Не існує явища, як «хороший росіянин». Є індивідуальні винятки – люди, чия особиста (!) людська гідність, розум, розуміння честі задає високу планку. Але це особистий набір скілів конкретної людини, який не притаманний усій національній популяції. Такі винятки лише відтіняють – 100+ мільйонів населення деградували внаслідок зворотньої селекції, що тривала століттями.
Суть московитської держави – підлість, цинізм, безпринципність, пригнічення неугодних, зовнішня агресія. Так було завжди. Вони або намагалися в тупу нищити те, що не можуть опанувати (пограбувати і спалити багатий, але слабкий Київ… знищити демократичний і небезпечний для авторитаризму Новгород) або зваблювати слабких на гаманець, мораль чи амбіції (корумпування національних і релігійних еліт народів-жертв).
Чортячу суть Імперія Зла навчилася камуфлювати продаючи назовні симулякри. Наївний Старий Світ вівся на ту PR-полову регулярно. Абсурдні речі, які цивілізація зрозуміти не могла, були подані під соусом «загадкової російської культури». Саму культуру творили переважно вихідці з поневолених народів, яких стрімко змоскалювали і форматували під потреби імперії.
При цьому сильним імперія програвала завжди. Над слабкими – знущалася. Але навіть в часи фіаско шовіністичний московитський хробак ніколи не покидав імперського гену. Програшну геть мінусову позицію вони використають для жалості і збирання бенефітів, а як тільки стануть на ноги, беруться за старе. Чи протверезіла, чи обтрусила великомосковську зверхність бодай одна хвиля еміграції? Ні.
Хтось в соцмережах влучно підмітив – не ведіться на стурбовані мармизи тих, хто тікає з Московії останні кілька тижнів. Спершу вони будуть транслювати «то не ми, то Путін, ми за нього не голосували». Потім деякі навіть скажуть, як їм шкода, що «всьо так получілось…война і вот ета вот всьо…». А потім вони будуть збиватися в гуртки «не таких росіян» і переконувати світ – що носії загадкової російської культури, саме вигнанці, і їм треба допомагати, бо вони альтернатива путінізму. Але вони надалі сприйматимуть «кримнаш», культивуватимуть наративи пабєдабєсія, вважатимуть що «на Украінє», це правильно. Зрештою, вийде якась чергова Латиніна і почне впарювати «ой, а давайте тепер Київську Русь будемо РАЗОМ творити» — здрастуй реінкарнація посилу «мижеадіннарод». Десь в цьому місці проявиться вишкір московитського шовінізму і несприйняття українського.
Так вони поводили себе завжди. Зверніть увагу, вчора багато хто пригадав враження Скоропадського — гетьман досить чітко описав стадії розмноження рашизму:
«Після приїзду (ті, хто повтікали від більшовицького терору – ті, хто, типу, хароші рускі) людина мовчить, спить та їсть — це перша стадія. Друга — хвалить, каже що Україна — диво, і мова — милозвучна, і клімат — гарний, і Київ — красивий, і уряд — нормальний, одним словом, рай!» Але за деякий час особа бачить когось із тих, хто приїхав раніше і починається третя фаза — він ще веселий та люб’язний, але то візник йому поганий, то бруківка нерівна. «Дозвольте, кажеш йому, ви згадайте, що в Совдепії було… Дякуйте Богу, що живі!» Але настає четверта стадія — нещодавній бідаха-вигнанець «вже гарно одягнений, ситий, рум’яний», знаєте ви, що скажу — ваша Україна — маячня… Треба творити єдину неподільну Росію, та й українців ніяких нема, все це вигадка німців».
Так було на початку ХХ ст., так себе поводила біла еміграція в світі. Так себе будуть поводити Латиніни і інші.
І тут важливо – не вірити, не приймати до себе потоки «ми тікаємо від божевільного режиму», не покладатися, що «вони все зрозуміли і стали іншими». Ні. Люди, які з покоління в покоління толерували власне збидлячення, не можуть пройти очищення. Вони їхатимуть до нас бо МакДональдс, клімат гарний, люди привітні, в Європу два кроки, Інста працює. Їхатимуть , не тому, що гідність і совість проклюнулися, а тому, що їх позбавили їх примітивного споживацького комфорту. І як тільки їх приймуть…
Не ведіться на інформаційні операції «ой, редакторка в прямому ефірі вийшла з плакатиком». Це спроба якісної (насправді вийшло досить примітивно) маніпуляції. Ця редакторка всю свою кар’єру працювала гвалтівником мозку.
Не вірте московитам ніколи і ні в чому. Щоб не було після перемоги, нам має бути остаточно і незворотньо байдуже, що там за бетонним парканом, мінним полем і ровом з крокодилами. Ми можемо лише побажати поневоленим народам імперії прокинутися і повернути собі свободу. А як захочеться повірити у «ці рускі не такі, ці — хороші…» — передивіться руїни Маріка, Харкова, Сум, очі загиблих дітей і дорослих.
Чи здатна нація котра породила сталінізм і путінізм на вчинок Віллі Брандта? Отож. Тому денацифікація, покаяння, репарації, компенсації, але і після того – жодної віри в прозріння і виправлення. Хіба років через 300. І то, коли відносини України із незалежними державами Кавказу, Сибіром, Алтаєм, Хакасією, Далеким Сходом, будуть кращими, ніж з Московією.
P.S. Атаки на Охтирку. Як виглядає місто зараз
Місто Охтирка на Сумщині з дрону. Наслідки ворожих бомбардувань та обстрілів.
Ще одні рашисти дещо не дійшли до Києва. Здалися в полон у Броварському районі.
