Добрий, насправді недобрий дядя Міша Ходорковський вирішив запропонувати грошенят російськомовним проєктам України та Білорусі, які тепер не будуть отримувати американські грошенята.
Впевнена, що знайдуться людинки, які підуть за російськими грошенятами. Всякі там бабНаташі і Васілії, які приїхали з Мурманська розказувати з голубих екранів, що не всьо так однозначно.
Але — тут я згадала, як зберегла собі на памʼять шматок інтервʼю Ходорковського у Дудя.
Де власне — стає зрозуміло, а що то за бабки.
Олігарх розказав, як заробляв на першій та другій чеченських війнах.
Наприклад, похвалився, що забезпечив паливно-мастильними матеріалами 50% угрупування.
А ще — похвалився, як пішов на обман американських інвесторів аби озброїти ОМОН із Томська, який потім «участвовал в зачистках территории Чечни».
Я знайшла мінімум три інтервʼю російських матерів, де їхні синочки саме з цього ОМОНу брали участь у висадці на Гостомель. Тобто, чудових мальчикоф виростили на кістках Чечні.
Звісно, ніякого покаяння на війну в Чечні і геноцид цивільних.
В деяких моментах оху*євав і сам Дудь.
Але найцікавіше там — коментарі під відео самих росіян. Які чесно визнали, що Ходор — те саме, що і Путін. Просто у дядька зло, що Єльцин вибрав не його такого красивого на приемника.
Що цікаво, я зайшла на сайт «Наша Ніва», де білоруські демократи провели дискусію між редакторами, чи варто брати це бабло.
Там є тверезі думки, що:
— візьмеш такі гроші і інший донатор спитає, а настільки прозорі гроші від росіян. І все, довіра до проєкту втрачена.
— таким чином російські олігархи хочуть знову продати ілюзію Заходу, що цей куток — їхня сфера впливу і вони «отвечают за регион».
— Росія так може прямо впливати на інформаційну повістку та політичні рішення.
Цитую, що сказав керівник Фонду Байсол Андрєй Стрижак:
«Мы наелись этого за несколько сотен лет и за последние 70 лет, когда Москва за все отвечала. У нас есть своя собственная субъектность, президент-элект, признание на международном уровне. Этим нужно пользоваться, а не идти к хорошей или плохой Москве».
Та редактор Реформ.ньюз Фьодор Павлюченко:
«…мы, безусловно, сотрудничать с такими донорами не будем. На мой взгляд, это предательство аудитории. Она у нас ориентируется на ценности Беларуси, восстановление нашего государства не в союзе с Россией.
Сотрудничество с продемократическими российскими донорами может привести к тому, что будем вынуждены учитывать их интересы. Белорусские медиа могут стать заложниками некоторых российских политиков».
На диво адекватні оцінки ризиків від білорусів. Повністю згодна.
Ждем, хто виявиться Іудою. З таким же хеппіендом)
Марина Данилюк-Ярмолаєва
.
А загалом, все дуже симптоматично. Повний треш, сюр та відкат відбувається на всіх рівнях влади і суспільства.
Від виступів на найбільших політичних (і не тільки) світових майданчиках, в європейських парламентах та Конгресі США із найбільш високим градусом підтримки боротьби українського народу проти агресора та вдячності за це партнерам з нашого боку — скотитися до інтервʼю проросійським подкастерам на трампівських помийках, зі знеціненням допомоги партнерів, інфантильно-дилетантськими висловами, марними очікуваннями й готовністю знову «дивитися в очі» Путіну.
Відповідно, від черг до військкоматів, піднесення у готовності чинити опір, масового переходу на українську мову, зникнення з інформаційного простору проросійських потвор — дожитися до ненависті, знеславлення і вбивств військових у тилу, масового ухилянства, появи нових кейсів із захисту російської мови в публічному просторі та повернення до медіаполя пʼятої колони.
Фактично, це відкат у 2019/2021 рік, тільки із сотнями тисяч вбитих Росією українців, десятками знищених українських міст і сел, мільйонами біженців, тисячами викрадених дітей, десятками мільйонів скалічених доль, та зменшенням контрольованих Україною територій.
При цьому найбільша (за останнє сторіччя) загроза нашій національній безпеці, державності та суверенітету нікуди не зникає, як нікуди не зникає і бажання/мета Росії — повна ліквідація суверенної України та української політичної нації.
===
І в продовження до попереднього допису.
Не менш лицемірними і жалюгідними, ніж заяви Зеленського про Медведчука і «партію Путіна», яка й досі сидить в українському парламенті й співпрацює зі «слугами», є заяви щодо Будапештського меморандуму та Мінських домовленостей.
Я вже писала, що легко знецінювати й очорнювати будь-які домовленості/угоди своїх попередників, коли сам поки що не спромігся підписати жодних. Виглядає це підло, низько, недостойно і непрофесійно.
Думаю, в очах західного світу це виглядає так само, особливо, коли йдеться про Будапештський меморандум, підписантами якого є (окрім Росії) наші найбільші на сьогодні партнери, які, власне, цей меморандум жодного разу не порушували.
Виглядає так, що людина, яка все своє свідоме життя орієнтувалася на Москву, кланялася Путіну зі сцени, обслуговала олігархів — не тільки в саунах і межигірʼях, а що гірше — на телебаченні, обдурюючи та оскотинюючи українських глядачів за гроші тих самих медведчуків і компанії, людина, яка принижувала українську державність, культуру, мову, суверенітет, знецінювала волю і боротьбу українського народу за ідентичність, агітувала голосувати за ПР і Януковича, тягнула в Україну «русскій мір» в усі можливі й доступні їй способи, ухилялася від повісток та розказувала про те, що війна існує лише «в головах» і «какая разніца, как називаєтся уліца», ця людина розказує зараз про «погані» Будапештський меморандум та Мінські домовленості, які, до слова, саме його команда збиралася (і наголошувала на цьому!) виконувати (на відміну від попередників), разом із демілітаризацією, розміннуванням кордонів, закриттям ракетних програм, зменшенням фінансування армії, підписанням різних «формул» капітуляції, винесенням мови «за дужки», толеруванням РПЦ тощо тощо, прийшовши до влади.
