У стрічці обговорюють що завгодно — план стійкості Зеленського, день народження Єрмака, сперечаються якою саме ракетою був атакований Дніпро… А тим часом Україна потрохи втрчає Донбас. Щодня.
6 серпня ЗСУ здійснили наступ на Курську область. Ця подія в українському суспільстві здійняла повноцінний фурор. Кілька місяців українське суспільство перебувало у глибокому екстазі — від фото де українські стрільці пакували російських полонених балділи і старий і малий. Ще б пак! Вперше від часів козаччини ми давали чортів Москві на її територіях!
Зеленський кілька разів заявляв, що причиною вторгнення до Курської області була підготовка Москвою наступу на Сумську область. Особисто я вважаю що це цілковита брехня — і от чому. Ми не захопили багато ворожої техніки. Більшість російських полонених виявилися строковиками без боєприпасів. Аби протистояти ЗСУ під Курськом, Москва стягнула весь можливий непотріб — аж до «космічної піхоти». Ніякого угрупування здатного наступати, ЗСУ не знайшли — ким же Москва наступати збиралася?
А тим часом, поки українське суспільство досліджувало мапи Курської області, а численні журналісти та блогери просторікували про те як «ми їх одною лівою», на Донбасі ми втратили цілі райони.
Сергіївка, Желанне, Веселе, Іванівка, Орлівка, Миколаївка, Комишівка, Журавка, Птиче, Яснобродівка, Новогродівка, Мемрик, Красний Яр, Карлівка, Галицинівка, Українськ, Цукурине, Гродівка, Селидове, Гірник, Вишневе, Новоолексіївка, Георгіївка, Максимільянівка, Гостре, Олександропіль, Курахівка, Острівське, Костянтинівка, Іллінка, Антонівка, Пречистівка, Водяне, Вугледар, Золота Нива, Новоукраїнка, Богоявленка, Шахтарське, Ясна Поляна, Рівнопіль, Максимівка…..
Це не повний перелік. Але кожна назва — окремий біль. Частину цих сел і міст я гарно знаю — воював там. Я пам’ятаю осиротілі багатоповерхівки і хати розбиті снарядами. Там колись жили люди. Там вони будували свій добробут. Це, чорт забирай, наші, українські села і міста.
Нині ми їх втрачаємо. Ворог пре вперед. Ми говоримо про це? Чи ми обговорюємо черговий план Зеленського?
Вражає навіть не те, що ворог забирає нові й нові наші землі. Добиває те, як мовчазно на це реагують ті, хто завжди дуже болісно реагував на будь-які неприємні вчинки влади.
Пригадайте через що здіймали крик до небес в часи президентства Петра Порошенка? За те що військовий стан оголосив? За втрату територій удесятеро менших за втрачена протягом останніх півроку?
Де всі ті, хто завжди здіймав крик? Де «постраждала від влади «Українська правда»? Де «Дзеркало тижня»? Де «незламні» телеведучі? Чому всі мовчать?
На жаль я знаю чому. Бо Порошенко таки дослухався до критики і таки на критику реагував. А нині за критику найвпливовішого можна запросто познайомитися з методами департаменту Татарова. І миттю виявилося, що оці всі наші «незламні борцуни» та «криштальні активісти» різної міри грантовості — просто збіговисько боягузів, які бігають від фронту і критикувати ладні тільки тих хто сприймає їх усерйоз. Користі з них по-факту — нуль.
Але є велика проблема. Чорт з ним з протистоянням влади та опозиції. Нині ми втрачаємо звої території. Ми втрачаємо села і міста одне за одним.
Скажіть, коли ми збагнем що жарти завершилися? Коли почнуться бої у Запоріжжі? Коли ворог дійде до Дніпра?
Фортифікаційне обладнання позицій. Наведення ладу з мобілізацією. Поповнення старих бригад, де існує міцний офіцерсько-сержантський кістяк, а не створення нових бригад із забезпеченням за остатковим принципом. Реформа командування. Все це треба було робити ще рік тому — коли генерал Залужний в своїй статті попередив про початок позиційної війни.
Це треба робити. Бо інакше, справи наші будуть кислі. Про це необхідно говорити.
Навіть так скажу. Всім нашим авторитетним активістам треба збагнути. Якщо дійде до катастрофи, для суспільства всі вони будуть частиною влади — і відповідати будуть тоді разом з владою. Зеленою.
За те що мовчали. І за те що говорили не про те.
