Президент Зеленський наказав звільнити південь України міністру оборони Резнікову, який не складає оперативних і стратегічних планів — це парафія главкома Залужного і Генштабу.
Раніше Зеленський наказав перевірити речове забезпечення головнокомандувачу ЗСУ Залужному, який в принципі не займається забезпеченням військ, це парафія міноборони.
Вас це дивує? У нас раніше реформою СБУ, тобто її провалом займалася депутат Безугла, чиє ім’я скоро стане номінальним, на рівні з хрунями і тітушками. А боротьбу з контрабандою курирує Коля велюрний…
Некомпетентність і неуцтво. На тлі бронебойного піару у всьому. І так скрізь, крім «великих крадівництв». Влада «молодих і незіпсованих посадами», в Україні виглядає от саме так. Інакше не буває.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
Президент Володимир Зеленський наказав військовим деокупувати прибережні райони на півдні України.
Про це в інтерв’ю британській газеті The Times заявив міністр оборони Олексій Резніков, інформує УП.
«Україна збирає мільйонні бойові сили, оснащені західною зброєю, щоби відвоювати свою південну територію в Росії», — пише The Times.
За словами Резнікова, Зеленський наказав військовим України відвоювати окуповані прибережні райони, які мають життєво важливе значення для економіки країни.
«Ми розуміємо, що політично це дуже потрібно для нашої країни. Президент доручив найвищому військовому керівництву розробити плани. Після цього Генштаб каже, що для досягнення цієї мети нам потрібно, а, б, в… Це моя робота. Я пишу листи колегам у країнах-партнерах», — пояснив міністр.
За класичними військовими правилами, для наступу завжди створюється концентрація сил та засобів на ділянці фронту, де він планується.
.
Необхідно, щоб у чисельності особового складу, бронетехніці та в засобах вогневого ураження перевага над ворогом була не менше ніж у 2-3 рази. Підготовка до наступу відбувається приховано, щоб напрям головного удару був для ворога невідомим і неочікуваним. Неготовність ворога для відбиття наступу – запорука успіху. Саме тому головне завдання військової розвідки, – своєчасно дізнатися про підготовку наступу, щоб встигнути оперативно відреагувати та нанести удари на упередження, зруйнувавши плани наступаючої сторони.
.
Вже декілька тижнів в країні іде активне обговорення нашого наступу на півдні України, зокрема, на Херсонщині. Що стосується співвідношення сил і, в першу чергу, засобів ураження, то воно далеко не на нашу користь. Але у нас є мужність, впевненість, відповідальність… Помножити це на неочікуваність та раптовість удару і попри всі військові класичні теорії можна отримати результат. Ось тільки з неочікуваністю та раптовістю – серйозні проблеми. Щодня від вищого політичного керівництва до кабмінівських і регіональних клерків іде анонсування і реклама південної наступальної операції. “Стратеги” на високих посадах розповідають про підготовку контрнаступу, бравадно рекламують мету та напрямок головного удару. Озвучують накази про пріоритетні завдання Збройним Силам, які повинні бути цілком таємними. Поширюють через ЗМІ інформацію для наших співвітчизників на окупованих територіях про наступ з порадами покинути міста, які знаходяться в зоні майбутніх наступальних дій…
.
Результатом цієї рекламної кампанії стає збільшення чисельності ворога на анонсованих напрямках та безперервні обстріли наших позицій, що приводить до збільшення наших втрат. Рашисти на окупованих територіях жорстко блокують переміщення українських громадян, позбавляючи їх можливості покинути небезпечні райони.
Генштаб у своїх щоденних повідомленнях змушений констатувати, “що окупанти своїми вогневими засобами стримують просування сил оборони…”
А яка ще повинна бути реакція рашистських окупантів на подібні офіційні бравадні заяви українських високопосадовців?
Відкинувши емоції та нецензурні епітети, я хочу запитати у цих безперервно базікаючих керівників-новаторів:
“Навіщо ви це робите? Якої мети ви хочете досягти, публічно інформуючи ворога про наступальні плани ЗСУ?
Закрийте свої роти, і саме цим ви зробите значний внесок у нашу перемогу!”
Після кожного інтерв’ю навколовійськового високопосадовця люди наче виходять зі сплячки та починають задавати питання, які були очевидні для них же ще три місяці тому. Чи для когось є таємницею, що росіяни будуть підсилювати зусилля та намагатися відрізати Україну від Чорного моря? Що їм потрібен південь України? Що в планах (від яких вони все ще не відмовились) задачею мінімум були виходи на адмінкордони Донецької та Луганської областей, та сухопутний коридор аж до Придністров’я. Що будуть спроби окупувати Одесу? І з моря і суходолом? Що майбутня оборона Одеси не менш важлива за минулу оборону Києва? Хіба нема розуміння, що втратить Україна з втратою виходу до моря? І це розуміють всі. І російські військові. І наші. І союзники. І що до цього готуються ЗСУ та ГШ. І що краще не допустити спроби наступу на Одесу, чим потім захищати її на підступах до міста, та в вуличних боях?
Залиште планування ГШ, та Залужному. Залиште право казати МО в інтерв’ю іноземцям те що вони вважають за потрібне. Ми стоїмо вже п’ятий місяць. І в нас є не просто надія та сподівання, а всі підстави розраховувати на перемогу. Хто вас покусав, що ви вже почали закінчувати в головах війну? Що вже не відчуваєете загрозу? Просто не хитайтесь самі та не хитайте інших. Бо саме цього хоче ворог. Стоїмо і б’ємося. Де треба, де можем, наскільки вистачає сил і ще трошки зверху того. Сьогодні. Тут і зараз.
Після кожного обстрілу рашистів кулаки зжимаються, лють зашкалює і хочеться лише стати сильніше. Не знаю, в кого як, але у всіх інтерв’ю, які я дивилася з постраждалими від російських обстрілів людьми, ненависть до ворога лише посилюється.
У вчителів, які розчищають зруйновані коридори власної школи. У працівниць дитсадочку, якому пробили дах і все це впало на дитячі стільці та шкафчики.
У тренерів, які працювали в спорткомплексі, зараз розмобленому.
У жінок, на яких впала стеля після влучання в будинок російської ракети.
Я так хочу думати, що зараз ми повернемо Херсон, зженемо цих тварин до Криму. З іншого боку нарешті підірвемо Кримський міст. І якщо ми його дістаємо — то дістаємо ж і їх кораблі, які могли би забрати частину окупантів у свій Краснодар? Вони ж там як криси в крисоловці.
А потім зможемо нарешті дати трохи видихнути іншим містам, таким як мій Харків (сьогодні о 10.20 ранку 31 поранений, 3 загиблі), Миколаєву, звільнити Мелітополь та Бердянськ, і далі, й далі…
Чомусь спокійно на душі зараз. Що все так і буде, і для цього навіть не потрібен розпіарений наказ з Банкової. Наче ми без цього наказу не почали б діяти.
***
В мене батько сьогодні в Харкові ледь встиг виїхати з району обстрілу. Пишуть про десять ракет російського Смерчу. Але чомусь є відчуття, що це якісь передостанні чи майже останні цього року конвульсії рашистів. А потім ми будемо жити.
