Казарін: Чому в Росії не носять національний одяг?

Це особливо помітно на тлі України, де вишиванка давно присутня на вулицях. Елементи українського орнаменту прикрашають футболки та сукні, вишиванку можна придбати в магазинах одягу, і вона впевнено прописалася у побутовому гардеробі. Її “історія успіху” – цілковита протилежність до долі, що спіткала російську національну сорочку.

Косоворотка маргінальна. Її не вбирають на державні заходи й народні свята. В Росії вона – маркер “міських божевільних”, орієнтованих на “посконноє” та “домотканоє”. І в цьому немає нічого дивного. Тому що ключове слово тут – “національна”.

Бо Росія так і не сформувалася як національна держава. Імперія тут з’явилася набагато раніше – починаючи з пізнього Московського царства державний апарат завжди існував у парадигмі “надідей”. Спочатку панувала ідея катехона: держави як перешкоди об’яві Антихриста. Відповідно, держапарат мав об’єднувати православних і перейматися місіонерством.

Потім Московське царство розрослося до Російської імперії. Яка стала православною ідеократичною державою. Базис став трохи раціональніший, але імперської сутності не втратив. Пізніше його змінила імперія радянська, що сповідувала ідею поширення соціалізму по всьому світу.

Дев’яності роки нічого не змінили. Так, розміри імперії зменшилися, але імперією вона від того бути не перестала. Щойно це дозволили ціни на нафту – ідеї реваншу знову залунали в усій первісній чистоті. Спершу патріарх Кіріл заявив про концепцію “руского міра”, а потім світська влада доповнила її проєктом Євразійського союзу.

Особливість російської імперії у тім, що вона відпочатково протистоїть ідеї національної держави. Вона вимушена шукати спільні сенси для найрізноманітніших конфесійних та етнічних груп. Москва заперечує національне – і вимушена шукати відповідь на запитання, чому чеченець та якут мають жити в одній державній системі і що їх об’єднує аж так, щоб вони готові були з цим погоджуватися.

Усі розмови про “духовні скрєпи” – саме звідти. З бажання зібрати на одній шальці терезів достатньо аргументів, аби доцентровість переважила відцентровість. Імперія вимушена створювати наднаціональний обрис, який би переконував колонії, чому їм треба жити під спільним дахом.

Власне, звідси – всі пошуки нової імперської ідеї, всі розмови про “суверенну демократію”, “євразійську наддержаву” та інші геополітичні конструкції. Та імперія породжує не лише “новояз”. Вона породжує ще й естетику.

Косоворотка програла тільняшці не випадково. Найчастіше в основі імперії – армія. Саме вона дозволяє імперіям поглинати “чуже” й обороняти “своє”. Імперія приречена на культ мілітарного та воєнного – за самою своєю суттю. А тому армійські атрибути переходять у категорію “цивільного повсякдення”: та ж таки тільняшка на російських вулицях під час масових святкувань сприймається як щось відповідне до події.

За цією логікою косоворотка покликається на “доімперське” і “позаімперське”. Вона слугує за місток до національної Росії. Якої ніколи не існувало, і саму можливість її з’яви заперечують останні три століття російської історії.

Косоворотка лишилася маргінальною, тому що вона відсилає Росію до зовсім інших кордонів. А весь культурний багаж, створений у країні, має імперський базис і не може слугувати для національної російської сорочки за опору та фундамент.

Російські націоналісти – це оксюморон. Націоналісти в Росії можуть бути лише імперські. Вони можуть хіба закликати до обнулення чужих ідентичностей. До перетравлювання інородців. До змішання народів та мов заради тріумфу імперської ідеї. Їхній рецепт “національного” вичерпується формулою: “Оголосимо всіх росіянами, а хто не погодиться – покараємо”.

Сучасна Росія – це країна, у якої немає свого національного проєкту. У неї він навіть не зартикульований, не обміркований і не існує. Єдина формула існування цієї території зводиться до імперської логіки з її традицією поглинання та змішання.

Саме тому тільняшка вбила косоворотку. А тепер намагається скоїти те саме ще й із вишиванкою.