«Друга армія світу» бере танк Т-55 з шістьма тоннами вибухівки (вперемішку з добривами, якщо судити за кольором вибуху) і відправляє у близькосхідному стилі на опорник ЗСУ.
Православна ісламська держава, як це несподівано. Російські воєнкори захлинаються про передовий сирійський досвід.
Це, до речі, вже не перше і не друге застосування VBIED (автомобільного саморобного вибухового пристрою) росіянами.
А «бочки покарання» з вертольотів по мирних кварталах (бочки з-під нафти, наповнені нарізаним шнуром розмінування, арматурою і детонатором, які кидав на своїх громадян режим Асада) планується перейняти?
Втім, добре, що Т-55 з вибухівкою підірвався на міні — якби доїхав міг би наробити біди.
Та це ж уже було (с).
Сто років тому, наприклад.
Льотчики тоді показували один одному середній палець, таранили і стріляли з револьверів, коли зустрічалися в кабінах тих перших ще біпланів.
Не було чим штатно дістати ворога — військова думка вже зрозуміла необхідність винищувачів, а техніка не встигла.
Те саме роблять пілоти дронів зараз — таран, де-не-де сітки, майже скрізь ненормативна лексика в монітор.
Потреба для винищувача дронів є і величезна, а технологій поки немає.
Артилерія викидає тонни снарядів, а на виході вдається зайняти Лобкове і безіменну посадку.
Буквально дві позиції поблизу Работиного продавили, забили там танки противника, зайняли траншеї.
Бо навіть з можливостями заводів і запасів НАТО, в кожну дірку в землі Ескалібур не увіткнеш. Тому доводиться продавлювати гусеницями і ногами піхоти, переоруючи опорні пункти.
І це ж уже було.
Найбільше просування противника за 14 місяців теж пройшло без темпів Гудеріана — 33 кілометри від Попасної до 8-ї ставки в Бахмуті.
З важкими втратами, масовим залученням зеків та втраченими танками, 70% із яких — піднятий зі зберігання радянський антикваріат.
При тому, що, відверто кажучи, Соледар і Бахмут — далеко не приклади міст, які досконально підготовили в інженерному плані до оборони.
Звичайно, в зворотний бік це теж працює — ось уже відбили одну посадку, ось уже другу, ось уже скоро Кліщіївка.
А пройшли полями два кілометри.
Штурмові групи, десятки гранат в один бліндаж, ближній бій на дистанції дотику рукою — все це вже було від війни до війни.
Поки час роботи екскаватора і бетонного заводу впевнено криють можливості заводів боєприпасів сторін.
Але це поки — Альянс розкручує не тільки виробництво високоточних снарядів і протитанкових касетних розумних боєприпасів, але і чавуну.
Навіть французи, що ніколи не славилися швидкістю контрактів, заявляють, що наростять випуск САУ “Цезар” з 2 до 8 на місяць.
Все ближче і ближче західні літаки для Сил Оборони.
Тоді, правда, обов’язково з’ясується, що для того, щоб розмотати одного Саддама, США витратили 30-40% запасів високоточного озброєння, яке накопичували для 6-місячного конфлікту з усім Варшавським пактом.
І в кожній конкретній посадці в Україні (навіть після поставок F-16) вильоти для підтримки піхоти будуть за добу обчислювати цифрами з безліччю нулів перед одиницями.
Не буде керованої плануючої бомби в кожній опорній точці і перекритій щілині, не будуть у Флориді у три зміни збирати для нас тисячі одиниць ВТО.
Завжди буде ліміт — відчутний і недостатній на нашу протяжність фронту. А простори поглинають ресурси.
Ось і доведеться використовувати те, що є — у нашому випадку багато носимого одноразового озброєння для штурму, прикриття кулеметним вогнем з МРАП, високоточні та «розумні» боєприпаси в штучних кількостях.
Тим більше, що не лише БМП і Т-55 з тоннами вибухівки обороняється кремлівський режим.
Росіяни вчаться в FPV-дрони камікадзе, активно використовують штурмові вертольоти з ПТРК «Вихор», широко застосовують «Ланцети» (рідкісна позиція української арти зараз не оснащена сітками), «снарядний голод» у них не сильно відрізняється від нашого достатку.
