«Німецький уряд пишається тим, що отримує 0% газу, 0% нафти і 0% вугілля з Росії. І хоча у 2022 році РФ все ж таки заробила свої 120 мільярдів у ЄС, рік 2023-й буде для неї голодним. Нафта дешева, а газ нікуди подіти».
Німецький міністр фінансів у новорічному тексті для Financial Times пишається тим, що бізнес знизив споживання на 20%. І впевнено заявляє, що знає, як запобігти «колапсу індустріального виробництва» під час енергетичної кризи. Європейський союз виділяє 255 млрд. євро на те, щоб реалізувати план Re-Power EU: спосіб ще зменшити залежність від Росії. 8 із 10 європейців підтримують цей курс — розуміють, що енергетична криза викликана саме росіянами.
Все це рік тому справді здавалося фантастикою. Просто пригадаймо січень 2022 року. Росія на піку впливу на Європу. Енергетична зброя повністю заряджена — європейці офіційно (за даними Євростату) залежні на 83% у постачанні газу та на 50% у постачанні нафти. Вражаючі результати приносить багаторічна робота фрау Меркель: Німеччина прагне отримувати 130% потреби в газі з Москви, тобто не лише давати бізнесу дешевий газ, а й заробляти на ньому. За останні десять років сон Європи дозволив росіянам заробити трильйон євро. З цих грошей росіяни купують електроніку для ракет, фінансують пропаганду та корупцію.
Не дивно, що російські стратеги були впевнені, що після вторгнення в Україну ніхто не ризикне відмовитися від дешевого ресурсу. І в перші тижні війни так і було: перші санкції з пекла не чіпали енергетику.
Перші поїздки з переконанням у тому, що Росію треба душити фінансово, ми розпочали ще у березні — команда дипломатів, чиновників та експертів, яким ні в кого не потрібно було питати, що робити. Знали, куди їхати та з ким говорити.
У Берліні та Брюсселі відчувалася неприхована паніка. Політики та чиновники визнавали, що припустилися помилки, але боялися зробити будь-які різкі кроки. Минуло пів року і європейці прокинулися, за допомогою адміністрації Байдена і наших аргументів та розрахунків.
Європейці знайшли спосіб замінити нафтові постачання. Саме нафта давала росіянам левову частину доходів. Обмеження ціни на неї не шкодить Європі, але вже наступного року спричинить падіння видобутку в Росії наполовину. Це вб’є значну частину бюджету і при цьому знищить кілька регіонів, що залежать від видобутку. Російський газ санкціонував сам себе, шантажем та вибухами на власному газопроводі. Ніхто більше з ними не працюватиме, Газпром не повернеться на європейський ринок.
І хоча у 2022 році Росія заробила свої 120 мільярдів у ЄС, рік 2023 буде для неї голодним. Нафта дешева, газ нікуди подіти. Під загрозою, вдумайтеся, третина російського федерального бюджету. Це за оптимістичними прогнозами для росіян, хоч реальних цифр немає — засекречені.
Це ще не буде вирішальним значенням для перебігу війни. Коли у російській сім’ї стає менше грошей, то не тато припиняє пити, а діти менше їдять. Але з кожним роком наш ворог буде слабшим, енергетичної зброї вже немає і не буде.
Що далі? Ще складніша робота. Російських енергетичних шахраїв не можна недооцінювати, як не можна недооцінювати військових. Цього року на Європу чекає продовження енергетичної кризи — ламкість відмови від дешевого палива продовжиться.
Важливою датою стане 5 лютого — початок санкцій проти російських нафтопродуктів. Росія сподівається на контрнаступ. У цей момент активізуються всі російські агенти, частина європейського бізнесу та політики на кшталт Орбана.
Нам потрібно буде потримати за ручку кожен уряд і заспокоїти, що паливна криза — це не страшно, ми її проходили і навіть стали сильнішими.
А потім узятись за священну російську корову — атомну енергетику. У 2022 році Росія стала державою, дії якої можна кваліфікувати як ядерний тероризм. При цьому вона продовжує постачати уран та паливні зборки, будувати реактори по всьому світу. Станом на 2020 рік Росатом готував чи будував 23 проєкти реакторів за кордоном — на всіх континентах. Той самий Росатом, який намагається віджати Запорізьку АЕС, ставлячи під загрозу весь континент.
Домогтися санкцій у цій сфері буде ще складніше, ніж у нафті та газі, але ми показали, що вміємо досягати неможливого. Усі команди — дипломати, політики, аналітики, експерти — ми поступово переходимо із успішного спринту до успішного марафону, є і сили, і настрій боротися.
Ну, найскладніше — домашнє завдання. Бо санкції — це як душити ворога. А для відновлення сучасної нової енергетичної інфраструктури потрібні живі інвестиції. Щоб гроші прийшли в Україну, ми маємо продемонструвати на своєму прикладі, що готові проводити енергетичні реформи.
Не лише контролювати олігархів, а й власну енергетичну систему робити прозорою та підзвітною. Призначати незалежних управлінців, допомагати грішми лише бідним. А ще економити енергію, як це почали робити німці та європейці. Дуже багато завдань попереду, але я вже не назвала б їх неможливими.
