант тут просто творять легенду. Противник за три місяці від Микільського до Вугледара просунувся аж на 1 км, але втратили боєздатність три його бригади (40-ва і 155-та морської піхоти, 72-га ОСМБр, косплейники, блін!). Рятувати цих незграб пригнали 14-ту бригаду спецпризначення. Для нас добре, поки спецпризначенці працюють піхотою, нікому лазити по наших тилах. Ситуація на двох останніх напрямках – причина відпустки генерала Мурадова з квитком, здається, в один кінець.
Командування Сил оборони розкручувало ситуацію так, що заліські командири за три місяці отримали той самий «трішкін кафтан» – військ не вистачає для виконання всіх завдань на всіх напрямках одночасно. Помножимо цей дефіцит на втрати противника: про черговий розгром 155-ї бригади морської піхоти вже висловилися всі. Бригада восьмий! раз за одну війну відновлює боєздатність. За такого розкладу впевнено можна сказати, що там не лишилося боєздатного ядра з ветеранів, зруйновано внутрішні зв’язки взаємодії на всіх рівнях – від відділень, екіпажів та обслуг до батальйонів бригади. А батальйон – основна тактична одиниця. 98-му десантну дивізію, котра втратила величезну кількість професійних бійців ланки «сержант – солдат» під Херсоном (наша Королівська піхота доклала зусиль), зараз розтринькують, умовно, боєздатними батальйонами і затикають ними дірки в Бахмуті («Вагнер» уже не той, а з урахуванням внутрішньої боротьби між МО РФ і ПВК роль останніх будуть применшувати, в інфополі – глушити; а щоб Пригожин, котрий не Йося, а Жека, усе правильно зрозумів, підірвали в його ж барі його ж посіпаку Татарського).
Відбувається дивний двіж командирів по заліській шахівниці на Донбасі. Випірнув з інформаційного небуття генерал Суровікін, у незрозумілу відпустку пішов командувач Східного ВО генерал-полковник Мурадов, з котрої він, швидше за усе, вже не повернеться. Циркулюють чутки, що його замінить генерал-лейтенант Сергій Кузьменко. Цікаво, що прямого, як рейка, командувача замінить представник військово-наукових кіл. Дивно. У Кремлі запідозрили, що IQ і розмір взуття не повинні збігатися? Що війна – мистецтво? Ще одне цікаве призначення – заступником начальника Головного управління Національної гвардії РФ в окупованій Донецькій області призначили Олександра Ходаковського, колишнього керівника підрозділу «Альфа» УСБУ в Донецькій області, військового злочинця. Але посада цікава, Росгвардія не має обласної ланки управління, тому фіг зрозумієш, ким колаборанта призначили хазяї, але звучить авторитетно, водночас і кинути не шкода.
На перебіг операції з російського боку впливає боротьба між посадовцями за прихильність бункерного діда: підтримуваний Шойгу Герасимов жене війська в атаку, намагаючись захопити хоч щось, щоб порадувати Путіна, але військові невдачі притягують акул з конкурентних басейнів, і ці акули розраховують поживитися шматком прихильності діда на цьому тлі. Триває протистояння МО, ГУР ГШ, ФСБ, веж Кремля; усі учасники намагаються підставити конкурентів, просунути своїх протеже. Це суче весілля нам на користь, там хлопакам не до управління бойовими діями. І навіть не до бюджетних розпилів.
Не слід забувати про російську прихильність до круглих дат. Улітку там святкуватимуть 80 років Курської битви. У своєму інтерв’ю «Фактам» генерал Муженко звернув увагу на цікавий факт: на болотах анонсували масштабні урочистості, по світу збирають і відновлюють для цього дійства танки Т-34. Це цілком прийнятний спосіб приховати розгортання в Курській області танкового угруповання для раптового і потужного удару традиційно на Київ. Не слід дрімати нашій розвідці! 9 травня згадають, ясна річ, але великих досягнень на 78-му річницю можна світу і не демонструвати, достатньо пишно потриндіти всією зграєю пропагандистів на задану тему («Можем повторить!», «Дєд на палочці» та решту набору святкових маразмів).
Коротенький прогнозик на другий квартал: росіяни перейдуть до оборони на всіх напрямках, очікуючи українського контрнаступу. Їхнє командування так і не осягне часо-просторового розмаху операції, що, у свою чергу, не дозволить їм проводити одночасно більш ніж одну наступальну операцію (імовірно – північна Луганщина); заліська армія в Україні і надалі потерпатиме від браку бойового потенціалу, вільних резервів, насамперед оперативних, подальшої деградації особового складу. МО РФ намагатиметься розгорнути рекрутингову компанію, у першу чергу на окупованих територіях, адже піднімати хвилю в Москві, Пітері, на Кавказі негласно не рекомендовано, а справа з «добровольцями» та контрактниками просувається не надто.
Наші Сили оборони мають реалізувати ретельно розроблений план. Слід думати, що це буде а) найбільша військова операція цього року, б) переломний момент у війні. Противник не зможе вже відновитися до стану «24.02.2022» і буде лише намагатися уникнути повного розгрому. Але це вже станеться десь у році 2024-му.
