Зазвичай виступ на загальнополітичних дискусіях ГА ООН — центральна промова року для будь-якого лідера, будь-якої країни.
Під час таких звернень країна представляє своє стратегічне бачення світу та підходів до вирішення глобальних проблем, фіксує підсумки за рік і окреслює перспективи на майбутнє, включно з пропозиціями на широкий загал щодо можливих нових стратегічних ініціатив. Саме з цих критеріїв і варто оцінювати виступ Глави держави.
Серед позитивів слід відзначити наступне:
⁃ Добре, що Президент України виступав англійською мовою. Це дозволило довести необхідні сигнали міжнародній громадськості та політичному істеблішменту світу. Для міжнародних лідерів це додатково засвідчило, що з Главою Української держави можна говорити однією мовою.
⁃ Важливо, що Глава держави у своєму виступі порушив окремі елементи обовʼязкової програми України, як от питання ядерної безпеки, депортованих дітей чи глобальної продовольчої безпеки. Це той випадок, коли забагато не буває.
⁃ Схвально, що автори виступу навмисне загострили значення України для світу та глобальних миру, безпеки та стабільності. Як і вказали на головного винуватця існуючої світової турбулентності — росію.
На цьому позитиви завершуються. Адже попри вірний підхід і очевидно благі наміри, наповнення головного виступу країни та його виконання очікувань не виправдали. І ось чому.
⁃ На жаль, не було розкрито весь трагізм війни росії та не згадано про весь перелік злочинів і трагедій, спричинених агресором. Хай виступи слухають і не всі, проте читають і аналізують уважно. Невимовлене главою держави на найвищій трибуні світу може вважатися не таким вже й актуальним. І саме тому слід було б знайти слова і вказати на масштаби збройної агресії росії та злочини проти людяності, екоцид, Каховське водосховище та Крим (жодної згадки), російські пропаганду та дезінформацію, виклик росії всій світовій повоєнній системі, а також, безперечно, про санкції проти агресора без виключень та прогалин.
— Прикро, що трибуну ООН не було використано для порушення теми гуманітарного розмінування. Тим більше Україна сьогодні є найбільш замінованою країною світу. Натомість, ООН може виступити координатором проектів та мобілізувати під них відповідні ресурси.
— Варто було згадати і про проблему звільнення цивільних полонених, яких утримує агресором. За даними нашого Омбудсмена, йдеться про близько 25 тисяч осіб.
⁃ Не можна було не згадати про “нових друзів Кремля” — Іран та КНДР, а також Білорусь. Це потрібно для того, що всім у залі ГА ООН та світі було очевидно, по який бік перебуває російський агресор. Токсичність названих режимів нікого в світі не залишить байдужим та повернеться токсичністю самій росії. Цю карту слід грати без зупинок.
⁃ Системним недоліком стає “невдячність Києва”. І питання не в тому, скільки разів дякувати (передусім США та всій Групі семи, країнам Балтії, Туреччині), а як це робити, а саме — відверто. Свідомо чи несвідомо жодного слова не було сказано про, передусім ООН та країн донорів, за їх допомогу, надану з моменту широкомасштабного вторгнення. Не забуваймо, що йдеться про майже 5 млрд дол США, які були спрямовані на гуманітарну допомогу, ВПО, фінансування соціальної підтримки, відновлення дитячих установ, підтримку малого та середнього бізнесу.
⁃ Неприпустимо використовувати високу трибуну ООН для випадів у бік друзів, тим більше критики в бік наших справжніх партнерів, передусім Польщу. Хай і не назвавши країну, сигнал був чітко зрозумілим, неприхованим. Зміни у графіку як привід для відмови від зустрічі — найперший дипломатиний прийом висловлення невдоволення. На фоні дружніх слів Президента Дуди з трибуни ООН на підтримку України цей ляпас виглядав абсурдним.
Трибуна ООН — унікальна можливість донести те, що не вдається зробити на рівні двосторонніх, цільових чи регіональних аудиторій. Важливо бути на рівні з лідерами, на виступи яких чекають і які збирають повну залу головної організації світу. Цього разу очікування не зовсім виправдалися.
