Вчорашній виступ президента України Петра Порошенка на Київському безпековому форумі — це майже кінець нашої 27-річної епопеї з СНД
Кінець ситуації, коли Україна, з одного боку, була однією з країн-засновниць Співдружності, а з іншого — так і не ратифікувала його статут.
Кінець багаторічного протистояння тих, для кого СНД було інструментом цивілізованого розлучення з тими, хто хотів використати Співдружність для створення нової імперії.
Багато хто досі звинувачує першого президента України Леоніда Кравчука в тому, що він погодився зі створенням СНД і участю в Співдружності України, а не пішов на «справжню» незалежність. Як країни Балтії, наприклад — вони ж в СНД не вступили, та й не запрошували їх.
Але такі обвинувачі не готові визнати, що настрої в українському суспільстві в 1991 році значно відрізнялися від настроїв через 20 або навіть через 10 років. А ось настрої в російському суспільстві були такими ж, як і зараз. Це було суспільство імперіалістів і реваншистів. Не випадково перше, що зробив прес-секретар Бориса Єльцина, коли дізнався про нашу незалежність — так це нагадав нам про Крим.
Від Владивостока і, мабуть, до Рівного — це був один суцільний «совок». Якби багато хто росіян, що підтримали Єльцина, знали б, що ця підтримка призведе до розвалу Радянського Союзу, вони, звичайно ж, підтримали б ГКЧП. І це — не припущення.
Я добре пам’ятаю Москву серпня 1991 року, відразу ж після перемоги над путчистами і проголошення української незалежності. Пам’ятаю, як деякі депутати- «демократи», прихильники Єльцина, кричали в кулуарах Білого дому: танки! Дайош до Києва танки! Ми втратимо Україну!
Вони мали рацію, але їм ніхто не вірив. Та й не могли Горбачов і Єльцин використовувати танки після путчу.
Справа була не в танках. Справа була в можливості організації громадянського конфлікту. Росія Єльцина готова була сприяти його організації усюди, де тільки було можна — в Придністров’ї, в Абхазії, в Південній Осетії, та й і в Криму часів президента Мєшкова. І їй не заважали ані бідність, ані хороші відносини із Заходом. Захід просто закривав очі на це безумство — у Єльцина ж демократія в серці!
Але з нами не вийшло, тому що вони довго вірили, що проковтнуть нас без війни. Що зможуть нас купити. Вони хотіли нас купити, а ми хотіли їх обдурити. Нам потрібен був час. І цей час у нас був. За роки після проголошення незалежності ми змогли нагадати мільйонам людей, що вони — українці, а не «совки». Так справжня Україна з’явилася не тільки на заході, але і в центрі країни.
А коли вони зрозуміли, що можуть втратити Україну «насправді» і 2014 року зважилися на війну, відкрилися очі у багатьох жителів українського сходу. І вони зрозуміли те, що ми знали з 1991 року: там, за поребриком — ворог. І його головна мета — поглинання і знищення України. України, яка нам всім дорога.
І тепер настав час вийти з СНД і сказати нашим сусідам правду. Ви хотіли нас купити і завоювати — і у вас нічого не вийшло. А ми хотіли обдурити «совок» — і у нас вийшло. Ваші гроші і танки — ніщо в порівнянні з української кмітливістю. Навчіться поважати тих, з ким хочете співіснувати. Поважати — а не купувати або вбивати. Навчіться спілкуватися на рівних з іншими державами. Це — не ваші колонії. Це — ваші сусіди.
І тоді вас ніхто більше не буде обманювати.