Важкі сутички по всій лінії фронту — ми атакуємо в смузі у Оріхова; намагаємося обходити фланги посадок поблизу Роботиного ліворуч вздовж траси; продовжується системна робота по флангах Бахмута, просування на південь від каналу і на північ вздовж залізничної дороги.
Взяті лобовим штурмом нашої 128-ої бригади П’ятихатки — там у росіян загинув командир батальйону.
Класичний штурм — артпідготовка, пробивання пролому в мінних полях, скидання з дронів, розмотування контратакувальних бронегруп ПТРК-командами, захід на позиції.
Загалом, за тиждень ми дуже сильно пошматували ворожі підрозділи у смузі від Дніпра до Нестерянки, у халепу там потрапили осетини зі “Шторму” та бійці 429 полку.
Ціль у секторі очевидна — вийти на фланг під Жереб’янками, вбити клин між двома укріпленими районами росіян і просуватися по рокаді, штурмуючи оборонні позиції зі сходу, а не в лоб від Каменського.
Росіяни намагаються тиснути в Авдіївці — сподіваючись чи то на тактичні успіхи, чи то на те, що ми перекинемо туди частину сил, задіяних у наступі.
Збільшили активність під Кремінною, атакувавши кілька ВОП 42-ої бригади — йдуть важкі бої, супротивник має частковий успіх на кількох напрямках в секторі, але й втрати при висуванні.
Пройшли серйозні контратаки РФ у колишньому Времієвському виступі по лінії Урожайне-Старомайорське.
Були на лінії бойового зіткнення запеклі танкові сутички — вбитий командир танкового полку РФ, на вулицях і навколо селищ у смузі прориву пів дюжини знищених ворожих танків.
Кремлівські довго розповідали губами воєнкорів про втрачені “бабкосела на десять дворів”, а потім атакували без підготовки, кинувши коробки та танки, по суті, на убій, щоб затримати наше просування.
Виявилося, що до залізниці Волноваха-Комиш-Зоря підпускати Сили Оборони немає бажання.
У нас там теж втрати у морпіхів, які увірвалися до селища на плечах противника, що відступає, — Урожайне зараз сіра зона, арена боїв.
Головне, що відбувається зараз — удари по оперативному та стратегічному тилу.
Пройшов вдалий приліт по станції «Партизани» в Риковому за 105 км від ЛБЗ — знищений потяг прямо під час завантаження, термінал перевалки нафтопродуктів та склади з боєкомплектом в елеваторі.
Такого феєрверка вже давно не було, але це лірика.
А ось те, що зруйнований зв’язок частини області з Кримом, розбита електрифікація гілки, перестала існувати станція — це факт.
При тому, що на багатьох відео явно групові прильоти, Storm Shadow пускають по кілька штук, щоб гарантовано вразити ціль.
Це добре ілюструє і рівень пілотів, і те, що через 14 місяців у нас вийшло переобладнати Су-24 М у носії західної зброї.
Волноваха, Мелітополь, Токмак, Генічеськ, Лазурне — туди йдуть як пакети з реактивною артилерією, так і важкі ракети авіаційного базування, що приходять не лише по складах, а й парках, розташуваннях, зберіганню нафтопродуктів.
Вибухи у Генічеську , 18 червня 2023
Те, що росіяни перекинули палубні гелікоптери в сектор, що збиті до п’яти Ка-52, що росте число знищеної артилерії у противника (декілька десятків) і забиті 5-6 складів дивізійного рівня означає, що жорна мелють.
Буде “борошно” і на карті.
Є й успіхи на землі — захоплені позиції, десятки полонених, гадаю, що добре за 200+ ворожих бійців.
Накопичення втрат в артилерії веде до ширшого застосування авіації, а, значить, до збитих бортів.
Менший обсяг нарядів ствольної арти — у провали на лінії.
Розбиті склади, порт і станції — до лімітів по б/к.
Прогризти підготовану оборону без переваги з повітря важке завдання, але ми продавлюємо ворога.
