Буде літер багато. Але це варто знати… «До кінця тридцятих років французька армія вважалася найпотужнішою в Європі. Коли Гітлер домовився зі Сталіним і вторгся до Польщі, Франція, слідом за Англією, оголосила Німеччині війну.
За ідеєю, ця подія сама по собі мала змусити Гітлера присісти і включити задню. Але щось пішло не так.
10 травня 1940 німці почали наступ в Арденнах, а 14 червня німецька армія увійшла в Париж. Через тиждень Франція капітулювала.
Особливо знущальний зигзаг історії полягає в тому, що вже напередодні поразки французький уряд закликав до влади героїв-переможців Першої світової – 84 -літнього маршала Філіпа Петена (перемога під Верденом в 1916 році) і 72-літнього генерала Максима Вейгана (під час підписання Компьенского перемир’я зачитував німцям його умови).
Через тиждень після призначення герой-переможець Вейган запропонував припинити “безглузде кровопролиття” і укласти з німцями перемир’я. Ще через 2 тижні, напередодні вступу німців до Парижа, про перемир’я заговорив і маршал Петен. Вже після падіння Парижа, коли французький уряд втік в Бордо, не бажаючого здаватися прем’єр-міністра Поля Рейно відправили у відставку, а його місце зайняв Петен, який негайно закликав французів “просто перестати стріляти”.
За цей місяць французи так втомилися від війни, ну так втомилися, що пропозиція Петена була сприйнята на ура. “Довгоочікуваний мир”, “наші хлопчики більше не гинуть”, ось це все. І тільки 50-літній Шарль де Голль з Лондона баламутив воду і закликав французів продовжувати чинити опір. У відповідь миротворці з уряду Петена заочно піддали де Голля військовому трибуналу і засудили до смерті, а заодно і до конфіскації майна, щоб два рази не вставати.
Отже, Франція окупована, але не повністю. Уряд Петена приніс нації довгоочікуваний мир (тобто, капітуляцію) і “домовився десь посередині”. Рейх забрав собі 60% території Франції, решта 40%, так і бути, залишилося за французьким урядом.
Сам уряд перебрався в містечко Віші, а залишений клаптик суверенної Франції гордо назвали “Вільної зоною”.
Епоха республіки закінчилася, почалася епоха колабораціонізму. Слово “колабораціонізм”, до речі, придумав рятівник нації маршал Петен.
Характерно, що дії уряду Віші представляли собою реванш махрової, ватної Франції над республікою.
Перше, що зробили “нові обличчя”, це змінили Конституцію. Вся влада переходила до “глави держави” Петена, а гасло французької революції “Свобода, рівність, братерство” було замінено на “Праця, сім’я, батьківщина”.
Потім “нові обличчя” почали боротьбу з інакомислячими. Першими під роздачу потрапили комуністи і масони.
Потім дійшла черга до євреїв. Почали з перепису євреїв, продовжили забороною займати державні посади, і вже до кінця року перейшли до арештів усіх євреїв-іноземців. У грудні 1940-го в таборах “Вільної зони” сиділо більше 50 000 євреїв.
Далі більше. У 1941 уряд Віші зайнявся єврейською “деолігархізацією”. За новим законом їхні підприємства “аріанізовувались” і конфісковувались на користь “нових облич”. Братський Рейх теж не залишився у програші, тому що “нові обличчя” щедро постачали її робочими руками.
Будувати в Німеччині “новий світовий порядок” відправлялися пачками як євреї, так і французи. Причому апетити Рейху росли рік від року. В рамках колаборації уряд миротворців взяв участь і в гітлерівському “остаточному вирішенні єврейського питання”.
«Нові обличчя» відправили в німецькі концтабори 76 000 євреїв.
З відщепенцями з Опору, яких де Голль з Лондона всіляко підбивав розхитувати мир і новий порядок, теж особливо не церемонилися. У 1943 “нові обличчя” створили “Французьку Міліцію”. Нова Міліція покликана боротися з “тероризмом” (Опором) і “виразкою єврейства”. А що поробиш, такий ось був “запит суспільства”.
Дивно, але перемир’я з “братньою Німеччиною”, договорняки десь посередині і навіть боротьба з євреями не врятували колабораціоністів від повної окупації. Коли в 1942-му союзники висадилися в північній Африці, французькі колонії перейшли на сторону воюючої Франції. Гітлер зрозумів, що досить награвся в миротворця, і в 43-му окупував Францію повністю. До бенкету приєдналася Італія, відкусивши собі Корсику й південний схід “Вільної зони”. З цього моменту влада уряду Віші стала просто картонною.
6 червня 1944, день “Д”. Союзники висадилися в Нормандії і почали колупати Рейх із заходу. 19 серпня бабахнуло повстання Опору в Парижі. Через тиждень він був звільнений. Де Голль з тріумфом пройшов по Єлисейських Полях.
Тим часом у “нових облич” тривало веселе шоу. Вони встигли заарештуватися німцями, потім евакуюватися до Німеччини і навіть – будете сміятися – взяти участь у “французькому уряді у вигнанні”.
У травні 1945-го шоу різко змінило продюсерів. «Нові обличчя» були доставлені в Париж, де постали перед судом. Петен, Лаваль і ще ряд товаришів були визнані державними зрадниками. Фінальною дією шоу був розстріл. З конфіскацією, зрозуміло.
Мораль всієї історії проста і доступна: “борітеся – й поборете”.
Де Голль, що тягнув націю боротися за свою незалежність, домігся свого. Петен, який закликав перестати стріляти заради якого завгодно миру, в кінці кінців отримав свій символічний контрольний постріл. З поваги до похилого віку обвинуваченого і його заслугам в роки Першої світової війни смертна кара для Анрі Філіпа Петена була замінена на тюремне ув’язнення. У 1951 році він був переведений з в’язниці в цивільну лікарню, де і помер.»
P. S.: Додам, що після звільнення за колаборацію, зраду і сексуальні послуги окупантам тільки французьких жінок було розстріляно понад 2000 осіб. Тобто відомі на весь світ галантністю французи рішеннями військових трибуналів стріляли француженок!! Скільки втрат, крові, ганьби пережити, щоби йти на таке!!!
Розстрілювалися громадяни Франції, які служили у французьській дівізії СС «Шарлема́нь». Втрати цивільного населення цієї країни у Другій світовій переважно під час окупації і визволення становили 173 тисячі мирних людей, дітей. Тільки вбитими і пораненими військовослужбовцями втрати склали понад 530 тисяч. Ще 2,7 млн полонених французьких вояків опинилися в концтаборах, переважно внаслідок «довгоочикуваного миру» — капітуляції червня 1940-го.
ВВП Франції впав до рівня 1891 року, обсяг виробництва зменшився втричі, зовнішня торгівля під час окупації була відсутня. Звичайний приклад «мір любой ценой». Вколотить його осиковим кілочком у чорноротість кремлівської агентури. Ауу, Володимир Зеленський — Слуга Народу, знайомтеся з історією і варіативністю майбутнього до Дня Захисника Вітчизни!!
